Європейська велоінтеграція: чи наблизимось ми до сусідів?

Після законного оголошення Україною про курс на євроінтеграцію, протягом останніх двох-трьох років з нашої країни активізовується розвиток транспортної інфраструктури у напрямку сусідніх країн Європейського Союзу: курсують нові залізничні рейси в напрямку Польщі, різноманітні автобусні рейси в напрямку Словаччини, Угорщини та Румунії, на український ринок заходять компанії сегменту «дешевих перельотів» (так звані «лоу-кости»). Саме завдяки цим новаціям звичайному українцю стало простіше і дешевше дістатись будь-якої точки Європи.

Та все ж одна сфера транспортної інфраструктури України залишилась в тіні – це велоінфраструктура. Чимало любителів велотранспорту, активного відпочинку та екології просто заздрять своїм друзям та побратимам з країн ЄС, адже в них велокультура та велоінфраструктура досить розвинені.

Варто лише задуматись, що вже біля українського кордону країни-сусіди облаштовують велодоріжки, завдяки яким розвивається не лише транспортне сполучення, але й сфера туризму. Та в Україні поки процеси розвитку інфраструктури гальмуються: кількість міжміських велодоріжок можна підрахувати на пальцях однієї руки, а велосипедист у місті почуває себе, як загнаний звір, у якого немає прав.

Однак, громадські активісти, яким небайдужий розвиток велокультури в Україні, активно б’ють на сполох і вже розробляють власні концепції розвитку велоінфраструктури, які згодом можуть стати фундаментами створення нових веломаршрутів. Одним з таких об’єднань є громадська організація «ФОРЗА» в м. Ужгород. Її представник, менеджер сектору розвитку громад та сталого туризму Наталія Волошина активно просуває питання велоінфраструктури. Зокрема, зараз завершується розробка концепції далекобіжних велосипедних маршрутів Закарпаття, яка і закладе основу нових закарпатських веломаршрутів та велодоріжок. Разом із перекладами стандартів веломаркування Польщі, Словаччини та Європейської федерації велосипедистів концепція є частиною результатів проекту, який впроваджувався за підтримки Королівства Норвегія «Norway Grants» та Словаччини.

«Що собою означає ця концепція? Це є карта-схема з описом, куди найдоцільніше спрямовувати веломаршрути, якими би користувались звичайні жителі з метою доїзду на роботу, та туристи, які відвідують Закарпаття. Сподіваємось, що до кінця липня цього року ми завершимо роботу над концепцією і подамо її депутатам Закарпатської обласної ради. Наразі ми доводимо документ до такого стану,щоб він відповідав формату обласної влади», – мовила Наталія Волошина.

Ця концепція враховує основні п’ять напрямів веломаршрутів Закарпаття: Чоп – Ужгород – Ужок; Ужгород – Мукачево; Ужгород – Берегово – Виноградово – Тячів – Рахів – Яблунецький перевал; Берегово – Мукачево – Верецький перевал; Ужок – Нижні Ворота – Воловець – Колочава – Тячів. До слова, місто Мукачево є вузловим центром області, у якому перетинаються два заплановані концепцією веломаршрути.

Активістка зазначила, що під час розробки концепції було враховано досвід сусіднього Кошицького самосправного краю Словаччини, у якому питання розвитку велоінфраструктури втілюються близько 20 років. У Кошицькому краї теж є концепція далекобіжних велошляхів, згідно якої реалізується проект велодоріжок та іншої велоінфраструктури за кошти органів місцевого самоврядування, держави та ЄС. І у розмові з журналістом газети «Панорама» вона звернула увагу на те, що у словаків процеси розвитку велоінфраструктури йдуть децентралізовано: «У Словаччині кожне село може приймати рішення по створенню велодоріжки. Там населений пункт має статус замовника, отримує кошти від місцевого, регіонального чи державного бюджетів і замовляє проектно-кошторисну документацію, експертизи і т.д. Тобто, у цій країні система є децентралізована, але є постійна співпраця самосправного краю і органів місцевого самоврядування (громад). У нас же, враховуючи нашу ментальність, було б логічно, якби саме обласна рада та обласна адміністрація скеровували цей процес. Щоб потім не було хаотичного розвитку, коли кожен орган місцевого самоврядування робить все сам по-своєму».

Пані Наталія Волошина також звернула увагу на те, що і в іншій сусідній країні – Угорщині теж є розвинена велоінфраструктура. Зокрема, активістку та її колег вразила велодоріжка протяжністю понад 40 км від угорської Ніредьгази до Токая і далі – до міста Шаторальяуйгей, що на межі Угорщини і Словаччини.

Наталія Волошина у коментарі газеті «Панорама» також розповіла, що одним з великих планів є проведення ще одного європейського велошляху EUROVELO до України, зокрема, через Закарпаття. Адже один шлях EUROVELO вже пролягає через Львівську область і веде до Києва. Однак, враховуючи розміри нашої країни, один європейський шлях – це лише крапля в морі.

Цікаво, що у концепції усі веломаршрути та велошляхи ведуть до пограниччя. Зокрема, і до Ужгорода, де веломаршрут переходить у маршрут зі словацького Вишнього Німецького. До слова, як зауважив депутат Мукачівської міської ради, член «Асоціації велосипедистів Мукачева» Юрій Кравчук, зі словацького боку вже можна побачити велодоріжку у прикордонному селі Убля, що неподалік українського Малого Березного. Та згодом, повертаючи у словацьке село Тибава, є промаркований спортивний веломаршрут до цього села.

Звісно, велодоріжки – це один зі шляхів розвитку велоінфраструктури. Однак, на думку Юрія Кравчука, важливим фактором є і поширення велокультури: «У Словаччині та Угорщині ми не могли хвилюватись за те, як ми рухаємось по дорозі. Адже, по-перше, там велосипедист є офіційним і повноцінним учасником дорожнього руху. І у зв’язку з цим його спокійно обходять транспортні засоби. У нас, в Україні, таке не побачиш. Навіть непомітно можуть збити. По-друге, це правила безпеки, дотримання яких є обов’язковими. На дорогу велосипедист не може вийти без захисного спорядження, зокрема, шолому. По-третє, у країнах ЄС робиться все, аби велосипедист почував себе повноцінним учасником дорожнього руху. І, відповідно, створюється велоінфраструктура. У нас же, напевно, найбільш пристосованим для велосипедиста населеним пунктом є прикордонне село Астей, що на кордоні з Угорщиною».

Депутат зазначив, що для Мукачева яскравим прикладом велокультури є угорська Ніредьгаза, де теж є малі вузенькі міські дороги, у яких комфортно почуваються усі учасники дорожнього руху: і пішоходи, і велосипедисти, і автомобілісти. За його словами, саме цієї культури, поваги і повинні навчитись закарпатці.

Експерт, професійний велогонщик, організатор велозмагань Артем Топчанюк у коментарі газеті «Панорама» зауважив, що розвиток велоінфраструктури, створення нових маршрутів та доріжок просто необхідні для Закарпаття. «Наша область має усі можливості для того, аби приваблювати велотуристів. Для цього потрібно створювати необхідну адаптивну інфраструктуру: промарковані веломаршрути, доріжки, велокав’ярні, веломайстерні і т.д. Наведу приклад італійського регіону Тоскана – найпопулярнішого серед велосипедистів краю Італії. Цей регіон щороку відвідують десятки тисяч велотуристів, аби лише прокататись візитівками місцевості. Закарпаття теж багате на унікальні виноградники, гори, водойми, а також на архітектурні пам’ятки та гарні міста. Тож було би доречно розвивати інфраструктуру до такого рівня, аби якнайбільше велотуристів обирали Закарпаття, як місце катань та активного відпочинку. І завдяки ним область зароблятиме кошти, як це є в італійській Тоскані”.

Крім того, велоактивіст зазначив, що велокультура у нашому суспільстві буде поширена лише тоді, коли любителі двоколісного транспорту активно заявлятимуть про свої права.