Відтепер Мукачево матиме авторське бренді «Паланок» та «Ловачка» (ФОТО)

В день св. Мартина, покровителя міста над Латорицею, власник агросадиби «Кельтський двір під Ловачкою» Юрій Клованич презентував у своєму дегустаційному підвалі нові унікальні авторські напої, виготовлені власноручно. А саме вермут «Священний гай», а також виноградне бренді «Паланок» та «Ловачка».

Нині колишній головний редактор обласної газети «Старий Замок» активно займається розвитком агротуризму та вивчає кельтську культуру, яка залишила свій відбиток на подальший розвиток Закарпаття. Адже саме гору Ловачку понад дві тисячі років облюбувало кельтське плем’я анартів, створивши тут відомий на всю Європу залізоробний центр.

За словами Юрія Клованича, на початку минулого століття з винограду, вирощеного на горі Ловачка, на місцевій винокурні виготовляли бренді «Паланок». Тому господар садиби вирішив відродити цю традицію.

І для першої дегустації запросив до себе колишніх колег з числа пишучої братії. Насамперед пригостив гостей сидром, який теж виготовляє власноручно. До речі, цей напій теж має безпосередній стосунок до кельтів.

Адже коли у 55 році до н. е. римляни почали підкоряти Британію, вони побачили, що кельти п’ють хмільний напій з яблук. А нині найякісніший сидр виробляють у Франції, в регіоні Бретань, яка була завойованою кельтськими племенами у п’ятому столітті. Кельти вважали, що сидр було принесено з Країни вічної молодості (Тир-на-Ог). Сидр був напоєм, котрий не лише пили, а й ним умивалися.

Навіть церква у XIV столітті дозволила хрестити дітей у сидрі, бо вважалося, що він є більш чистим, ніж вода. І Понині у Великобританії сидр із задоволенням п’ють всі - від старих до малих (адже є і дитячий, безалкогольний сидр). До речі, помірне вживання сидру запобігає розвитку серцево-судинних захворювань. А також цей напій з яблук має здатність піднімати настрій, а отже – є чудовим засобом від депресії.

На Закарпатті Юрій Клованич став одним із перших, хто почав освоювати виготовлення сидру і перрі (грушевого сидру) – для яких використовують лише дикі сорти, які практично непридатні для звичайного куштування. Процес приготування сидру триває цілих півроку.

Господар «Кельтського двору» зустрів гостей у простому полотняному одязі, який слід одягати у день Святого Мартина, покровителя бідняків. А власне дегустація авторських напоїв відбулася у винному погребі, де у 1920-30-х роках збиралася місцева інтелігенція, в тому числі митці. Є відомості, що заходив сюди і знаний Адальберт Ерделі.

Тут вже створюється справжній музей – а першими експонатами є старі речі, які господар часом знаходить під час робіт на горі. Надалі у планах – створення цілого скансену під назвою «Кельтський Оппідум», який би відтворював побут, спосіб життя та ритуали місцевих кельтів. Звідси буде починатися і абсолютно новий для Закарпаття туристичний маршрут «Стежками кельтів».

Щодо презентованих напоїв, то вони заслужили від журналістів оцінку «відмінно», бо нічого подібного раніше куштувати не доводилося. Як відомо, вермут виготовляють з відбірного винограду, а чудовий смак збагачується завдяки додаванню різноманітних трав, квітів, фруктів і насіння. «Священний гай» від Клованича має унікальну рецептуру, адже включає в себе кілька десятків природних ароматичних компонентів - суто закарпатського походження. А виноградне бренді (або граппа) «Ловачка» та «Паланок» також мають свій секрет. Довідатися його можна лише під час дегустації.

Ось так весело, під старовинну застільну бретонську кельтську пісню «Пий сидр, Лау!» відбулася ця незвична презентація. Юрій Клованич завжди радий гостям. Їх у цей вихідний день було чимало. Цікаво, що завітали навіть проїжджі з Москви, які повезли у російську столицю з підвалу «Кельтського двору» звичайну на вигляд воду. Однак, як з’ясувалося, вода у криниці незвичайна, а наповнена багатьма мікроелементами та має свій неповторний смак. Під час приготування своїх авторських напоїв Юрій Клованич використовує лише воду з цієї криниці. Існує також припущення, що викопали її для потреб кельтського воєначальника. Так це чи ні - оповите таємницею, але є приводом для іще однієї цікавої легенди...

Олександр Ворошилов