Мукачівець загорівся бажанням створити у місті творче об’єднання

Для багатьох людей мистецтво – це відпочинок, задоволення. Однак для деяких людей мистецтво є сенсом і найважливішою частиною життя. Одним із таких людей, які живуть мистецтвом, є мукачівець Віталій Керестен.

У прес-центрі «Панорама» ми поспілкувались з ним і дізнались про його творчі здобутки та про те, що потрібно, аби у Мукачеві почастішали мистецькі заходи.

– Розкажіть, будь ласка, як виникло бажання писати вірші?

– Писати вірші я почав з 2012 року. До того часу я лише планував займатись поезією. Бо в 2008-2011 роках я служив конт-рактником в армії. Гнилі казарми, постійна ізоляція вибили бажання творити. Однак до творчого настрою повернув мене перший літературник, який проходив в одному з пабів Мукачева. Я туди завітав як глядач і побачив багатьох представників креативної молоді. І хотів ділитись з усіма тим, що пишу.

– А чим Ви ділитесь у своїх віршах?

– Від 2012 до 2016 року у моїй поезії був суто егоїзм і фіксація того егоїзму. Я ту частину творчості, чесно кажучи, не хочу називати поезією, а, напевно, процесом постійного втрачання. У віршах не було конкретного заклику до чогось. Я просто кайфував від життя, від того, що я пережив. Бо від хорошого життя хороший вірш не напишеш. Як наслідок, виходить такий своєрідний літературний садизм, який спочатку «виливається» в рядки. І вже той текст керує автором. Хотів би зазначити, що у кожного твору є свій настрій.

– Знаю, що Ви займаєтесь і фотографією. Що для Вас означає фотомистецтво?

– Фотографією почав захоплюватись, коли у місті стався творчий занепад: коли мені стало сумно. Адже більшість моїх знайомих, які щось цікаве і творче організовували, роз’їхались по великих містах. І так творча самотність підштовхнула до пізнання нового для мене виду мистецтва. Починалось все з плівки. Потім, як плівка здорожчала, знімав фото на власний мобільний телефон.

– А що саме знімали? Що вкладаєте в зміст власних фото?

– Протягом року лише локації: місця, архітектуру і т.д. І лише у 2015 році одна дівчина вдало відвернулась від мене. Вийшла дуже гарна світлина. І тоді зрозумів – це супер. Наразі фотографую знайомих. Я намагаюсь робити нестерильні, трішки провокативні фото. Для когось вони виглядають сумними, для когось – похмурими.

– Ви сказали, що в місті творчий занепад? Чому так склалось? І який вихід з цієї мистецької кризи в місті?

– Я дуже люблю Ужгород, Хуст, інші закарпатські міста. Але мені образливо через те, що різні мистецькі заходи проводяться в інших містах. Тому я запалився ідеєю створення мистецького творчого об’єднання у Мукачеві, яке мало б власне приміщення. Я вважаю, що причиною такого занепаду є те, що будь-яка творча ініціатива супроводжується сміхом збоку. Просто потрібно тримати позицію. Адже через півроку «сміху» суспільство починає сприймати те чи інше явище. Тому, якщо витримаємо тверду мистецьку позицію, можна так сказати, півроку, то сміх зникне. Як, наприклад, сприйняття фотографа: на свій авторитет він працює днями, місяцями, роками. Ми робимо все для чого, щоб про наше об’єднання знали, щоб у приміщенні постійно проводились художні, літературні, музичні вечори, різноманітні кінопокази. Навіть домовились з хедлайнером одного з вечорів з Литви. Однак, з чогось треба почати.

– А є якийсь орієнтир, приклад для Вас?

– Є хороший приклад творчого об’єднання «Омут»з міста Хуст. Для їхніх потреб було виділено третій поверх бібліотеки. У тому приміщенні раніше не було нічого. А зараз з’явився проектор, а також стильно оформлене приміщення. Крім того, вони започаткували фестиваль «Мідний чайник», під час якого виступають поети, митці, музиканти і т.д. Їхній приклад показує – треба лише почати і витримати, показати, що мистецькі заходи можна проводити і у Мукачеві.