"Мене тягне сюди": американський студент про Закарпаття

Вчитися закордоном, щоб стати корисним своїй країні. Переживати і думати про свій край за його межами. Небагато обирає саме такий шлях, вирішуючи емігрувати. Але є люди, які хвилюються за Україну і пов’язують з нею майбутнє, перебуваючи поза її межами.

Сергій Мошак навчається у США, вивчає юриспруденцію. Це вже друга освіта хлопця родом із Закарпаття. Сергій каже, що хоча його тіло буває в Сполучених Штатах, серцем він завжди залишався в Україні. Попри те, що багато українців емігрують з країни, хлопець хоче пов’язати своє майбутнє з рідним Закарпаттям. Він вирішив на практиці вивчити, як працюють ті чи інші державні установи, діють місцеві програми, функціонує правова, соціальна та інші системи. Сергій вважає, що у рідного краю є великий потенціал, та сподівається, що найближчими роками він зможе подорожувати по всьому Закарпаттю, і використати міжнародний досвід, набутий роками навчання, щоб допомогти місцю в якому завжди залишається його серце.

«Я переїхав з батьками до США, коли мені було 5 років, але з того часу я щоліта та щозими на Закарпатті. У США закінчив бакалаврат по спеціальності «міжнародні фінанси», працював фінансистом, як це заведено у США після отримання ступеня бакалавра. Вивчав специфіку роботи у Бразилії, Дубаї, Москві. Зараз повернувся, щоб вчитися на магістратурі і обрав фах «міжнародна юриспруденція», – розповідає Сергій. – Хочу вивчати, як діє державна система у різних сферах в Україні. Планую пов’язати свою майбутню роботу з Україною: працюватиму в Америці з Україною, або навпаки – в Україні із закордоном. Мене тягне на Закарпаття. Багато людей в Америці мало знають про Україну, або взагалі не знають нічого. Я хочу змінити ситуацію і допомагати своїй країні».

Розпочав Сергій із складної теми – соціальний захист. Один з найбільш відомих закладів соціального спрямування на Перечинщині – Тур’я-Реметівський психоневрологічний інтернат. Тут на утриманні в держави перебуває 326 чоловіків у віці від 25 до 78 років, які не спроможні доглянути за собою і мають певні психічні розлади. Хлопець зустрівся з директоркою закладу Оксаною Ігнатижак. «Найбільша в Україні – це соціальна сфера, яка займається людьми, які самі не можуть себе захистити. Особливості нашого закладу ще й тому, що у нас перебувають закарпатці, у яких з тих чи інших причин стався збій в системі у зрілому віці. Це специфічні люди, з дуже глибокими життєвими травмами, буквально дорослі діти, які потребують допомоги. Вони в інтернаті на довічному проживанні. Є випадки, що людина виліковувалася, але вони поодинокі, – розповідає Оксана Ігнатижак. – Держава забезпечує проживанням, харчуванням, медикаментами на 100%, одягом також. Це найнеобхідніше, решту – меблі, ремонти, інші речі ми шукаємо ресурси самі, нам допомагають».

Керівництво інтернату опікується не тільки побутовими проблемами установи, але повинно добре розумітися у законодавстві стосовно діяльності таких закладів, слідкувати за змінами у ліцензуванні тощо. «У нас виникає багато питань по медичному забезпеченню, ліцензуванню медпослуг, пенсійному забезпеченню, адже 75% пенсій тих, хто перебуває в інтернаті йдуть на їхнє забезпечення тут. У нас є також є така категорія як недієздатна особа (понад 100 людей). Ще складні питання, які лежать у юридичній площині- опікунство, позбавлення прав, відновлення дієздатності тощо». Як розповідає директорка, трапляються дуже складні людські долі, коли родичі навмисне віддають в інтернат людину, роблячи її недієздатною. Другий рік заклад намагається відновити у судах права двох мешканців закладу, попри тиск родичів.

У розмові з керівництвом закладу Сергій Мошак цікавився також, як саме розподіляється бюджет закладу, які статті є пріоритетними, де шукають додаткові кошти і як працює заклад у різних напрямках. Щоб на практиці продемонструвати роботу структури, Оксана Ігнатижак провела екскурсію інтернатом. Вона також показала приміщення, де мешканці інтернату проводять вільний час, займаються творчістю. В інтернаті проживає художник, якого вчить окремий вчитель, планують виставку з його роботами . Проте поки нема де застосовувати їхні вміння, в інтернаті поки бракує коштів запустити власні виробничі майстерні.

Відтепер дозвілля інтернатівців стане більш різноманітним: Сергій Мошак під час відвідин подарував мешканцям закладу мультимедійний проектор з екраном. Таке обладнання особливо доречне в інтернаті, де використання телевізорів дещо обмежене через травмонебезпеку.

Хлопець повернувся на навчання і планує нові зустрічі. Каже, щоб розвивалась країна та суспільство, ми всі повинні об’єднатися, вивчати свій край і працювати над майбутнім.