Небайдужі мукачівці врятували собаку, яку кинули помирати

Коли цю душещипальну історію розповідав мені народний художник України Іван Бровді, на його очах виступили сльози. Вже згодом, поспілкувавшись з головними дійовими особами цього дійства, вдалося з’ясувати наступне.

5 листопада минулого року, навідавшись у собачий притулок у Мукачеві, який офіційною мовою іменується Центром контролю за тваринами і розміщений десь «на кулічках» біля міського сміттєзвалища, яке скоро може його накрити непотрібом, волонтер Кароліна в одному з тісних вольєрів побачила безпомічного пса, який повзав на передніх лапах… Собаку породи хаскі виявила на дорозі поблизу Березинки небайдужа місцева мешканка. Тварина вочевидь постраждала в дорожньо-транспортній пригоді і вила не своїм голосом.

Співчутлива жінка зателефонувала у відповідну службу і змушена була «простимулювати» працівника, щоб той забрав нещасного пса. У притулку поранену тварину з паралізованими задніми лапами кинули напризволяще помирати у муках, бо на надання медичної допомоги безпритульним тваринам виділяються мізерні кошти… З 13 жовтня до 5 листопада пес перебував у цій тюрмі для тварин. І доля травмованої тварини була б  традиційною, якби не зустріч з Кароліною.

Описані події стали надбанням фейсбуку як і фото, хоч і обідраного пса, якому не поталанило у житті. Більшість постів читачів супроводжували «охи і вздохи», ойки і порожні співчуття. Проте знайшлися і конкретні люди, які проявили небайдужість  та готовність конкретно допомогти. Сім’я лікарів Ольги і Павла Лукач як і Мірела Ващук з Ужгорода пожертвували на порятунок собаки по 100 євро, інші люди надсилали гривні – 10, 20, 50, хто скільки хотів і міг. З Німеччини собаці прислали памперси, співчутливі люди знайшлися навіть у Росії.

Мукачівські волонтери зв’язалися зі своїми колегами з благодійної організації «Шанс Херсон», яку очолює Ангеліна Морозова і яка опікується травмованими тваринами. Зв’язувалися для консультацій навіть з Дебреценською ветеринарною клінікою. Зроблений рентген констатував: у четвероногого компресійний перелом хребта, тазових кісток і лап. З таким невтішним  діагнозом вирішили везти на таксі собаку у Херсон.

11 листопада торік Кароліна разом зі своєю рідною сестрою Тамарою вирушили з нещасним псом у Херсон. У Тернополі їх застала страшна буря, тому зупинилися на ночівлю. А до ранку Тамара Іванівна, лікар функціональної діагностики Мукачівської ЦРЛ, провівши безсонну ніч, вирішила залишити Майка (саме так назвали собаку волонтери) собі і опікуватися його нелегкою долею, – йдеться в публікації газети «Панорама» у №35 від 14 вересня.

У київській фірмі «Фракіштак», яка спеціалізується на виготовленні протезів та пристроїв  для тварин-інвалідів, для Майка придбали за кількасот євро, зібраних небайдужими людьми, спеціальну коляску, щоб собака міг жити відносно повноцінним життям. А тому волонтери щиро дякують усім, хто у будь-який спосіб долучився до порятунку Майка. І він завдячує рятівникам своєю собачою відданістю та прив’язаністю. На недавній виставці собак, яка проходила у місті над Латорицею, у конкурсі костюмів Майк-байкер зайняв перше місце. Дехто навіть дивувався креативності із собачою коляскою, яку нібито спеціально  придумали для конкурсу…

Нещодавно волонтер Катерина Легерда запросила Майка з новими господарями у Великоберезнянський інтернат для дітей з особливими потребами на акцію під назвою «Ти особливий як всі», участь у якій взяли і воїни АТО. Її мета полягала у тому, щоб донести до свідомості дітей і дорослих, що інвалідність – не вирок, а всім довкола треба бути добрішими і милосерднішими. Діти із задоволенням гуляли і фотографувалися із дуже розумним і симпатичним Майком, якому у житті після трагедії  поталанило знайти людей із великою душею і щирим серцем. Як мовиться, не було би щастя, та нещастя допомогло.

Щонеділі пані Тамара разом із своїм вихованцем відвідують собачий «університет» на пляжі Латориці, заняття у якому проводить досвідчений кінолог Василь Лизанець. Майк чемно і слухняно разом з іншими повносправними собаками виконує всі команди, крім однієї – «сидіти».

Після трагедії, від якої, на жаль, ніхто не застрахований, Майку пощастило із новими люблячими господарями. Але скільки навколо обездолених не лише тварин, а й людей, які потребують нашого милосердя, не просять, а просто волають про допомогу!

Ми зустрілись із сестрами Бровді – Тамарою і Кароліною на набережній Латориці біля пам’ятника великій воді та рятувальникам авторства їх батька, народного художника України Івана Бровді. Саме тут вони найчастіше вигулюють Майка, до незвичної коляски якого, що замінює йому задні ноги, вже звикло чимало містян.

Особистості, які рятують людей та братів наших менших, заслуговують і на пам’ятники, і на увагу та повагу суспільства. Бо ми у відповідальності за тих, кого приручили.

Як казав поет: «Себе великий лицедей при жизни памятник поставил в сердцах достойнейших людей». А серце залишається серцем. Навіть якщо воно і собаче.