"Березнянський Кашшай" – Василь Дуб

Участь у фестивалі мистецтв імені Адальберта Ерделі, що проходив на малій батьківщині митця у селі Климовиці на Іршавщині, де урочисто було відкрито погруддя відомому земляку, подарувала чимало приємних зустрічей і знайомств. Про одне з них хотілося б розповісти.

Два дні у цьому гірському забутому владою селі, яке відтепер, сподіваємось, стане знаменитим, проходив пленер художників Закарпаття, що зібрав кращі художні сили області – народних, заслужених, лауреатів і просто талановитих митців краю. На сільському стадіоні, де продовжувалось пісенно-танцювальне дійство, художники розгорнули свій вернісаж. Серед багатьох оригінальних полотен, мені в око впала одна картина з місцевим пейзажем. Аж тут нагодився і її автор – художник Василь Дуб. Так сталося, що з Василем Івановичем ми були добре знайомі, Щоправда, заочно. Аж тут випала нагода поспілкуватись тет-а-тет, – пише Василь Гарагонич у газеті "Панорама" від 14 червня.

Художник Василь Дуб народився 27 липня 1957 року у селі Ставне на Великоберезнянщині. Свого часу корифеї закарпатської школи живопису часто навідувались у ці краї за пошуком неповторної фактури й мистецьких емоцій. У малярських колах ця місцина отримала назву березнянського «Барбізону», що надихав на творчість. Отже, збираючи з друзями тюбики від фарб «варошських» знаменитостей, Василю і самому захотілося залишити свій слід у прекрасному. Спочатку працював як різьбяр-самоучка по дереву, але у зрілому віці подався в Ужгородське училище прикладного мистецтва. Хотів навчитися художній обробці металу, проте з таким прізвищем – Дуб – йому порекомендували зайнятись деревом. Стати спеціалістом своєї справи хлопцю допоміг наставник Володимир Щур зі своїми колегами. Скільки з-під його різця вийшло оригінальних виробів – не злічити! Майстерню Василя Дуба на околиці села Кострино в окрузі знають усі. Але ближче до свого п’ятдесятиріччя Василя Івановича раптом настирливо покликав живопис. Плідно спілкувався з колегами з об’єднання професійних художників на чолі з Степаном Шолтесом та Василем Брензовичем, оволодівав секретами роботи з пензлем. І таки чогось домігся. Бо коли 2012 року в Ужгороді відкрилась його перша персональна виставка, багато хто з фахівців порівняв прихід Дуба в образотворче мистецтво з вибухом Княгинського метеориту – вагомо, грубо, зримо! Ставши членом Національної спілки художників України, Василь Іванович розривається між різцем і пензлем – красивим і корисним.

– Те, що він неперевершений різьбяр, Василь Дуб вже довів, – вважає народний художник України Степан Шолтес. – Тепер настирливо доводить це і в живопису.

Навіть фахівці-мистецтво-знавці підкреслюють духовно-творчу спорідненість полотен Василя Дуба зі спадщиною його майже земляка, класика вітчизняного лірико-епічного пейзажу народного художника України з Дубринич Антона Кашшая. Це не копіювання, не сліпе наслідування. Це невтомний пошук свого стилю, своєї неповторності, свого обличчя. А вираз «березнянський Кашшай» стосовно Василя Дуба – аж ніяк не комплімент, а скоріше констатація факту існування талановитої людини, яка зробила себе сама. І, схоже, не збирається зупинятися на досягнутому. Художник, що ліпить на полотні пейзаж і вирізає колір. Саме тому у його роботах, за словами глядачів, є на що дивитися.