Як шахти з видобутку залізної руди стали «печерним монастирем», або Чорна археологія на службі Білокам’яної

9 липня цього року 20 закарпатських журналістів організовано відвідали Мукачівщину, де архієпископ Мукачівський і Ужгородський (УПЦ Московського патріархату) Феодор показав їм «сенсаційну» знахідку: так звані «святі печери» XI ст.!

Православний владика, грубо порушивши чинне законодавство, уже й провів там "археологічні розкопки", які, нібито, "підтвердили" наявність в околицях Мукачева "печерного монастиря". То що ж "відкрили" у лісі поблизу Чернечої гори?

МІФ

За твердженням архієпископа Феодора, у 1054 році на схили Чернечої гори біля Мукачева прийшли першопоселенці-монахи й з благословення Преподобного Антонія (за¬сновника Києво-Печерської лаври) викопали печери, в яких жили до 1360 року, коли Федір Корятович заснував тут Свято-Миколаївський монастир. Владика також посилається на місцеві легенди, згідно з якими сюди прибули двоє монахів у супроводі доньки князя Ярослава Мудрого Анастасії, що вийшла заміж за угорського короля Андрія. Він говорить, що колишній архімандрит монастиря Василь Пронін знайшов у цих печерах залишки святих книг, глиняну посудину і що у 1954 році він запросив сюди московських археологів, які встановили, що печери викопані монахами й ідентичні до печер Києво-Печерської лаври.

ІСТОРИЧНІ ФАКТИ

Все вищеперелічене, що стосується Закарпаття і так званого монастиря на Чернечій горі, не має під собою жодної документальної бази, тобто історичних джерел. Дійсно, одна з доньок Ярослава Мудрого (пізніші джерела називають її Анастасією) була замужем за угорським королем Анд¬рієм I (1046–1060). Проте, чи була вона в наших краях, чи тут поселилися якісь монахи, чи копали вони якісь печери і т.ін. – все це невідомо і про це немає жодних історичних джерел. Про історію нашого краю XI ст. взагалі немає жодного тогочасного історичного джерела! Отже, поки такі не знайдуться, всі перераховані вище твердження про печерний монастир XI ст. біля Мукачева слід вважати нісенітницею. Це ж стосується і так званої "легенди" про двох монахів, про яку до цього часу ніхто не знав, в тому числі і ченці Свято-Миколаївського монастиря, як, до речі, нічого не знали вони у минулому і про "печерний монастир".

Не дивно, що отець Василь Пронін, який був архімандритом цього монастиря, у своїй дисертації "История Мукачевской епархии" (с древнейших времен до Первой мировой войны) стосовно Мукачівського монастиря не згадує "святі печери". Пізніше у своїй парці "Палеоліт Чернечої гори" він зауважує, що спелеологи, тобто дослідники печер, які оглянули штучні печери на горі Жорнина, припускали, що вони могли бути й XI ст. (Ось вам і московські фахівці-археологи, які, нібито, у 1954 році були у Мукачеві). У своїй дисертації о.В.Пронін допускає, що монахи на Чернечій горі могли жити і до 1360 року, але, як він пише: "Данные о первых монастырях не сохранились". А коли аналізує повідомлення М.Возняка (Історія української літератури. Т.2. – Львів, 1924, с. 108), що Андрій I поселив у Мукачеві монахів, то констатує: "Жаль, что М.Возняк не указывает, откуда он взял это известие". Та справа в тому, що М.Возняк і не міг цього вказати, бо такого джерела не існує. Отже, ні історики, ні археологи жодних даних про "печерний монастир" на Чернечій горі не мають. У самому Свято-Миколаївському монастирі протягом його кількасотлітньої історії ніхто не знав про легенди чи традицію "печерних поселень". Більше того, уже давно встановлено, що так звана грамота Федора Корятовича від 8 березня 1360 року, на підставі якої планується відзначати 650-річчя заснування Свято-Миколаївського монастиря на Чернечій горі біля Мукачева, є фальшивка.

"СВЯТІ ПЕЧЕРИ"

Якщо жодних даних про те, що в околицях Мукачева в 1054 році (!?) був заснований печерний монастир, немає, то постає питання: що ж все-таки "відкрили" представники православної церкви у лісі поблизу Чернечої гори? Відповідь не така складна, як це розповіли журналістам. Правда, щоб отримати цю відповідь, треба хоч трохи бути обізнаними з історією Закарпаття й околиць Мукачева зокрема. Так звані "святі печери" є не що інше, як ... закинуті штольні з видобутку залізної руди. На Закарпатті, у вулканічних Карпатах, є чимало покладів залізної руди. Уже в залізному віці (VIII–І ст.ст. до н.е.) її тут видобували. І саме біля Мукачева знаходився кельтський опідум Галліш-Ловачка. У новий час на сучасній території Закарпаття на базі зазначених родовищ заліза діяла ціла низка залі¬зоплавильних заводів (Тур"ї-Ремети, Шелестово (Фрідєшово), Довге, Кобилецька Поляна), найбільший і найзнаменитіший з яких знаходився там, де було найбільше покладів руди, біля Мукачева, в Шелестові (Фрідєшові). Саме тут, на правому березі Латориці, на схилах гори Жорнини, у Верх¬ній Визниці (урочище Лісічанка), в Ільків¬цях (урочища Хріпово і Кривуля), в Лісарні (біля Солунчука) та в багатьох інших місцях шахтним способом добували залізну руду. Такі шахти відомі, починаючи від Ужгорода (г.Крупчов) і кінчаючи Іршавським райо¬ном. Про них пишуть в історичних працях, зокрема у "Монографії Березького комітату" Тиводара Легоцького. Тож таємниця "святих печер" на горі Жорнина насправді не є таємницею, бо це не залишки монастиря XI ст., а залізодобувні шахти нового часу. У них дійсно інколи зустрічаються залізні знаряддя (чекани), посуд, дерево, залишки одягу, як, до речі, і в золотодобувних шахтах поблизу Берегова. Їх там залишили не православні монахи, а робітники-рудокопи.

ЧОРНА АРХЕОЛОГІЯ

Як відзначив один із журналістів, архієпископ Феофан показав їм безпрецедент¬ний проект – розкопки печер XI ст. Дійсно, це проект, але не безпрецедентний. Адже кілька років тому православні монахи того ж Московського патріархату, так само грубо порушивши законодавство і теж із залученням журналістів, взялися за розкопки Грушівського монастиря. Як тепер, так і тоді, мета була одна: довести, що монастир за¬снований на багато століть раніше, ніж про це говорить наука. Дарма, що археологічні розкопки вчених УжНУ й румунських археологів довели, що Грушівський монастир дійсно, як це свідчили історичні джерела, заснований у XIV ст. Місцеві монахи, абсолютно не розуміючись на археології, намагалися довести, що монастир заснували ще в часи Кирила і Мефодія у IX ст. Якщо до цього додати ще й книгу про Углянський монастир, у якій, абсолютно проігнорувавши десятки грамот про село Угля з XIV–XVI ст. ст., стверджується, що це найдавніший православний монастир Закарпаття, то вимальовується спланована акція, покликана різними засобами, в тому числі у незаконний спосіб, з допомогою чорної археології, утверджувати з допомогою "науки" прі¬оритети православ"я на Закарпатті. Оскільки в кожному випадку за цим стоять представники православної церкви Московського патріархату, то неважко здогадатися, звідки керують цим ідеологічним процесом.

Йосип Кобаль