Студенти МКТЕК вже другий рік поспіль зайняли призові місця на Міжнародному мовно-літературному конкурсі

Студенти Мукачівського кооперативного торговельно-економічного коледжу займають активну життєву позицію. Навчаючись за спеціальностями економічного, товарознавчо-комерційного напрямків та сфери обслуговування, беруть активну участь в інтелектуальних конкурсах, олімпіадах, конференціях. Уже другий рік поспіль майбутні бухгалтери займають призові місця на одному з найпрестижніших - Міжнародному мовно-літературному конкурсі учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка. Минулого року Крістіна Долинська була відзначена дипломом ІІІ ступеня, цьогоріч – Христина Чайка – дипломом І ступеня та іменним годинником від Міністра освіти і науки. Звичайно, у своїх роботах дівчата намагалися довести, що Геній Шевченка завжди буде понад простором і часом, бо, перефразовуючи вислів відомої сучасної Закарпатської поетеси Софії Малильо, поезія Шевченка – кардіограма душі справжнього українця, а сам Кобзар – справжній проводир українського народу.

Свою творчу роботу дипломантка ІІІ ступеня розпочала словами визначного закарпатця, Шевченківського лауреата, Петра Скунця:

І от Україна без крові нам дана,

Не вірмо, що дана, бо нині якраз

Повинен узяти її від Богдана

І Богу, не брату, віддати Тарас.

Особливо мені подобається послання «І мертвим, і живим…», бо ж звернені слова його до нас, тих, хто живе зараз. А ось Кулішева теза, що з появою Шевченка «всі в нас поділились на живих і мертвих, та й довго ще ділитимуться» – ідеально влучна. Ставлення народу до рідної мови, у творі, є лакмусовим папірцем, який виразно виділяє тих, котрі не люблять свій народ, свого «брата». Не тільки мовне питання стоїть гостро зараз в Україні, а й освіченість, грамотність, відсутність бажання дарувати свої знання для розбудови рідної держави. Шевченківський патріотизм, як не болісно це звучить, - прикритий соціальними негараздами, боротьбою за виживання, заробітчанством. А те, що українці завжди орієнтувались чи то на Схід, чи на Захід, тільки не на самих себе, тисячі разів ставали на граблі міжусобиць, призвело до загальної слабкості і у сфері моралі, патріотизму, альтруїзму. Заарештований у справі Кирило-Мефодіївського братства та будучи ув’язненим, а згодом на солдатській службі в Орській фортеці, Шевченко не полишав творчості, котра завжди допомагала йому знаходити духовну рівновагу. Так, у вірші «Мені однаково», поет передбачає своє заслання «в снігу на чужині», але не власна доля хвилює його – він живе турботою про долю України.

Останній період творчості сповнений сподіваннями волі як свободи духу і тіла. Довгоочікуване звільнення позбавило права перебувати у великих містах Росії. Зупинившись у Нижньому Новгороді, Шевченко написав поему «Неофіти» і присвятив її актору М.Щепкіну – єдиному із друзів і знайомих, що прибув на зустріч із поетом, відгукнувшись на його запрошення. Цей період творчості, як вдалося підмітити, особливо містить твори, що апелюють до Бога, котрий не карає тільки тих, кого не любить. Але Шевченко ніколи не намагався перекласти свій тягар на плечі іншим, він не очікував жодного співчуття навіть від тих, кого глибоко шанував, вважав своїм однодумцем. Його життєвий шлях – це шлях саможертовності, самопосвяти, що руйнує насильство, гнилизну світу. Його приклад – урок для нас, щоб ми збагнули себе і світ у собі. Адже такими є герої його творів останнього періоду: неофіти (новонавернені до християнства) із однойменної поеми. Алкід та його мати – за нові, справедливі взаємини у суспільстві без «доброго царя». Архімед і Галілей, з іншого твору, - безкорисливі служителі науки й істини».

Володарка першої премії заявила: «Якщо взяти і протиставити Шевченків час і наш, то, формально, майже все, чого бажав для свого народу поет, у нас є: Україна - незалежна, український народ - вільний, а не покріпачений. Та це лише на перший погляд. Фактично ми покріпачені нашою байдужістю до всього, що відбувається у сфері економіки, культури, екології. Тарас Григорович писав, що для нього Україна - це її народ, земля, ліси, гаї, ріки, озера, що належать усім українцям. Та в наш час, гуляючи узбережжям Чорного чи Азовського морів, курортними місцями Закарпаття, часто можна побачити високий паркан з надписом: «Приватна власність». Сьогоднішнім світом керують гроші. Якщо ти багатий, то ти – «бог», і в усьому правий, навіть якщо насправді в тебе чорна душа, якщо ж бідний – ти ніщо, ти не людина, а просто «помилка природи». У той час, як мільйони українців беруться за всіляку брудну роботу, щоб заробити хоч якусь «копійку», коли тисячі українців змушені покидати свої домівки, рідних, друзів і подаватися за кордон, щоб забезпечити свої родини, - декілька сотень людей не знають як витратити свої мільйони і що сьогодні одягнути: «Guссі» чи «Рrаdа». Чи не про це Шевченкові рядки:

Ой три шляхи широкії докупи зійшлися,

На чужину з України брати розійшлися.

Та:

Нема на світі України,

Немає кращого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати кращого добра,

Добра святого…

«Бідний не може бути вільним», – колись заявляв Черчіль. Ця репліка мене дуже зачіпає, бо найперша вільна українська людина і образно, і реально – це виходець із найбіднішого селянства, Тарас Шевченко. Тож яку людину слід вважати вільною? Може ту, яка чинить що заманеться, або ту, може, яка нікому не підкоряється? Чи, може, ту, яка ні від кого не залежить, або ж ту, яка не женеться за матеріальними статками? Які сили визначають долю кожного з нас? Давні греки створили міф про трьох богинь людської долі, яких називали мойрами. Одна з них пряла нитку людського життя, друга витягала жереб, що має випасти на долю людини. Третя - записувала в сувій людини все, що мало статися. Змінити визначену мойрами долю не міг ніхто: ані боги, ані сама людина. Християнство протиставило уявленням про долю віру в Боже провидіння. А ось філософи вважали, що людське життя обумовлене такими законами існування світу, що не залежать від людини. Справа в тому, на моє переконання, що життя людини відбувається «набіло», без «репетицій»! Якщо ти проґавив можливість виявити свої найкращі здібності сьогодні, завтра такої нагоди може не трапитись. Реалізувати себе може лише людина активна, яка не схиляється перед обставинами, а вміє використовувати їх, обертаючи собі на користь. Така людина сама керує своїм життям, чинить на свій власний розсуд і сама перед собою несе відповідальність за наслідки своїх вчинків. Значно простіше виконувати чиюсь волю, тоді відповідальність за наслідки можна перекласти на іншого. На мою думку, міцне здорове суспільство - це суспільство вільних людей, які, звичайно, діють за власною волею, але в межах суспільного компромісу, що не зачіпає інтересів іншої людини.

Я вільна - коли мені не говорять: „Підеш п’ять кроків направо, потім десять кроків наліво, і далі підеш прямо…“ Бо хто знає, якої довжини мій крок? І скільки цих кроків я хочу зробити у тому чи іншому напрямку? І чи захочу я взагалі кудись іти?

Вільна - коли я не стаю полонянкою зовнішніх чинників, вони не подразнюють моє внутрішнє „я“ і ніяким чином не впливають на мою думку про цю подію чи людину.

Вільна - коли я можу сміятись, якщо мені насправді смішно і плакати, коли мені погано.

Вільна - коли я можу любити тих, кого насправді люблю і не приховувати своєї нелюбові до тих, які не заслуговують на краще.

Вільна - це коли я не прислухаюсь до натовпу. Бо „натовп може піднести тебе до небес, коли ти в’їжджаєш на маленькому віслюкові в місто, а поперед тебе летить маленька голубка… І який у мить зрадить, щойно хтось, у кого шати вишиті золотою ниткою, а на ногах взуття з телячої шкіри - крикне „Розпніть його!“

Справді вільним у всіх значеннях цього слова був Кобзар. Максимально наблизившись до народу своїми віршами у народнопісенному дусі, він виголошував таїну сповіді душі, а вмінням через сновидіння літати над всесвітом, вказав і нам на розкутість думок, прагнень і дій у найкращому розумінні цих слів. Сенсом людського життя сповнена вся його творчість, тому він ніколи не розмінювався на тимчасові земні блага чи розкішний побут, а тільки бився за здорову мораль і чисту совість, бився і не здавався, ненавидячи лукавців і лжеправдолюбів, що цинічно називали себе поетовими прихильниками й однодумцями, а насправді зраджували за будь-що. Пророк вивищився над світом своїм велетенським свобідним духом. У живописі був поетом, у поезії - живописцем».

Що ж, із влучних цитат юнок, можна зробити висновок, що сучасна молодь не має комплексу меншовартості, народжені у вільній Україні, вони будуть дбати про авторитет держави, її стабільний економічний розвиток, займатимуть високопатріотичну життєву позицію.

Любов Світлична