Журналістка із Києва приїхала у Мукачево, щоб побачити, як живе місто після кривавих подій 11 липня

Два місяці тому про Мукачево заговорила вся країна – події в туристичній столиці Закарпаття збурили багатьох українців. Тетяна Власова приїхала в Мукачево, щоб розповісти, чим живе місто зараз.

Далі – мовою оригіналу.

Перше враження від Мукачева – місто затишне і привітне. Будьте готові до того, що в його центрі ви не знайдете сучасних будівель. Практично всі будинки тут далеко не нові, проте доглянуті. Мукачево пишається своєю історичною спадщиною: у центрі міста – Кафедральний костел Святого Мартіна, готична каплиця Святого Йосипа, Успенська греко-католицька церква, міська ратуша і навіть місцевий Білий дім.

Із цікавого сучасного – у пішохідній зоні Мукачевого є пам’ятник сажотрусу. Зроблений він за образом реального мукачівського сажотруса Берталона Товта, який працював у місті понад 50 років. Звісно, є тут і своя традиція – туристам пропонують обов’язково потриматися за ґудзик сажотруса і загадати бажання.

Після того, як оглянете центр, прямуйте до замку Паланок, який височіє на горі над містом. Це найвідоміша пам’ятка Мукачевого, а потрапити туди варто вже заради розкішної панорами, яка з нього відкривається.

Від туристичних радощів – до нинішніх реалій. Ми не могли не запитати у місцевих про те, як живе місто після липневих подій. Більшість мукачівців, ледь мова заходить про це, лише знизують плечами – мовляв, історію “надто роздули”. Від водія, який віз нас містом, почули: “Ну постріляли, що тут такого?”. Проте є й ті, хто буремні дні згадує з острахом. “Ми з сім’єю були в той день за містом. Про події почули від рідних телефоном, – згадує ті дні наша знайома, мукачівська поетка Валентина Попелюшка (у місті вона стала нашим “гідом”). – Не вірилося, що у нас таке можливо. Місто пережило це болісно – тривога, гелікоптери над містом, стягування військової техніки, блок-пости і розмови про ймовірність другого фронту… У нас таке спокійно пережити неможливо. У понеділок (події були в суботу) я навіть не повела дитину в дитсадок. Не панікерша, та все ж…”.

Зараз перше, що впадає в око в Мукачеві, – велика кількість у місті людей в камуфляжі. Навіть після Києва здається, що їх надто багато. Утім, Валентина каже, що причина насправді банальна: “У нашому невеличкому місті – дві військові частини плюс військовий госпіталь. Люди у камуфляжі на вулицях і до війни не були чимось надзвичайним, а зараз і поготів. До того ж, у нашому шпиталі лікуються не тільки місцеві воїни. Тут, щоб розвантажити великі госпіталі, доліковуються хлопці з усієї України”.

Наприкінці дня з усього побаченого робимо висновок – їхати в Мукачево, безумовно, варто. Усміхаючись, наша Валентина підтверджує: “Це місто не схоже на інші.  Тут співіснують історія і сучасність. І між ними немає ні сварок, ні протиріч”.