Як мрія мукачівця про освіту в Канаді стала реальністю

Життя  19 липня 2017 року, 21:52 Вікторія Морщук 10499 ФОТО

Спочатку була ідея. Ідея, яка кілька років крутилася в голові у хлопця, якого звати Ян Кара. Він був студентом УжНУ. Навчався одночасно на двох факультетах – стоматологічному (денна форма) та на фізичному (заочна форма). Здавалося б, що ще потрібно: молодий, гарний, перспективний, розумний – живи та радій. Тим паче, що хороші стоматологи, як кажуть на Закарпатті, «файно» заробляють. Але ця історія зовсім не про заробітки стоматологів. Ця історія про хлопця, який в один прекрасний день сів у літак і полетів на інший континент, аби його ідея, його мрія стала реальністю. Але все поступово.

Ідея, яку втілили в життя

Як ви вже знаєте, Ян навчався в УжНУ і планував стати стоматологом. Але за час навчання зрозумів, що він не хоче на цьому зупинятися. Студент прагнув навчатися за кордоном. Але кидати навчання на останньому курсі не хотів. Тому спочатку довчився, закінчив інтернатуру і вже потім взявся за реалізацію своєї, як здавалося б комусь, божевільної ідеї. А ідея полягала в тому, аби виїхати з України і вчитися за кордоном. Планував хлопець навчатися в Англії або в США. Але доля розпорядилася трохи інакше, і Ян опинився в далекій Канаді. Справа в тому, що туди переїхала жити його сестра і хлопець вирішив, що було б непогано возз’єднати сім’ю.  Хлопець планував і там навчатися на стоматолога, але, як виявилося згодом, він не мав права цього робити.

Головний вхід у коледж, у якому навчався Ян

З’ясувалося, що в Канаді фах лікаря чи стоматолога може здобувати лише громадянин цієї країни. А студенти-іноземці, у яких є лише віза, такого права не мають. Тому Ян вступив у «Centennial College» коледж і почав вивчати біомедичну інженерію. Це галузь науки і техніки, яка поєднує інженерно-технічні та медико-біологічні знання. Подібний напрямок мукачівець вивчав і на фізичному факультеті в Ужгороді. Тому вирішив, що у Канаді варто продовжити вивчати саме це. Тим паче, що у Торонто (а саме там планував зупинитися хлопець), у двох коледжах приймають студентів зі всього світу, аби зробити з них біомедичних інженерів. Ян подав документи в один із цих коледжів, а невдовзі отримав листа про те, що його приймають.

Обговорюють науковий проект

Та радіти було зарано, адже попереду була довга процедура з отримання необхідної візи. «Там дуже складний процес подачі візи, – зазначає хлопець. – І отримати її не так легко. Мені треба було довести, що я йду вчитися, що в мене є на це кошти, що я маю необхідну кількість грошей, аби жити там. А в Канаді ціни, в порівнянні з Україною, дуже високі. І навіть коли ти довів, що маєш гроші і на навчання, і на прожиття, вони питають: звідки у тебе ці гроші, якщо у вашій країні невеликі зарплати, всього 200 доларів у місяць? То звідки у тебе 30-40 тисяч доларів? І тоді тобі вже треба пояснювати, що ти продав будинок, який отримав від родичів у спадок, що ти продав машину, і на ці кошти тепер житимеш і навчатимешся у Торонто». Візу та дозвіл на навчання Ян чекав кілька місяців. І коли отримав її, то зібрав валізи, попрощався з рідними та друзями і вирушив у нове життя.

Хто вирішує, що вчити, скільки вчити і хто вчитиме

«Коли я приїхав у Канаду в 2014 році і вперше прийшов у свій коледж, то мені одразу дали логін і пароль і сказали: «Ти все знайдеш на сайті». Я взагалі не розумів, що і до чого. Я зайшов на цей сайт і побачив там всю необхідну інформацію для організації свого навчання. Наприклад, там є перелік предметів, які ти повинен вивчити за три роки. Ти сам обираєш, у якому порядку і в якій кількості їх вчити: чи два предмети за семестр, чи вісім. Навіть сам обираєш розклад: вчитися зранку чи після обіду, о котрій годині хочеш ходити на пари. Викладачів також обираєш. Але я не знав жодного з них, тому перший раз обирав навмання. Потім, звісно, трішки про це пожалів, але наступні рази вже підходив до цього питання зовсім інакше. Думав, кого краще обрати, розпитував інших студентів, яких наставників вибрати». На сайті можна не лише скласти власний розклад, але й оплатити навчання, зв’язатися з викладачами. Хлопець каже, що навчання у Канаді дуже добре організоване.

Бібліотека у «Centennial College»

Викладачі в коледжі були різні: і молоді, і старші. Здебільшого, у роках були професори, які витратили не один десяток років, аби здобути цей науковий ступінь. А викладачами були люди середнього віку.

На початку навчального року в коледжі  студентам роздають брошуру, на якій написані всі їхні права і обов’язки, розклад усіх тестувань (дата, години), які будуть впродовж семестру. Наприклад, з якогось предмету за семестр буде 10 тестувань і на брошурі навіть пише, у скільки відсотків оцінюється те чи інше тестування. Легші – у 5, складніші – у 25. Якщо скласти оцінки за всі 10 тестів, то загалом можна отримати 100 відсотків. «Залежно від того, скільки відсотків набереш, залежить твоя підсумкова оцінка, – каже Ян. – Викладач не попереджує, коли у вас тестування. Ти маєш брошуру, в якій все написано, тому сам маєш про це знати. Крім того, викладачі не мають права давати на тестування питання з тих тем, які студенти не вчили. Одного разу був випадок, коли з трьох питань, які дав викладач, одне було таке, яке студенти не вчили. Курс написав скаргу і викладача покарали за його помилку. А ми переписували тест знову, але питання вже були такі, які ми проходили на парах». Якщо у результаті тестувань ти набираєш мало балів, то провалюєш предмет. Тоді ти маєш шанс наступного семестру пройти його ще раз. Але за це треба додатково платити. А один предмет коштує приблизно 1500 доларів. Можеш мати три такі спроби. Якщо однаково завалюєш предмет, то тебе просто відраховують.

Є і дещо схоже з Україною: там також навчальний рік ділиться на два семестри, є канікули взимку і влітку. Семестр триває 13 тижнів. Спочатку навчаєшся 7 тижнів. Потім 1 тиждень проводиш вдома, а потім ще 6 навчаєшся. За той тиждень, який ти проводиш не в коледжі, а вдома, ти повинен читати наукову літературу.

Крім того, у заокеанському коледжі також є лекції і практичні заняття. Однак, як каже Ян, для практичних занять там створені всі необхідні умови: є багато сучасного медичного обладнання, яке вони вивчають на лекціях, а потім вчаться працювати з ним на практичних. «В Україні таких спеціалістів як біомедичний інженер дуже мало, – зазначає хлопець. – Я спілкуюся з багатьма друзями, які працюють у різних медзакладах, і вони кажуть, що якщо в них ламається якесь обладнання, то викликають не тих спеціалістів, яких би варто викликати, які знають, як налагодити медичне обладнання, а електриків».

Заняття у коледжі

На день було переважно по три-чотири пари. Вони тривають по-різному, але здебільшого, як і в українських навчальних закладах, півтори години. Лабораторні ж тривали годину. Потім 15 хвилин перерви, за які ти встигаєш або випити чай чи каву, або знайти аудиторію, в якій у тебе наступна пара. «Інколи треба витрачати ці 15 хвилин, аби не те, що дійти в потрібну аудиторію і вчасно прийти на пару, а бігти, бо аудиторії розташовані не в одному корпусі, а в кількох. Крім того, на території коледжу є їдальні, багато кафе, стадіони та спортзал. Я іноді складав собі розклад так, аби в мене між парами було 2 години перерви і я встиг і смачно поїсти, і позайматися спортом у спортзалі. Заняття у спортзалі входять у вартість навчання, тому платити за заняття не потрібно.

Ще є величезна бібліотека. Але вона дуже відрізняється від української. У бібліотеці є приватні кімнати, в яких є телевізори та комп’ютери. Ти бронюєш собі таку кімнату і йдеш готуватися до пари. Ми у бібліотеці здебільшого готувалися до презентації. Кожен із команди, а нас було четверо, готував свою частину презентації, потім ми складали це все до купи і тренувалися презентувати свій проект. Взагалі, для навчання у канадському коледжі створені всі необхідні умови».

Центральна зала коледжу

Навчався Ян Кара у коледжі всього два роки. Хоча навчання триває три. Однак, так як у хлопця вже була українська вища освіта, то йому скоротили тривалість навчання на рік. Але перед цим треба було перекласти англійською диплом та перелік предметів, які вивчав в УжНУ, та завірити у нотаріуса. Хоча і навчався мукачівець всього два роки, але грошей на навчання витратив чимало. «Для канадців навчання коштує в середньому 2000-3000 доларів, – зазначає хлопець. – Для них це смішні гроші. А для студентів-іноземців вартує від 15 000 доларів. Тому міжнародних студентів там цінують. Стипендії там є лише для канадців».

Яну пощастило, що йому ще не треба було платити за житло, адже жив він із сестрою у її будинку. Якби ж зупинився у гуртожитку, то довелося б витрачати щомісяця ще майже 1000 канадських доларів. Стандарти в гуртожитку дуже високі, але й ціни не менші.

Навчання – позаду. Що попереду?

Місяць тому закарпатець закінчив своє навчання у «Centennial College», отримав диплом і приїхав у рідне Мукачево, аби побачитися з рідними та трохи відпочити. За два тижні знову полетить до Канади, де тепер візьметься за пошуки роботи. «Я вже склав резюме, зібрав рекомендаційні листи з коледжу і шукатиму роботу. Я міг уже шукати роботу, але переживав, що тоді не зможу прилетіти в Україну, – каже Ян. – Тим паче, що за час навчання я був в Україні всього кілька разів. І то міг приїжджати лише влітку на один місяць». Хлопець зазначає, що працевлаштуватися в Торонто дуже важко – конкуренція велика. Та й до того ж, це фінансова столиця Канади. Якщо не вдасться знайти роботу там, то поїде в інше канадське місто, але менше. Ян Кара каже, що в менших містах конкуренція менша, а зарплати навпаки – більші.

Зі своєю освітою мукачівець може працювати не лише в медзакладах, але й у різних компаніях, які виробляють медичну апаратуру. У госпіталь, наприклад, дуже важко влаштуватися на роботу, бо дуже великі вимоги. «Перед тим, як тебе візьмуть, ти маєш пройти потрійну співбесіду. Спочатку телефонна співбесіда. Якщо роботодавці чують, що ти можеш стати потенційним працівником госпіталю, то назначають другу співбесіду, але вже у вигляді живого спілкування. Тебе не питатимуть про твій диплом чи знання. Говоритимуть про загальні речі, – каже Ян. – Вони прагнуть дізнатися, яка ти людина, що тебе цікавить, як ти дивишся на світ. Якщо ж ти пройдеш і цю співбесіду, то попереду завершальна – третя. Під час третьої співбесіди ти вже повинен показати, який ти професіонал, що ти знаєш, що в тебе в голові. Про твій світогляд тепер не йтиметься взагалі». І тільки якщо тобі вдасться успішно пройти усі три співбесіди, то тебе можуть взяти на роботу у госпіталь». Після того, як ти здобув у Канаді освіту, пропрацював там рік, можна збирати документи і оформлювати ПМЖ. А після цього – громадянство. Якщо з часом Ян зможе отримати канадське громадянство, то хотів би все-таки вивчитися на стоматолога, але вже там, на заокеанській землі.

Канада стала домівкою для багатьох українців

Хоча Ян Кара був за тисячі кілометрів від дому, але українців бачив не лише на батьківщині. У Канаді, зокрема й у Торонто, живе та навчається багато українців. У тому коледжі, в якому здобував освіту Ян, наших співвітчизників було не дуже багато, але в інших навчальних закладах українську мову можна було почути часто. «Українська діаспора в Канаді надзвичайно велика. Навіть у Торонто були цілі квартали, де жили наші. Але я жив на іншому кінці міста, там де живуть канадці. Тому в тому кварталі бував рідко, – каже Ян. – Та й вільного часу мав не так багато, бо щодня довго добирався до коледжу. Мені треба було їхати на навчання аж дві години у один бік і дві години в інший. Я чотири години проводив у метро. А загалом Торонто – місто емігрантів. Там є й українці, й американці, й китайці, і росіяни, й індуси, і багато інших національностей. Коли я влаштувався волонтером у місцевий госпіталь, то кожен другий пацієнт говорив із акцентом. Із часом я вже навіть міг визначити за акцентом, хто звідки приїхав. Хоча спочатку і самому було дуже важко розмовляти англійською, хоча я добре знав цю мову. Принаймні, я так думав. В Україні я довго її вивчав: і в школі, і в університеті, і на додаткові заняття ходив. Але приїхав у Канаду, почав розмовляти з людьми і зрозумів, що мене ніхто не розуміє. Мені доводилося кілька разів повторювати сказане, аби мене зрозуміли. Та потім познайомився з багатьма канадцями, почав із ними спілкуватися і поступово підтягнув рівень своєї англійської».

Фінальний проект Яна – окуляри для сліпих

Однак, за ті роки, які провів у Канаді, Ян не зустрічав закарпатців. Ну, крім сестри. Але каже, що його знайомі зустрічали жителів найзахіднішої області України. Навіть сестра Яна спілкується із мукачівцями, які виїхали у Канаду ще в далеких 90-их роках. Взагалі багато емігрантів, які живуть у цій далекій країні, це вихідці із західної України. А також, як зазначає хлопець, він зустрічав студентів зі сходу, зокрема з Луганська та Донецька.

Країна багатьох плюсів, яка має й кілька мінусів

Канада щороку вабить тисячі іноземців. Хтось, як Ян, хоче поїхати, аби здобути якісну освіту, хтось покидає рідні стіни у пошуках роботи, а хтось їде за неймовірними природними краєвидами, на які багата ця далека країна, та за новими враженнями. Але, як би там не було, життя в Канаді, як і в багатьох інших країнах, має не лише переваги, але й певні недоліки. Просто про них говорять набагато рідше, ніж про плюси. Наприклад, Яну в Торонто не подобається метро. У цьому місті транспортна система розрахована на людей, які мають власні авто. Там їздять звісно і автобуси. Але підземний транспорт розвинутий погано. У Торонто є всього дві гілки метро. «Я почав питати людей, де інші, а вони кажуть, що більше нема. Це все. Там розраховують на те, що люди добре заробляють, тому можуть дозволити собі мати машину. Метро їм ні до чого».

Центральна зала «Centennial College» у Торонто

А однією із найбільших переваг Канади Ян називає людей. «Канадці дуже приємні, дуже ввічливі. Тобі всі відкривають двері, вибачаються, якщо щось не так. Українцям є чому повчитися від канадців. Навіть якщо порівняти з Європою, то у Канаді люди набагато ввічливіші і культурніші», – каже хлопець.

«Канада, – каже Ян Кара, – це та ж Україна, тільки там усе правильно, усе так, як має бути. Там теж у кущах сидять поліцейські, але вони сидять не для того, щоб зупинити водія і отримати від нього двісті гривень, а для того, щоб слідкувати за порядком на дорозі, за дотриманням ПДР, щоб усе було так, як має бути».

Зараз багато українців хотіли б поїхати у Канаду. Та ми сподіваємося, що за кілька років і багато канадців бажатимуть приїхати в Україну, аби побачити нашу країну, багату на гори, моря та поля, і відчують себе тут, як вдома. Побачать, що в Україні також усе так, як має бути, так, як цього заслуговують мільйони українців, які поки що їдуть за тисячі кілометрів від дому, аби покращити своє життя. Але, сподіваємося, колись зможуть повернутися і більше не захочуть їхати, адже тут матимуть усе, що потрібно для хорошого життя.

Джерело: PMG.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Коментарі - 0