Із заводу, який "дихав на ладан" – в успішне підприємство: досвід Федора Теличко

Життя  29 березня 2016 року, 12:42 Василь Гарагонич 2484 ФОТО

Справжньою окрасою наших населених пунктів є будинки і споруди різного функціонального призначення. Щоб вони стояли довго і радували не лише око, а й душу, матеріали, з яких їх звели, мають відповідати світовим стандартам – від фундамента до даху.

Ось уже понад півстоліття виробництвом саме таких будівельних матеріалів займається добре знане на теренах нашого краю, України та зарубіжжя підприємство на вулиці Духновича із сучасною назвою Публічне акціонерне товариство «Мукачівський завод залізобетонних виробів і конструкцій» (ЗБВіК), краще відоме за народною назвою «ЖБІ», – йдеться у статті газети «Панорама» від 24 березня.

Понад 30 років віддав підприємству Федір Михайлович Теличко, впродовж останніх дев’ятнадцяти літ його незмінний керівник. З часу свого другого пришестя на завод. Але давайте все по порядку.

Народився нинішній ювіляр 29 березня1956 року в селі Ізки на Міжгірщині. У сім’ї, окрім нього, було ще три сестри і брат. І хоча батько впродовж багатьох років працював головою колгоспу, діти нарівні з дорослими займалися чималим домашнім господарством, допомагаючи мамі, яка трудилася санітаркою. Гірська Міжгірщина гартувала у молоді залізну волю і жагу до знань. Сестри здобули вищу освіту і всі стали лікарями, а брат обрав собі фах будівельника.

По закінченні десятирічки у селі Пилипці Федір подався в Ужгород, де в ПТУ побутового обслуговування навчався ремонту складної домашньої техніки. Потім були два роки армійської служби у місті Овруч на Житомирщині. На початку 70-х родина Теличко переїхала у село Ракошино Мукачівського району. Демобілізувавшись із війська, Федір працює майстром Ракошинського куща Мукачівського райпобуткомбінату. Згодом кмітливого хлопця запросили у Середнянський винрадгосп майстром по ремонту автомобілів. Потім було навчання у Кишиневі на фахівця з ремонту артезіанських насосів-помп. Оскільки ця спеціальність тоді була дефіцитною, голова Великолучківського колгоспу і майбутній народний депутат України Дмитро Кельман організував у господарстві майстерню з ремонту помп і довірив очолити її Федору Теличко. Справа ця виявилась не лише потрібною, а й прибутковою, і вже запрошення-пропозиція організувати і очолити аналогічну майстерню поступила від директора Мукачівського заводу ЗБВіК Анатолія Мальцева. Справи йшли по висхідній, майстерня працювала ефективно, а її керівник, що на той час заочно здобував економічну освіту в УжДУ, був обраний секретарем парторганізації заводу. Проте так склалися зірки, що Федір Михайлович знову наважується на рішучий крок – йде з підприємства. А надворі – початок буремних 90-х: економіка впадає в хаос, зароджується вільне підприємництво, що вимагає нового неординарного мислення. Колишній перший секретар Ужгородського міськкому партії Іван Машков, на той час генеральний директор бізнесової структури «Україна – 01», бере Федора Михайловича своїм заступником… Школа Машкова також пішла на користь молодому заму.

А тим часом Мукачівський завод ЗБВіК дихав на ладан. Коли, здавалося, підприємство реанімації вже не підлягає, знову згадали про Теличко. І що найцікавіше, він, реально оцінивши плачевну ситуацію, погодився вдихнути життя у бездиханне тіло «почившого в Бозі» заводу. Підприємство зупинилося, але життя тривало. Будівельні матеріали і залізобетонні конструкції стали страшенним дефіцитом. Тому новий керівник почав відродження виробництва з малих, але послідовних кроків. Спочатку відновили деревообробку з поступовим виходом на ек-спорт. Потім запустили два пости по виготовленню залізобетону. Відновили роботу техніки та транспорту.

У кращі радянські часи кількість працюючих на підприємстві досягала 120 чоловік. Нині ця цифра наближається до тих показників. Середня зарплата на підприємстві становить 2800-3500 грн і впродовж останніх десятиліть виплачується вчасно. Економічні показники теж досягають рівня кращих радянських. За підсумками 2015 року завод виробив і реалізував (!) продукції на майже 20 млн. грн. На слові «реалізував» робимо особливий наголос, бо на склад тут не працюють, тому впродовж останніх років підприємство трудиться прибутково! Щодо номенклатури продукції – випускають весь асортиментний ряд залізобетону, який користується попитом у споживачів. А саме вони є найсправедливішими контролерами якості й інвесторами підприємства. Із ними у заводчан – рівні партнерські зацікавлені взаємини.

Предметом особливої гордості гендиректора і всього колективу є тісна співпраця з підприємствами Італії, Бельгії, Чехії, Австрії в деревообробці. Експортують туди не кругляк, не чорнові заготовки, а готові комплектуючі вироби європейської якості. Надають замовникам транспортні послуги – вантажівками та спецтехнікою (кранами, міксерами) тощо.

Понад десятиліття тому після закінчення Мукачівського технологічного інституту прийшов на завод і молодший син Федора Михайловича – Володимир. Починав майстром бетонної дільниці. Нині Володимир Федорович – головний інженер, права рука і надія батька у справі, якій він віддав половину життя.

Старша донька – Світлана – медичний працівник. Дружина Марія Степанівна на своїх тендітних плечах тримає не лише домашнє, а й усе заводське господарство. І за покликанням, і за посадою. Усі разом Теличко виховують трьох онуків і внучку.

На малій батьківщині ювіляра в селі Ізки на Міжгірщині є унікальна дерев’яна церква. Коли нещодавно громадськість взялася за її реконструкцію, Федір Михайлович потужно підставив плече до збереження цієї сакральної пам’ятки. Загалом він здобув авторитет благодійника, допомагаючи релігійним громадам, громадським організаціям, усім, хто цього потребує. На думку Федора Михайловича саме віра, надія і любов – ті три кити, на яких тримається людство.

На прощання після екскурсії заводом Федір Михайлович вирішив в останню секунду показати мені заводську їдальню, яка має кілька залів, у тому числі й такий, де не соромно й весілля відгуляти. Оскільки Великодній піст, то готують обіди у кількох варіантах. Салат із свіжої і квашеної капусти, грибова поливка, горох і компот коштують для заводчан… – 5 грн!

Ось вам приклад того, як генеральний директор стимулює працівників до натхненної зацікавленої праці і використовує при цьому простий економічний аргумент, проте залізобетонний!

Сьогодні, 29 березня, вся заводська родина має чудову нагоду привітати свого шефа з 60-літтям. З роси і води Вам, шановний ювіляре!

Джерело: PMG.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Loading...
Коментарі - 0