Мукачівка Ірина Галай: "Я була впевнена, що стану першою українкою, яка підкорить Еверест"

– Торік пообіцяла, доки не заб’ю свій бандерівський льодоруб у вершину Евересту – не заспокоюся, – каже 28-річна Ірина Галай із міста Мукачево. 20 травня вона дісталася вершини Евересту. Стала першою українкою, яка підкорила найвищу гору світу заввишки 8848 м.

З Іриною зустрічаємося у ресторані на столичному Подолі. Жінка працює в Києві. Приходить ненафарбована й засмагла. Світле волосся дістає майже до пояса.

– Уперше прилетіла в Непал торік у квітні, – розповідає Ірина. – Разом із групою російських альпіністів планувала піднятися на пік Неру. Наступного дня там стався землетрус. Намагалася врятувати з-під завалів дівчину. Вона померла в мене на руках. Російську групу евакуювали. А українська сторона ніяк не могла цього зробити.

Додому їхати не хотіла. Думала, якщо повернуся – все літо буду в депресії. Кілька днів працювала в китайському Червоному Хресті. Потім знайшла місцевого гіда. Разом поїхали до базового табору на Евересті. Після землетрусу там під лавиною загинули багато людей. Познайомилася з американцем з багатої родини. Після трагедії за ним прислали літак, але він відмовився повертатися. Сказав: "Не полечу, доки з лавини не відкопаю найкращого друга". Тоді поклялася, що зійду на вершину Евересту. Мене почав готувати російський альпініст Віктор Бобок. Під час сходження був моїм інструктором.

– Щоб підкорити Еверест, витратили 65 тисяч доларів. Де взяли гроші?

– Працюю в нафтовій компанії. Підійшла до свого начальника і сказала: "Хочу ­стати ­першою українкою, яка підніметься на Еверест. Допоможете?" Він відповів: "Ти що, здуріла? На смерть тобі грошей не дам". Та зібрати потрібну суму допомогли друзі й чоловік моєї сестри. 

– Батьки не відмовляли?

– Пускати не хотіли. Попросила з ними поговорити свого гіда з Мексики. Він сказав: "Бачив вашу доньку в горах. Вона прекрасно підготовлена. Не переживайте. Все буде нормально". Тата його слова заспокоїли. А мама: "Коли ти почала займатися альпінізмом, молилася, щоб не закортіло на Еверест".

До Ірини підходить офіціантка. Жінка просить принести зелений чай.

– Перед сходженням почала займатися боксом і бігом,– продовжує Ірина. – Щодня тренувалася. Через день бігала Києвом 18-20 кілометрів.

– На Еверест брали багато речей?

– Кілька валіз. Віктор Бобок у готелі всі перевірив. Залишив там мої сукні й туфлі на підборах. Крім їжі та спорядження, дозволив взяти косметичку з кремом від морозу, губною помадою і парфумами "Шанель". Довго на це не погоджувався. Казав: "Коли піднімаєшся у гори, кожен грам має значення". Але мені таки вдалося його вмовити.

– Їжу везли й готували шерпи (народ, що живе біля підніжжя Евересту. – авт.). Це робили до 6-кілометрової висоти. Варили рис і курятину. З’їдала по три порції. Вище харчувалися тим, що було під рукою – шоколадки, печиво, чіпси.

Апетит у мене був скажений. Інші нічого їсти не могли. Скаржилися на нудоту. Не втратила жодного кілограма. Коли в Катманду зустріла начальника шерпів, він сказав: "Уперше бачу людину, яка за час сходження зовсім не схудла". Люди скидали по 12–13 кілограмів.

Перед підйомом познайомилася з одним накачаним чоловіком. За 10 днів не впізнала його. Став сухий, обличчя запало, мускулатура зникла.

Майже всі на висоті скаржилися на головний біль і безсоння. Я ж спала, як убита. Постійно снилася сестра. Кілька разів ночами прокидалася, щоб подивитися на зоряне небо. Там зірки – як у космосі. Здається, можна дістати рукою.

Найважче було чекати. Планувала дістатися вершини 14 травня. Але китайці довго прокладали страховку. Бобку казала: "Хіба ми не можемо рушати без неї?" Коли почала підйом, забрала свої слова назад. Ішли вгору вузькою стежкою. Коли здіймається сильний вітер, на краю обриву тебе тримає лише ця страховка.

– Нагорі було холодно?

– Мороз сягав 40 градусів. У теплому костюмі постійно мерзла. Найважче було ходити в туалет. Останній є на висоті 6 тисяч метрів. Далі справляти нужду треба в снігових заметах. Для жінок це велика проблема. Ззаду на костюмі є величезний замок. Доки його розстебнеш, рук не відчуваєш. Щоб не мучитися, краще терпіти. Там хоч і п’єш багато води, організм її майже не віддає.

У свій день народження обморозила обличчя. Кілька днів ходила з чорними плямами на щоках і носі. Через мороз мала проблеми з нігтями. Лак на них здувся, потріскався й позалазив у всі щілини.

У нашій групі нили лише хлопці. Скаржилися на мороз, сильний вітер, біль у лікті чи попереку. Один угорець постійно казав мені: "Ти наче прийшла на якесь фешн-шоу, а не в експедицію". Мені теж було важко, але я не звикла скаржитись.

– Кажуть, перед вершиною Еверест нагадує цвинтар. Бачили багато тіл альпіністів?

– Знала, що люди помирали від холоду. Звертала увагу, у що були взуті й одягнуті. Речей тих брендів не купувала. Бачила п’ять тіл. Усі прекрасно збереглися. Лежали в неприродних позах. Бобка просила: "Якщо зі мною щось станеться, то хоч нормально мене поклади".

Майже на вершині слухала пісню "Океану Ельзи" "Я не здамся без бою". Вона підбадьорила. На вершині була о 6:00. Почала дзвонити родичам і друзям. За цей час пальці на руках почорніли й перестали згинатися. На вершині провели 20 хвилин. Випили гарячого чаю й почали спускатися.

Сходити було важче. Бо постійно бачиш панорами з обривами. Напружуєшся, і за короткий час болить усе тіло. Коли спускалася, найбільше хотілося шампанського й помідорів. За кілька днів у невеличкому селищі в Тибеті купила собі кілограм лічі (плоди, що за смаком нагадують виноград. – Авт.) і пляшку шампанського. Закрилася в готелі і кілька годин нікого до себе не пускала. За час підйому люди дуже набридли.

Ірина поглядає на годинник. Каже, має забрати зі стоянки ­автівку.

– Тепер люди ­впізнають на вулиці, – ­говорить. – В ­аеропорту постійно зі мною фотографувалися. Сьогодні дала вже два автографи – малому хлопчику і вчителю географії.

Обігнала альпіністку з 10-річним стажем

Одночасно з Іриною ­Галай на Еверест піднімалася альпіністка 35-річна Тетяна Яловчак із Донецька. Дісталася вершини наступного дня після Ірини.

– Із Танею познайомилися в базовому таборі, – розповідає Ірина Галай. –  Видалася приємною дівчиною. Говорили про гори. Вона переживала, що бігаю в самих лосинах і шортах, коли всі були в теплих костюмах.

Гід Тані по секрету сказав, що в неї є один недолік – повільно ходить. Після цього була впевнена, що обігнати мене не зможе. Переживала лише, що перехитрить і випередить. Коли зупинялися в таборі, просила інструктора дивитися, хто проходить повз нас. Він мало руку собі не відморозив, бо висунувся наполовину надвір.

Таня піднялася через день після мене. Привітала її з цим у "Фейсбуку". Вона ще не відповіла. Для неї ця ситуація неприємна. 10 років займається альпінізмом і мріяла першою серед українок зійти на Еверест. А тут якась вискочка її обігнала.