Кликати війну може тільки той, хто не воював, – 96-літній закарпатець, ветеран війни

Красна дата завітала до оселі учасника Другої світової війни Миколи Кузьмича Повода – учора, 24 червня, він святкував своє 96-ліття. 

Цю світлину зроблено 9 травня 2015 року на площі Героїв, де розміщено меморіал воїнів-визволителів і де горів донедавна вічний вогонь. Цей літній і завше акуратний, елегентний берегівчанин (на фото сидить на лавиці посередині) й насправді учора святкував день народження – своє чудове 96-ліття.

Повірте, такий поважний вік і насправді є дарунок долі, принос від Бога. На долоні цього завжди привітного і всякчас усміхненого чоловіка ледь не всеньке минуле століття. Народившись на мальовничій Полтавщині у 1919 р., він двадцятидвохлітнім, іще нежонатим, пішов на фронт, аби боронити рідну землю від німецьких загарбників. Навіть не думав, що доведеться пройти "чотирьохрічну" фашистську м’ясорубку – і вціліти. Адже втрати у війні 1941-45 рр. склали десятки мільйонів людських життів.

Далі настало післявоєнне відновлення, непросте "радянсько-соціалістичне" життя 50-80 років...

Щасливий, що вдалося побачити, як народжується та розбудовується наша незалежна країна. Але гірко, що сталося нове протистояння – на сході з бойовиками та російським агресором, де вже полягло чимало вірних синів і дочок неньки-України.

Згадуючи про Велику Вітчизняну, каже, що кликати війну може тільки той, хто не воював. А він спершу опинився на західних рубежах (на Житомирщині-Рівненщині, що під Білоруссю), а відтак із боями й втратами відступав разом із побратимами на схід. А коли Червона армія посильнішала, знову з воєнними пригодами, пораненнями в тому числі, пройшов усю Україну й переможні салюти зустрів аж у Австрії. Після війни ще трохи служив у армії, а потім залишився мешкати у вельми ошатному на той період прикордонному Берегові. Одружився одразу ж по війні, бо припала до душі чарівна землячка.

Відтак майже все свідоме мирне життя рядовий солдат найкровопролитнішої в історії людства війни працював на комбінаті хлібопродуктів. Його шанували, поважали, до нього прислухалися, а на пенсію проводжали зі сльозами на очах.

Слід сказати, що іменинник М. К. Повод завжди в русі, його часто можна побачити на різних святкових зустрічах, урочистостях. Буває, що останнім і паличку до рук візьме – для «дружньої» підтримки. Незважаючи на такий солідний вік, не втрачає інтересу до життя, його душа сповнена оптимізмом, вірою в щасливе завтрашнє нашої країни та її людей. На цьому наголошує, зустрічаючись зі значно молодшими друзями, коли в гості приходить син-підприємець Валерій з невісткою Світланою, творчої натури онук Микола із дружиною Монікою, інші близькі та родичі, чарівна правнучка-дев’ятикласниця Софійка з майбутнім школяриком-братиком Савелієм. І всі йому щиро віншують ще багато-багато здоров’я, бажають дожити до ста літ, тим паче, що ця ювілейна дата не так уже й далеченько…

За чудові та славні роки ветерана берегівчани виголошують тост і п’ють до дна фронтових сто грам. За вас, за ваші роки, Миколо Кузьмичу!