Як полтавський хлопець стоматполіклініку збудував

Коли, вже не пам’ятаю скільки років тому, всідався в стоматологічне крісло і підійшов кремезний ескулап, подумалося, що такий величезний дядько разом з хворим зубом і цілу щелепу вирве. Аж ні, лагідним басом говорив якісь заспокійливі слова, ніжними, не доберу іншого слова, рухами мало помалу затис зуба кліщатами і я незчувся, як його видалив. Так ми познайомилися з головним лікарем Мукачівської стоматологічної поліклініки Іваном Івановичем Стародубом. З тих пір при кожній зустрічі завжди радо здороваюся з ним, як із добрим знайомим. А то зайшли ми якось із ним на чашечку кави й за розмовою не помічав плину часу, настільки Іван Іванович ерудована, різнобічно розвинена людина, може зі знанням говорити не лише власне про свою справу, але й про речі, дуже далекі від медицини. Загоряються очі, коли розповідає про полювання і не так про сам відстріл зайця чи куріпки, як про довколишню природу, напрочуд гарну осінньої пори.

Народився в се­лищі Котилово, що на Полтавщині. Був у сім’ї за старшого, бать­ко загинув на війні, до трьох синів мама взяла в родину і двох доньок померлої сестри. Отож з малих літ добре знав, що таке робота і відпо­відальність. Ще в школі обрав майбутню профе­сію – лікаря. Та коли по­їхав поступати до Хар­ківського медінституту, вирішив раптом пода­вати документи на сто­матологічний факультет. І за все життя не пошко­дував про цей вибір. По закінченні навчання по­їхав за направленням у місто Комарне Львівської області. І замість трьох обов’язкових відпрацював тут шість років. Причина ще і в тому, що зустрів тут свою другу половину, чор­нявочку медсестру Світ­лану. А потім була про­позиція попрацювати за фахом у Центральній гру­пі військ в Угорщині, а це окрім іншого і непоганий заробіток, що для рішення молодої сім’ї було визна­чальним. Призначили завідуючим відділенням шпита­лю в Сейкешвегерварі. Це схоже на Івана Стародуба, вирішив вивчити угорську мову, сподобались традиції і культура цього народу. А коли стік строк контрак­ту, вирішив працевлаштуватись у Мукачеві, такому схожому в усьому на євро­пейські міста.

Це був 1968 рік. Началь­ник обласного управління охорони здоров’я Палфі невдовзі запропонував мо­лодому спеціалісту очолити Мукачівську стоматологічну поліклініку. А він довго від­мовлявся, пояснюючи, що в поліклініці багато місцевих більш досвідчених спеціа­лістів. Однак обласний керівник таки настояв на сво­єму. Молодий головлікар з головою поринув у адміністраторську роботу. Потріб­но було розширювати штати, встановлювати нове облад­нання, робити добудови. Од­нак будівля на вул. Ужгород­ській, де тепер жіноча консультація, була таки зама­лою. Іван Іванович уже як депутат міської ради, а був народним обранцем упро­довж багатьох скликань, очо­лював депутатську комісію з питань охорони здоров’я, раз за разом ставив на сесі­ях питання про необхідність будівництва стоматологічної поліклініки. Казав: «Під ле­жачий камінь вода не тече, а наполегливість і камінь то­чить». І таки домігся свого. Одночасно з новим терапев­тичним корпусом ЦРЛ поча­лося і спорудження нової типової триповерхової стома­тологічної поліклініки. Тіль­ки сам Іван Іванович та ще його дружина і доньки зна­ють, скількох нервів і праці коштувало те будівництво. Сьогодні подібної поліклі­ніки не те що в Закарпатті, але і в сусідніх областях не­має, більшість знаходиться в пристосованих будівлях. Він першим можливо і в Україні розробив програ­му профілактики зубів у дітей, яка тепер успішно втілюється в дитсадках і школах.

Маючи комуніка­бельний характер, по­дружився з керівника­ми промислових підпри­ємств й тому один завод виробляв для поліклі­ніки різні приладдя, ін­ший комбінат – меблі… Колеги сьогодні згаду­ють, що приходив голо­влікар на роботу пер­шим о 7-й ранку, а йшов додому після 8-ї. І весь персонал працював за таким графіком. Чи були невдоволені? Ни­нішній заступник голо­влікаря Емілія Петрів­на Карнацька каже, що кожен розумів: так тре­ба. І коли сьогодні хтось із персоналу полікліні­ки відзначає День на­родження, обов’язково запрошують Івана Іва­новича, який очолював цей заклад понад трид­цять років. Десятки сто­матологів не тільки Му­качева і району, але й інших населених пунктів Закарпаття називають його своїм вчителем - наставником. Сьогод­ні він на пенсії, не кажу, що на заслуженому від­починку, бо відпочинок йому тільки сниться. Й далі працює стома­тологом на одному з мукачівських підпри­ємств. Зазвичай, коли пишеш про заслужену людину, згадуєш і про її звання та нагороди. Немає в Івана Старо­дуба ні звання, ні ор­денів, але є все одно найпочесніше звання – улюбленого і шанова­ного багатьма доктора, до якого і сьогодні ста­ють у чергу…

Микола Рішко