Історія героїчного сержанта 128-ї бригади, який попри важке поранення повернувся у зону АТО

Війна, яка сьогодні триває в Україні, переповнена безліччю невідомих фактів, про які тільки згодом згадуватимуть історики, журналісти та громадськість. З часом підійматимуться архіви, з’являтимуться імена забутих героїв, очевидці подій розповідатимуть про те, що зараз залишається Terra incognita для більшої частини нашого суспільства.

Однією з яскравих і водночас трагічних сторінок нашої історії стали бої за Луганський аеропорт. 146 днів оборони, 146 боїв, які тривали практично без зупину. Російські «Гради», танки, артилерія і регулярна армія – все це проявилось настільки сильно і яскраво, що назавжди впилося в пам’яті українських бійців, яким довелось побувати там, – йдеться у дописі прес-служби 128 ОГПБ.

Про роль нашої бригади в обороні Луганського аеропорту сказано так мало, що солдатів, які там були сміливо можна називати привидами. Тим не менше, вони там були, воювали і віддавали своє життя за мир в Україні.

Сержант Михайло Мендикаш – боєць нашої бригади, є одним з тих учасників оборони летовища, який разом з рештою оборонців Луганського аеропорту знаходився безпосередньо в самому епіцентрі подій.

Ще весною 2014 року, згадує Михайло, коли стало зрозуміло, що ворог робитиме все, аби ескалація конфлікту зростала і надалі, силами бригади почали формуватись дві ротно-тактичні групи, що комплектувались з різних підрозділів, серед яких і бійці окремого гірсько-піхотного батальйону, в якому служив Михайло.

15.05.2014 року ротно-тактичні групи вибули ешелоном з Конотопа та Глухова до населеного пункту Євсуг, Луганської області, очікуючи подальших наказів. Саме з цього моменту почався бойовий шлях бригади.

Війна входила в надзвичайно активну фазу і бойовий досвід доводилось здобувати в дуже складних умовах.

Перші блокпости, перші ВОПи, рух колон під постійним обстрілом, часті засідки – навіть найбільш досвідченим воякам доводилось складно в такій ситуації. Багато населених пунктів навколо Луганська залишалось окупованими російсько-терористичними військами. По ходу просування ротно-тактичні групи нашої бригади у взаємодії з іншими підрозділами ЗСУ брали участь у їх визволенні. Так, 11 липня було визволено Трьохізбенку.

В цей час Луганський аеропорт був вже повністю заблокований і оточений терористами, його оборонцям невистачало провізії, тому з 15.07.2014 року почався марш двох колон техніки, в складі яких були і бригадні ротно-тактичні групи, тривав він близько дванадцяти годин.

Прорвати оточення і прорубати «дорогу життя» для оборонців летовища вдалося не зразу. Сам Михайло згадує чотири спроби прориву, під щільним вогнем противника. Колона потрапляла в засідки, танки противника влаштували полювання за нашою технікою, перш за все колісною. Українські військові несли серйозні втрати, але все ж рухались вперед і 16.07.2014 кільце оборони терористів було прорване. Група, у складі якої був Михайло увійшла в аеропорт – почались дні безупинних обстрілів, які перетворили летовище в суцільну руїну.
За словами Михайла, вдень могло бути до 6-7 обстрілів з «Градів», вночі кількість обстрілів зростала в рази. Часто терористи обирали місцем для стрільби дитячі садки, спортивні майданчики і будь-які інші місця, де могло знаходитись цивільне населення. Згадує, боєць і про більш потужне озброєння. Так після одного з нічних обстрілів весь аеропорт був вкритий глибокими воронками, вище чоловічого росту.

– «Гради», такого не роблять, скоріше всього «Ураган» або ж «Смерч» і не виключено, що обстріл вівся вже з російської території, – каже Михайло.

Обстріли приносили свій кривавий результат – 06 серпня Михайло, в результаті чергового обстрілу ворожих РСЗВ, отримав серйозне поранення. Допомогу надавали спочатку на місці, в т.ч. медики-добровольці, які постійно знаходились поруч з оборонцями ЛАПу. Наступного дня пораненого евакуювали вертольотом в Харків.

Далі тривала реабілітація, госпіталі у Львові та Мукачеві.

– Лікарі хотіли «списати» мене з армії одразу після лікування, але я сказав, що в будь-якому разі повернуся і буду служити далі, – розповідає боєць.

І дійсно, залікував рани, повернувся. Попереду було Дебальцеве, в якому знаходився з бригадою від 06 грудня 2014 року і до самого виходу.

Сьогодні сержант Михайло Мендикаш і надалі залишається в рядах окремої гірсько-піхотної бригади, перебуваючи на Сході України. Каже тут все простіше і зрозуміліше. Незабаром буде він тут не один – дівчина Михайла також вирішила підписати контракт і вже незабаром служитиме в Збройних Силах України.