Названо грандіозні проекти у сфері туризму, як так і не реалізували на Закарпатті

Москаль заявив, що за спортивною й туристичною інфраструктурою Закарпаття могло би досягти рівня Австрії чи Італії, однак жоден серйозний проект в області не реалізується.

– За останні 15 років на Закарпатті було більше десятка пропозицій для створення масштабних туристичних і спортивних комплексів, – повідомляє Геннадій Москаль. – Частина з них, очевидно, була зроблена тільки під те, щоб «прихватизувати» землю, але були й серйозні пропозиції. Якби реалізували хоча б частину з них, маса людей отримала б роботу, а область за спортивною й туристичною інфраструктурою досягла би рівня Австрії чи Італії. Однак на сьогодні жоден проект не реалізований, високогірні райони, де люди отримували б серйозні прибутки, залишаються депресивними, селяни змушені виїжджати на заробітки в Росію і Євросоюз, а якщо сюди заходить потенційний інвестор, на нього починають кричати «Не дамо знищити Карпати!». У результаті область і далі сидить боса, гола й дотаційна на 76 відсотків…

Нижче надаємо частину проектів із минулих років, які так і залишилися на папері.

2004 рік. Передпроектні пропозиції для створення гірсько-рекреаційного комплексу «Пилипець» у районі однойменного села на Міжгірщині. Він мав охопити 830 га, загальна довжина гірськолижних трас різного ступеня складності планувалася на рівні 88 км, а максимальна однієї – 3600 м при перепаді висот 823 м. Йшлося про будівництво готелів, баз відпочинку на тисячу туристів, іще 2 тисячі могли розселитися власне в Пилипці й доїжджати до рекреаційної зони громадським або легковим транспортом, для якого передбачалася система автостоянок. А на схилах гори Гимба хотіли звести до 4-х тисяч метрів гондольних підвісних канатних доріг і до 2000 м крісельних тощо. Освоєння гірськолижної зони мало здійснюватися поетапно, з можливістю поступового залучення інвестицій. Проект не реалізований.

2005 рік. ЗАТ «Джи Пі Ай – Боржава» мало намір розмістити гірськолижний курорт «Боржава» на Міжгірщині. Серед документів – погодження від 12-ти обласних і державних інстанцій, плюс – від усіх місцевих рад, на території яких мав постати об’єкт. Але це товариство, певно, чимось не догодило тодішній владі, бо комісія ОДА вирішила відкласти питання на довивчення. Мовляв, і про великі площі йдеться, і про дуже значні вкладення, і землі будете купувати через аукціон для кожної черги поетапно, якщо виграєте. У 2006-му ця комісія, фактично, знову «відфутболила» інвестора, відписуючись на клопотання Ради національної безпеки України про сприяння у розгляді проекту. Хоча там ішлося про будівництво впродовж 2006 – 2016 років курорту для літнього й зимового відпочинку, що не мав аналогів у Східній Європі. При запуску останньої черги проектувалася пропускна спроможність 1 млн осіб на рік, що потребувало тоді 1,5 млрд грн. капіталовкладень, створення 7 тисяч робочих місць, розбудову інфраструктури. До підготовки концепції залучили, крім українських, італійських і австрійських фахівців, але все марно. А в 2007-му виходить розпорядження голови ОДА О. Гаваші про оголошення конкурсу на кращий інвестиційний проект зі створення туристично-оздоровчих комплексів на тих же самих ділянках у районі полонини Боржава…

2006 рік. Пропозиція ТОВ «СТС» про розміщення гірськолижного комплексу в селах Турички, Лумшори, Ликицари, Липовець, Тур’я-Поляна, Полянська Гута й за межами Туричківської та Тур’яполянської сільрад. Комісія ОДА дала добро, про викуп земель через аукціон уже не йшлося, всі погодження є, а об’єкта – так і нема.

Наступний проект – пропозиція ТОВ «Профіт менеджмент», на замовлення якого архітектурне бюро з Києва розробило обґрунтування для І-ї черги забудови гірськолижного курорту в межах вершин Гимба – Кичера-Кругла Боржавського масиву. Ішлося про ГЛК «Потік – Річка», «Буковець – Потік», «Буковець» і «Матачів». Були передбачені витяги, підйомники, а ще – штучне засніження, що дозволяло подовжити сезон навіть до 5 місяців. Власне, все це – у межах більшого проекту «Боржавські полонини». Не реалізовано.

2007 рік. Передпроектна розробка розвитку гірськолижного курорту «Гимба» в межах однойменної гори та сіл Пилипець і Подобовець на восьми, а на останній черзі – 16-ти гектарах. У документах вказувалося, що в Україні нема гірськолижних комплексів із трасами, що відповідають вимогам міжнародних спортивних класифікацій, тож таку хотіли створити. На перспективу йшлося й про найдовшу трасу в країні на 4100 м із перепадом висот 870 м, готельний комплекс спершу на 300, затим – до 1800 чоловік із спортзалом, басейном та всією іншою супутньою інфраструктурою включно з канатно¬-крісельним підйомником. Не реалізовано.

Тим же роком датуються й передпроектні розробки по ГЛК «Великий Верх» на замовлення «Боржава Резорт» – теж із системою штучного засніження, загальною довжиною трас різної складності в 17 915 м і пропускною спроможністю 9947 чоловік на день. Далі цієї стадії справа не пішла.

2007 рік. Пропозиції щодо створення комплексу «Драгобрат – Кваси» на Рахівщині, по якому замовником у виступило Головне управління з питань європейської інтеграції, зовнішньоекономічних зв’язків та туризму. Сюди мали входити гірськолижні центри «Ясіня» та «Кваси». Основна мета була – створити цілісну систему гірськолижних схилів і канатних доріг, які би дали змогу з’єднати в один комплекс населений пункт Кваси, безмежні північні, північно-східні й південні схили г. Близниця та відомий високогірний комплекс «Драгобрат» (г. Стіг). Не реалізовано.

Наступний проект – «Makrocap Grup» (Кіпр) виношувала ідею ГК «Петрос», який планувався на північному схилі однойменної гори. Максимальна позначка – 2020 м, перепад висот – 1140 м, загальна площа курорту – 4000 га, а забудови – 78 га. Тут мало бути 10 000 номерів у готелях, 49 трас, 21 підйомник, плюс усі умови для літнього відпочинку, включно з полем для гольфу. Однак з’ясувалося, що на цю територію є ще один претендент – ПП «Плай Петрос». Він на той час уже розробив свій інвестпроект орієнтовною вартістю 300 млн євро й із 6000 робочих місць при експлуатації першої черги! «Плай Петрос» стверджував, що конкурент використав їхню концепцію розвитку майбутнього курорту. Відтак у 2010-му ГУ економіки ОДА відклало розгляд питання до вирішення спорів між інвесторами. На тому все й закінчилося.

2010 рік. Інвестиційний проект «Ужгород – полонина Руна» від ТОВ «СТС» подавався як пропозиція в підтримку Олімпійського руху в Україні. Обіцяли спланувати курорт високого міжнародного рівня, де можна буде проводити змагання з усіх видів лижної програми зимових Олімпійських ігор. Тут мало бути 336 готелів, пансіонатів, гірських притулків і т. д.; 58 ресторанів та інших закладів харчування; 42 витяги й 74 гірськолижні траси – і все це за 10 – 12 років при інвестиціях у 1,5 млрд євро. Втім, звідки компанія з Ужгорода взяла би такі гроші – в документах не пояснювалося…

Найсумніше, що список «зарубаних» проектів далеко не повний і може продовжуватися, тепер ще й завдяки не пройденим громадським слуханням, активістам, які мають якісь власні інтереси тощо. А гроші в бюджет потрібні, і в гірських районах. Бо там є села, які не заробляють навіть на утримання сільради…