Як виховувати дитину без батька?

Відсутність батька, як відомо, позначається на вихованні дитини не сприятливим чином. Проте компенсувати, хоч би частково, відсутність батька все ж таки можна.

Цю роль може взяти на себе хто-небудь з родичів, що регулярно бувають вдома у самотньої матері і її дитини, або з її товаришів по службі. Утім, у самотньої матері може з'явитися друг, у якому вона хотіла б бачити свого чоловіка. Звичайно, що до появи такого постійного друга по-різному поставиться син дошкільного віку і той же син, що взяв на себе роль «голови сім'ї». Не слід дивуватися, якщо в першому випадку буде простіше, а в другому можуть виникнути ускладнення. Дорослий хлопчик бачить у новому чоловікові суперника.

Становище може виправити мати, якщо тактовно дасть зрозуміти, що син як і раніше займає в її житті головне місце, що вона сподівається на його допомогу і вірить йому, але що їй важко доводиться одній, до того ж вона любить свого друга, як з часом полюбить її сина абсолютно стороння дівчина і він відповість їй взаємністю.

Та є і деякі «підводні камені», на які натикається більшість жінок. Річ у тому, що часто особисті негаразди переносяться на ставлення до дитини. Тут і виникає основа відомих за романами колізій, коли мати виховує дочку так, щоб вона «помстилася» за всі її розчарування, а сина так, щоб і він підготував жінкам ту ж долю, яка випала матері. Щоправда, в житті з такими «жорстокими» відхиленнями доводиться зустрічатися не дуже часто, але певні тенденції до цього спостерігаються. Не так уже й легко буває поводитися таким чином, щоб дитина, яка нагадує мамі про її невдачу, не відчула наслідків цього на своєму вихованні. Невезіння озлоблюють, а численні труднощі, з якими стикається самотня мати, не сприяють появі стабільного гарного настрою. От чому у самотньої матері, нехай навіть вона і не усвідомлює цього, досить часто складається неприязне, а трапляється, і відверте вороже ставлення до дитини, хоча зовні це і маскується під гаряче прагнення виростити з дитини гідну людину.

Інші крайнощі - вважати, що дитина - це все або, правильніше сказати, єдине, що у матері залишилося на світі. Вона ретельно оберігає цей скарб, забуваючи проте, що дитина - самостійна особа зі своїми бажаннями й інтересами; вона прив'язана до неї всім серцем, стає хворобливо ревнивою, оберігаючи її від усіх «поганих» впливів, і врешті-решт, якщо чогось і добивається, так це або байдужості до всього і до всіх, включаючи власну матір, або відкритого вибуху невдоволеності, також направленої в першу чергу проти матері. Інша мати, що опинилася в схожій ситуації, прагне перетворити дитину швидше в інструмент, ніж у мету своїх устремлінь. Така мати діє з прямолінійністю тарану, бажаючи, щоб її дитина за будь-яку ціну добилася в житті того, чого не вдалося їй, і тому її дитина повинна бути найкрасивішою, найпривабливішою і розумнішою, користуватися неймовірним успіхом у оточуючих - тільки це винагородить матір за всі її муки.

Мова йде лише про можливу небезпеку таких ускладнень. Проте не слід нехтувати і можливістю їхнього виникнення. Дитина, що виховується в повній сім'ї, може недоотримати позитивні емоційні імпульси від одного члена сім'ї; їх з лишком надасть інший член родини. Ця ж дитина може зустріти недостатнє розуміння своїх потреб з боку одного члена сім'ї; тим повніше і краще за нього зрозуміє інший. Нарешті, дитина, що виховується в повній сім'ї, може не знайти приклад для наслідування в одному членові сім'ї; таким прикладом стане для неї інший член родини. Дитина, що виховується в неповній сім'ї, бачить поряд із собою постійно одну і ту ж особу - свою матір, - позбавлена можливості вибору. Тим більша відповідальність лягає на плечі самотньої матері, тим ціннішою ви¬являється допомога, яку вона отримує від оточуючих, незалежно від того, чи йде мова про родичів або громадські організації. Кажучи про допомогу, ми, звичайно, маємо на увазі не стільки матеріальну, скільки - і головним чином - психологічну допомогу, у якій дедалі більше матиме потребу як самотня мати, так і її дитина.

Дитина, що виховується самотньою матір'ю, як правило, дорослішає швидше. Але мова йде про швидке дорослішання тільки тих дітей, чиї психологічні, духовні потреби знайшли повне задоволення. Дитина, розвитку якої приділяли достатньо часу, зустрівшись з новими для неї труднощами (при знайомстві з людиною протилежної статі, наприклад, або при появі в будинку стороннього чоловіка), не розгубиться. Може бути, що така молода людина ви¬явиться згодом більш ініціативною і цілеспрямованою, упевненішою в собі і в своїх вчинках, ніж його одноліток з повної сім'ї, який виріс у благополучних умовах і не знав ні матеріальних, ні емоційних обмежень. (Втім те ж можна сказати і щодо дитини з повної сім'ї, де батьки не тільки виконували будь-які забаганки свого сина або дочки, але й учили їх самостійно долати труднощі).

Тож, як бачимо, проблеми у вихованні у неповних сім'ях (а труднощі виникають при будь-якому вихованні чи то в повній, чи то неповній сім'ї, просто проблеми при цьому бувають різні і по-різному вони долаються) можуть бути зведені до мінімуму, і дитина, що виросла в неповній сім'ї, ні в чому не поступатиметься дитині, що виросла в повній родині. Просто треба усвідомлювати, чого це коштуватиме самотній мамі. І, на жаль, не всі справляються з такими великими навантаженнями.

Ольга Калита