Німці взялися за відродження карпатських буйволів

Німецькі екологи почали роботу активно, відкрито, тепер перейшли на напівтаємний режим. Кажуть, відразу після початку діяльності налетіли перевірки з міліції, податкової інспекції, шукаючи «нелегалів» та «тіньовий» бізнес. Місцевий фермер рішуче став на захист. Пригрозив: якщо контролери не заберуться, завтра все поголів’я заріжуть! У селі Стеблівка Хустського району разом з місцевими ентузіастами німці створили ферму. Перших 18 жуйних парнокопитних тварин сімейства полорогих для неї купили у господарів, які готувалися їх здати на м’ясо. Якби не ці екстрені кроки, то на 750-річній історії проживання буйволів у Закарпатті можна було ставити хрест. Сюди вони прибули з обозами татаро-монгольських кочівників.А дехто твердить, що понад тисячоліття тому придибали з угорськими племенами. У радянські часи в області налічувалося до тисячі буйволів. На толоці Гниляк біля Тиси 20 річний німецький студент Міхаель Якобі каже, що почуває себе справжнім ковбоєм. Достеменно знає біографії, повадки, особливості кожної тварини. З ними юнак як вправний дресирувальник у цирку. Їхні клички - Юра, Свєта, Наташа... Особливо покладистий Чебурашка. Зручно вмостившись на ньому верхи, Міхаель об’їжджає галявину. Ось худоба вляглася прямо в калабаню на стежці. Пастух намагається вигнати палицею, а ті й вухом не ведуть. Міхаель підводить словом. Промовляє «ча-ча-ча-ча» і круторогі йдуть знову пастися. Рік тому студент-еколог з німецького вузу приїхав на Закарпаття збирати матеріал для дипломної про породу карпатських буйволів. У кількох селах Хустського та Тячівського районів загалом виявив 30 буйволів. Навіть у теплу пору газди не виганяли їх зі стаєнь на пасовище. От-от мали приїхати за ними купці. Буйволи можуть випастися тільки осібною чередою, зі звичайними коровами їх ліпше не зводити, затерзають бурих чи чорно-рябих. Міхаель слізно просив власників не здавати буйволів на м’ясо. Пообіцяв придбати тварин за хороші гроші. У Стеблівці знайшов фермера, який колись уже займався буйволівництвом. Той надав приміщення. А самому студенту фермер запропонував стати завідуючим фермою. За його ініціативою в Німеччині створили громадську студентську організацію для збирання коштів. На пожертви вже викупили в населення 14 корів і четверо биків. Уже є поповнення - двоє телят і двоє бичків. Ціна однієї худобини від двох до трьох тисяч євро. А тут ще й несподівано з’явилися конкуренти. Десь на Київщині в монастирі вирішили завести ферму карпатських буйволів. Почали скуповувати їх в Закарпатті. Довелося німцям знову ціну піднімати. Подейкують, тваринам-переселенцям з гір не дуже підійшли «столичні» природні умови. Тривале життя без волі зробило деяких тварин агресивними. Самуїл тридцять літ випасав овечі отари. Гадав, йому, досвідченому пастуху, легко буде впоратися і з буйволами. Однак у перші дні 75-річному дідові довелося стати тореро. Справжню кориду влаштував йому бик Юра. Пастух згадує той трафунок з невластивим йому заїканням: «Ось він і є, кільце в носі, лежить, злющий. Той ледь мене не роздавив. Без палки я пішов, він увидів і за мною. Добре, що кущик був. Я за кущ, потім знайшов палку, а так розчавив би мене». У радянські часи на колгоспній фермі Стеблівки утримувалося 300 буйволів. Сюди завезли стадо племінних телиць породи «Морах» з Болгарії. Село стало буйволячою столицею Закарпаття. Занепад стався, коли внаслідок проведеної меліорації з пасовища зникли баюри та озерцята. Все наявне поголів’я відправили на м’ясокомбінат. Зараз на відродженій фермі відновлюють селекційно-племінну роботу. Всі дані про буйволів, їхніх батьків заносять у комп’ютер, створили спеціальні програми. Найближчим часом хочуть довести поголів’я до півсотні. Карпатська порода має свої особливості. Великі роки, довга шерсть, буйволиці приносять приплід до 45 років і важчі від биків, каже Валерій Бовт, керівник фермерського господарства: «Буйвол цінний не лише молоком, але й дає високоякісне м’ясо. Вага дорослого від 600 до 700 кілограмів. Буйвол не хворіє такими захворюваннями, які має на сьогодні велика рогата худоба. Це - лейкоз, туберкульоз. Тому що у нього є надзвичайно високий природній імунітет». Одночасно ферма почала допомогати бичками тим селам, де вдалося зберегти хоч кілька тварин. Одного молодого бичка дають у село Кричево. Там люди мають 10 буйволиць. З новоствореної ферми також безкоштовно подарували теличку Марії Мадай з Велятина. Ще торік у цьому селі налічувалося два десятки буйволиць. Тепер залишилася тільки Жужіка пані Марії. На рік буйолиця дає 1300 літрів молока. Воно удвічі жирніше від коров’ячого. Приходили купці, але пані Марія відмовила: «Я не хочу її продавати, бо до неї звикла. Ми любимо молоко. Я в Хуст ношу молоко, по 10 гривень за літр. Воно таке як сметана». М.Мадай дає інтерв’ю, почісуючи палицею між рогами Жужіки. Та нервово ними крутить, смикається. Господиня пояснює: боїться, що прийшли забрати її подароване німцями телятко. На вигляд буйволиця грізна, насправді дуже тиха, сумирна, не любить тільки чужих, коли безпардонно лізуть зі своїми пестощами. Не раз непроханих відганяла рвучким помахом голови. Було це давно, коли раювала Жужіка разом з десятками розкішних «чорнявок»-подруг на пасовищі під Велятином. А тепер невилазно стовбичить на прив’язі в стайні. На фермі в Стеблівці зараз найбільше переймаються тим, як за допомогою іноземних «женихів» зміцнити племінне ядро закарпатських аборигенів. В сусідніх Румунії та Угорщині нині утримуються великі стада таких же карпатських буйволів. Звідти хочуть завезти племінних биків. Аби поновити кров своїх «останніх з могікан». Двох буйволів, зокрема й улюбленого Чебурашку, збираються відправити в Долину нарцисів. Там вони поїдатимуть молоді зарослі верболозу і стануть атракцією, принадою для туристів у період, коли нарциси відцвіли. Кажуть, буйвол дуже любить їсти борщівник, амброзію. От би запустити їх сотнями на береги Ужа та Латориці... А Міхаель Якобі з нетерпінням чекає приїзду на береги Тиси української студентки-еколога з Києва. До кінця літа разом доглядатимуть буйволів, а восени, як дасть Бог, одружаться. Міхаель каже, що місцем постійного проживання для подружжя стане Стеблівка. До нього приїхав студент-друг з м.Фрайбурга. Від буйволів поки тримається на відстані. Коли показав гостю свої умови проживання, той радісно вигукнув: «Ти як Робінзон Крузо». Маленька ферма. Поряд в загороді під пильним оком електичного пастуха проходить адартацію щойно придбаний бик-буйвол і разом з ним троє гуцульських коней. М.Якобі також мріє про ферму «гуцуликів». У колишній колгоспній облупеній хатці-конторі ліжко з металевою сіткою-пружиною. Вся обстановка така, ніби тут справді живуть «нелегали». В цьому гардмидері з комп’ютерних колонок лине музика. Міхаель на столі чаклує над приготуванням сиру. Сам доїть буйволиць. Молоко і сир несе в село. Господині в обмін дають йому сало, овочі, вино. Грошей від стеблівського фермера не отримує (чи то не дають, чи то просто не бере, не відаю – автор). А, може, то такі реверенаси перед контролюючими органами? Німця запрошують на стеблівські весілля, інші гостини. Коли дуже силують, вип’є чарчину-другу самогону. Пива у ПЕТ-пляшках боїться мов його підопічні бойні. Третій тост, як заведено і в Німеччині, неодмінно за улюблених «жінок» - карпатських буйволиць. Чоловіки їхні десь пропали, зникли, перевелися, а вони, красиві, тілисті та розумні, дожили до тих днів, коли ними Європа опікується. З темних, задушливих стаєнь повиходили на волю, де запашні трави, водойми, в які можна зануритися по самі роги. Вже й кілька бичків-ловеласів фліртують, ламають роги за їхню прихильність. І хай там собі на березі лементує пастух Самуїл. Прийшов сюди, аби заробити і віддати позичені в когось гроші. Той поки не поводир. Повелитель - ось цей світлий, худий юнак. Він ніколи не кричить, не лупцює палицею, знає такі особливі слова, на які реагуєш враз. За його тихою командою виходиш з рятівного у спеку басейну, з готовністю підставляєш спину, аби підвезти. Хоч якось віддячити доброму чоловікові. Своєму рятівникові.