Отець Кирил з Ракошинського монастиря подбав про сиріт

Діти – це наше сьогодення і наше майбутнє. Заради їхнього щастя, щиросердечних усмішок, ясних очей, ми – дорослі, робимо все, щоб малюки не засмучувались, не почували себе самотніми – без ласки, турботи та любові. Нам, благополучним людям, які виховувалися у родинах, важко навіть уявити собі, що відчуває у своєму серці маленька дитина, від якої відмовились батьки або ж якщо їх позбавляють батьківських прав.

У такому випадку, майже самотній й безпорадний маленький ангел залишається наодинці з сьогоднішнім, по своєму жорстоким та несправедливим, навколишнім світом, у котрому дуже мало щирої любові, віри та взаємопорозуміння. Адже все це мала б дати дитині родина, але, на превеликий жаль, не в кожного дитяти вона є. Діти, позбавлені батьківської турботи та уваги, потребують більшої підтримки, піклування, а головне – любові. І тут не останнє слово за людьми, які не залишаються осторонь до сирітської долі.

Про дітей-сиріт Закарпатських шкіл-інтернатів вже декілька років дбає, разом із щиросердечними людьми, не байдужими до сирітського життя, о. Кирил зі Свято-Покровського чоловічого монастиря (с. Ракошино, Закарпаття) та Свято-Введенського чоловічого монастиря (м. Київ). Він не чекає празників чи якихось знаменних дат, а приходить до вихованців цих навчальних закладів з подарунками, з батьківською любов’ю та Божим благословенням.

Так, наприкінці минулого тижня, у п’ятницю, 30 вересня, та в понеділок – 3 жовтня, о. Кирил разом із благодійниками побував у 6 дитячих будинках Закарпаття: Чинадіївському дитячому будинку, Чертезькій спеціалізованій загальноосвітній школі-інтернаті I-III ст., Перечинській загальноосвітній школі-інтернаті І-ІІ ст., Виноградівському дошкільному навчальному закладі (дитячий будинок) інтернатного типу, Домбоківській спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті I-II ст. та Виноградівському дитячому будинку-інтернаті. Гості завітали до діток не з пустими руками. Вони подарували малюкам не тільки свою любов, ласку, радість, тепло, турботу, хороший настрій, але й солодкі подарунки, фрукти, одяг, канцтовари, 2 пральні машини, телевізор, миючі засоби та багато корисних речей, котрі стануть у пригоді малечі. Спонсорами цих прекрасних дарунків є пані Ірина Миколаївна Бойко із Києва, пан Сергій, пан Роман, пані Ксенія, пан Вадим та пан Володимир. Серця цих доброзичливих людей завжди відкриті для добра, любові та хороших вчинків.

У п’ятницю, першим перед нами відчинив двері Чинадіївський дитячий будинок, директором якого є Світлана Йосипівна Софілканич. Під її опікунством виховується 85 дітей.

– Наш будинок розташований у дуже мальовничому місці. Хотіла б його розфарбувати в гарних кольорах. Але хочу вам сказати, що живуть тут сироти, діти позбавлені батьківського піклування. Тому ці кольори трошки тьмяні. Оскільки діти втратили свою сім’ю, родину, то ми, працівники закладу, намагаємося замінити їм рідних хоча б на той час, доки вони тут проживають – говорить пані Світлана

Діти до нас потрапляють з раннього віку. Після здобуття базової освіти працівники дитячого будинку турбуються про те, щоб їх влаштувати на подальше навчання.

– Наших працівників вихованці називають мамами, – зазначає директор Чинадіївського дитячого будинку Світлана Софілканич.

На мою думку, якщо дитина, котра втратила родину, хоче повернутися туди, де їй добре, то це означає, що наш колектив зробив усе для того, аби нашим вихованцям було затишно в нас і вони змогли відчути родинне тепло.– До того ж, якщо ж дітки десь відпочивають, кудись їдуть, вони мені телефонують і говорять, що хочуть додому, тобто у наш заклад.

– Весь колектив працівників намагаємося наблизити нинішні умови дитячого будинку до домашніх, –додає Світлана Йосипівна, – тому дітки живуть у квартирах, у яких вони відпочивають, навчаються, граються, їдять, сплять, доглядають за собою. Готують усі харчі на загальній кухні.

Не забувають у цьому закладі і про відпочинок. Їхні вихованці влітку і взимку відпочивають у Франції й Італії.

Після Чинадіївського дитячого будинку ми поїхали в Чертезьку спеціалізовану загальноосвітню школу-інтернат I-III ступенів Закарпатської обласної ради. Там нас зустріла директор цього навчального закладу Олена Михайлівна Смоляник.

– З нового року у нас побільшало діточок. Зараз ми маємо у нашій школі-інтернаті 91 дитину. Ми пишаємося тим, що заклад має хорошу репутацію. У нас є дітки із багатьох районів Закарпаття: Тячівського, Іршавського, Перечинського та ін. Нашим вихованцями від 6 й до18 років – говорить пані Олена.

— Ми намагаємося створити учням домашні й затишні умови. У нас гарні, чисті й світлі приміщення, які естетично оформлені. Дітки займаються спортом та відвідують різні гуртки при школі-інтернаті. Наразі вони готуються до обласних туристичних змагань, які проходитимуть 22-23 жовтня . Маємо надію, що наші учні займуть перші призові міста, як і раніше та отримають гарні призи за перемогу – щиро посміхнувшись, розповіла Олена Михайлівна.

На завершення нашої благочинної поїздки першого дня, ми вирушили до Перечинської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ст. Директор школи – Василь Федорович Коба.

Як розповіла його заступник з навчально-виховної роботи Оксана  Стегней, школа почала своє існування з 1962 року. Зараз кількість її вихованців складає 124 учнів – діти-сироти та діти, які позбавлені батьківського піклування.

Окрім основних шкільних предметів, у школі функціонують гуртки. Зокрема, успішно діє вокальний ансамбль, фольклорно-драматичний гурток. Також є і предметні гуртки – історичний, «Юні літератори», географічний, біологічний, астрономічний тощо.

– В нашій школі вже 4 роки поспіль працює Мала Академія Наук, наукове товариство «Юний дослідник». Це дає можливість нашим вихованцям більш краще розвиватись. Окрім цього в нашій школі-інтернаті з 2008 року відкрито етнографічний музей «З бабусиної скриньки». У ньому ми вже зібрали понад 600 різних експонатів.

Щодо планів на майбутнє, хочемо, щоб наш заклад наблизився до сімейно-родинного виховання. Тобто, дітки житимуть сім’ями.

І це правильно. Адже спостерігаючи за виступами малечі та юних вихованців школи-інтернату, розумієш, що вони є однією великою сім’єю. Але найбільше родинний зв’язок можна побачити між рідними братами та сестрами, які там виховуються. Нині, в основному, вони є підпорою один для одного, надають один одному взаємо підтримку – говорить пані Оксана.

До всього вищесказаного, хочу додати й те, що на території Перечинської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ст. від початку травня цього року, розпочав будівництво нової каплички о. Кирил. Вона вже майже готова. Залишилося тільки закінчити внутрішні роботи. Як говорить меценат, дітки цієї школи-інтернату матимуть можливість кожного дня приходити до неї помолитися, попросити в Господа ласки, підтримки, поради та Божого благословення у всіх своїх справах, навчанні та в особистому житті.

— Наразі ми плануємо охрестити її, як капличку Покрова Пресвятої Богородиці. У будівництві цієї каплички нам допомагають спонсори із міста Києва, які є доброзичливими людьми. Це пан Роман, пан Вадим, Ірина Миколаївна Бойко та інші меценати, котрі не байдужі до Божого слова, віри, ласки та любові, — говорить о. Кирил.

У капличці матимуть можливість помолитися Господу до 45 дітей відразу. Основна мета її будівництва — щоби малюки та старші діти йшли до Бога, знали й дотримувалися у своєму житті 10 Господніх заповідей, молилися й дізнавалися якомога більше про духовність, християнство та святе письмо.

— Окрім цієї каплички, я хочу побудувати ще 4 . Наступне будівництво Божого Храму для діточок ми розпочнемо в с. Часловці. За розмірами вона буде меншою, тому що там немає стільки дітей, як в Перечинській загальноосвітній школі-інтернаті І-ІІ ст. А плануємо ми збудувати її з дерева, — додає о. Кирил.

Про другий день поїздки благочинної акції "Дорога до дітей" в інші три школи-інтернати Закарпаття читайте у наступній публікації.

Тетяна Горянка