"Моторошно стає, коли бачиш, що поряд гинуть люди", – мукачівський прикордонник, який повернувся із зони АТО

Кожного дня ми чекаємо хороших звісток із зони антитерористичної операції. Кожного ранку ми, перш ніж випити чашку кави, проглядаємо в Інтернеті стрічку новин, аби дізнатись, чи живі наші хлопці.

Ті, хто повернулись із зони АТО, вже стали героями серед нас. І з ними можна поговорити і про наболіле, і про позитивне. Старший прапорщик Олександр Жеребак – один із тих прикордонників, які повернулись на Закарпаття із зони АТО цього тижня. Ми зустрілись на плацу разом з його бойовими побратимами, які чекали на своїх новоприбулих колег, а також із його сестрою, яка вслухалась у нашу розмову і патріотично надихала нас на теплу бесіду.

– Ось Вас відправили у зону АТО. І Ви вже дорозі. Які у Вас та ваших побратимів були відчуття, коли їхали у «гарячу точку»?

– Ми вирушали у дорогу, як на екстремальний відпочинок, як на змагання. Особливо, коли під час відправлення побачили море – це було відчуття літньої відпустки. Утім, коли опинились на місці, зрозуміли, що це не казки, що тут реально свистять кулі, міни, лунають вибухи... І ти не знаєш, чи повернешся додому живим. Таке, ніби ми протверезіли після вечірки. Адже побачили усю складність ситуації. Ми не знали, куди їдемо. Приїхали у КПП “Дяково”, де служили. Спочатку було важко, але через щоденну рутину ми до цього звикли. Той настрій, який ми мали в дорозі, додав нам бойового духу.

– А ось коли Ви потрапили у котлован подій...– Тоді ми трохи обпеклись. Було декілька моментів, під час яких ми допустили помилки. Дякувати Богу, оминули потужних обстрілів, яких зазнавали військові.– Ви були свідком обстрілів з установки “Град”. Які відчуття залишились від того, коли Вашу територію обстрілювали?

– Це набагато гірше, ніж про це говорять по телебаченню. Моторошно стає, коли бачиш, що поряд гинуть люди. Коли прицільно з території Російської Федерації обстрілюють територію України. Утім, було декілька речей, які нас готували до можливих обстрілів. Десь за півгодини до обстрілу з’являлись російські безпілотники, які знімали і передавали місцезнаходження наших хлопців. І тому у нас побутувала приказка: “Побачив безпілотник – очікуй обстрілу”. Окрім того, є дані розвідки про те, що ведуть обстріли військові, які зрадили Україну під час подій у Криму.

– Чи вдавалось знешкоджувати ці літаки?

– На жаль, не було у нас такого обладнання, яке могло би дістати оцю “пташку”.

– Доводилось бачити своїх колег – російських прикордонників?

– На жаль, може, чи на щастя, ні. Нас не допускали до тих позицій через міркування безпеки.

– Повертаючись до теми бойового духу, скажіть, яка була мотивація у прикордонників, у військових і добровольців?

– Чим довше ми перебували у зоні АТО, тим вищим був рівень бойового духу. Ми укотре переконувались на місці, що попри труднощі, які там є, дух наших хлопців не зламати. І, як наслідок, ми обов’язково переможемо.

– Ось військові і прикордонники перебували у різних населених пунктах Донбасу. І Ви однозначно спілкувались з місцевим населенням. Як люди, які волею долі опинились у зоні АТО, ставляться до того, що навколо відбувається?

– Раніше вони позитивно ставились до політики Російської Федерації, особливо до особи Путіна, підтримували референдуми, мітинги та акції, які відбувались на підтримку сепаратистів. Потім, коли на власній шкірі відчули усю “діяльність” терористів, їхнє ставлення змінилось і вони підтримували українських військових. Жителі Донбасу давали нам харчі, спілкувались, цікавились життям у інших куточках України. Навіть розповідали про тих людей, які ще до сьогодні підтримують терористичні організації. А коли ми повертались додому, вони хотіли їхати з нами і питали: “На кого Ви нас залишаєте? На тих нелюдів?”

– По телевізору поширюється інформація про те, що бойовий настрій терористів з кожним днем погіршується. І, як наслідок, настає серед оточення “ДНР” і “ЛНР” паніка. Ви бачили терористів з панічними “конвульсіями”?

– Вони на легкових автомобілях, на мікроавтобусах з власними сім’ями їдуть до Росії. І коли терористи вирушають до країни-агресора, для відволікання нашої уваги починаються обстріли з боку “північно-східного сусіда”. Але є одне «але»: коли терористи покидають нашу землю, на територію України колонами прибуває поповнення для противника.

– А чи вдасться на кордоні зупинити той гуманітарний конвой, який прибуває з Росії?

– На жаль, у такий час важко контролювати усю територію Державного кордону України. Утім, прикордонники робитимуть усе можливе, аби недопустити ніяких таємних вантажів з боку РФ.

– Чи відчували Ви підтримку рідних, близьких, друзів і усього населення Закарпаття?

– Звісно, ми дякуємо і рідним, і усім тим, хто нас підтримує. Це дуже важливо, особливо коли перебуваєш на місці боїв. Це теж піднімає наш моральний дух, стійкість. І, повірте, що ми, Мукачівський прикордонний загін, робитиме усе можливе для того, аби захистити нашу Батьківщину. Ворог отримає гідну відсіч.

– Дякую за розмову.Андрій Слохіняк