Життя   • 20 липня 2018 року, 14:385899 ФОТО

Пікантна ситуація на Шипоті та дивовижне озеро: враження від поїздки на Синевир

Минулі вихідні випало провести на Міжгірщині – одному із найчарівніших куточків нашого краю.

А оскільки район досить віддалений, в окремих місцях дороги бажають кращого, а ще й віднедавна тут оселилися справжні бурі ведмеді – то порівняння з ведмежим кутом буде цілком доречним, – йдеться у статті газети "Панорама" в номері від 12 липня.

Збираючись у цей край вічнозелених… помідорів, де і в самому районі і вихідцями звідти є чимало наших друзів і знайомих, з деякими з них телефоном домовились про зустрічі. Щоб поєднати, так би мовити, приємне з корисним, щоб відпочивало не лише тіло, а й душа. Враженнями від окремих зустрічей, побаченого і почутого, ми б хотіли поділитися.

Пилипець і Шипіт

Першою серйозною зупинкою на нашому маршруті став курорт Пилипець з його знаменитим водоспадом Шипіт.

Оскільки у нашому екіпажі був Іван, а події відбувались напередодні релігійного свята Івана Хрестителя і найшановнішого серед шипітських неформалів свята Івана Купала, ми не могли оминути своєю присутністю цю культову місцину. У мережі є багато світлин і коментарів про цю подію, тому ми відзначимо лише те, що бачили на власні очі. Дорогою до водоспаду Шипіт нам зустрілися неформали – представники різних субкультур, про яких словами Володимира Висоцького можна висловитись так: «Там у них уклад особый, нам так сразу не понять. Ты, пожалуйста, попробуй, научись их уважать!» Зачіски, одяг, манери тутешніх завсідників – тема іншого глибокого дослідження. Щоправда, деякі кращі представники цього товариства у нірвані по обіді лежали посеред дороги, мов корови на делійському проспекті, вдихаючи на повні груди місцеві аромати. А деяким представницям прекрасної статі стало так жарко, що вони сиділи на обочинах путівця з босими не лише ногами, а й грудьми, придаючи ситуації ще більшої пікантності. У людському натовпі, що валив на Шипіт, чулися мови різних народів світу («Все флаги в гости будут к нам!»).

Читайте також:  Сергій Притула побував на Закарпатті і скупався у водоспаді Шипіт

Доки мешканці тутешньої республіки готувалися до запалення грандіозної ватри, а поліція до можливих форс-мажорів, основна маса відвідувачів фотографувалась на фоні Шипітського дива природи, милувалась витворами людських рук з каменів, викладених один на одного, неохоче кидали гривні у коробку з табличкою, схожою до майданівських часів «На фарбу!», день поступово хилився до вечора. Забігаючи наперед, скажу, що вже наступного дня на крісельному гірськолижному витягу «Пилипець» ми піднялися мало не до верхів’я гори Гимба (Гемба, 1491 м), однієї із найвищих вершин гірського масиву Полонина Боржава на межі Свалявського і Міжгірського районів. Один із членів нашої експедиції здійснив політ на параплані з маківки цієї гори, як співається у пісні «На честном слове и на одном крыле».

Погляд на гору Гимба з висоти польоту пароплану

 Міжгірський професійний ліцей

Незважаючи на те, що робочий день давно закінчився, директор Міжгірського професійного ліцею Василь Маринець чекав нас на робочому місці. Цим самим наш багаторічний знайомий, колега і друг демонстрував на практиці вірність принципу: «Договір дорожче грошей». І хоча, здавалося б, навчальний рік далеко позаду, ліцей у ці дні жив повнокровним життям – тут проходив ювілейний XV міжнародний фестиваль дитячої творчості «Рекітське сузір’я – 2018», головним спонсором якого став навчальний заклад. І це вже впродовж багатьох років ліцей на чолі зі своїм незмінним директором сприяє виявленню і підтримці юних талантів. До цієї справи залучили багатьох партнерів: від облдержадміністрації і ради – до Міжнародного центру ЮНЕСКО. Майже 200 учасників заходу з різних куточків України та зарубіжжя повезли із собою найприємніші спогади про атмосферу свята і закарпатську гостинність.

Автор публікації під час розмови з директором ліцею

Уродженець міжгірського села Річка, заслужений працівник освіти України Василь Юрійович Маринець разом з очолюваним ним колективом наполегливо працюють над підвищенням ролі професійних навчальних закладів у відродженні народних художніх ремесел Закарпаття та сприяння у розвитку сільського зеленого туризму. Оскільки ці проблеми професійно цікавлять і автора цих рядків, то, сподіваємось, що наша зустріч на батьківщині гуні і топірця – не остання.

Зустріч у Синевирі

Дорогою на Синевирське озеро мали ще одну заплановану приємну зустріч в однойменному селі Синевир. Тут живе і плідно трудиться ще один наш знайомий і колега, заслужений художник України Василь Шиндра. Василь Васильович, зовні схожий на опришка з довгим сивим волоссям, зустрів нас дорогою на Колочаву – ще одну міжгірську родзинку.

Василь Шиндра за роботою

Чекав нас біля власного домашнього готелю «Синій вир», який вони разом із сином – столичним підприємцем Євгеном – започаткували цьогорічної весни. Чотири номери, оснащені за останніми писками готельної моди, готові одночасно прийняти десять туристів. Тут же, у дворі, – стоянка для автомашин. Вартість номера – 540 грн на добу разом із сніданком. На просторій терасі з чудовим видом на гори нас пригощають смачною кавою. Старший Шиндра показує нам територію, вирізьблених ним власноруч велетенських сов і ведмедів. Але оскільки у Василя Васильовича вже зовсім скоро намічається гарний ювілей, наразі не розкриватимемо всі карти і потягнемо інтригу…

Художник і його роботи

Ведмежий кут

7 липня – не лише Іван-день, а й День природо-заповідної справи України. З цієї нагоди у Національному природному парку «Синевир» був оголошений день відкритих дверей, тобто безкоштовно можна було відвідати озеро Синевир, Реабілітаційний центр бурих ведмедів та інші цікавинки НПП. Кожному сотому, п’ятисотому та тисячному відвідувачам озера Синевир обіцяли спеціальні подарунки від національного парку. Отож і ми їхали на свято не з порожніми руками. Проте, незважаючи на попередню домовленість, телефонні перемовини у день відвідин, керівництво нацпарку з нами так і не зустрілось… А жаль. Бо серед нас був і помічник-консультант народного депутата України, який разом із журналістами готовий підставити і своє плече для вирішення проблем…

Читайте також:  Сергій Притула побував на Закарпатті і скупався у водоспаді Шипіт

У день відкритих дверей озеро Синевир зустріло нас посиленою охороною і… закритим шлагбаумом. Як і обіцяла прес-служба НПП, на КПП нам вручили деякі інформаційні матеріали і після перевірки на витримку, шлагбаум таки відчинили.

Біля самого озера оглядини вирішили розпочати з «царського» місця. Його престолоблюстителька нічого про своє професійне свято не чула і ні про яке надання у цей день безкоштовних послуг не знала. Довелося платити по 3 грн. з… носа. І це у краю, де на кожному кроці існує безкоштовна альтернатива клозету під будь-яким деревом чи кущем. Тому, вочевидь, щоб зменшувати число «зрошувачів» і «мінерів» у лісі, варто знижувати ціну на послуги туалету аж до повної відміни плати.

У кількох місцях на мостиках довкола озера дошки згнили і зяють провалля. Буваючи на Плитвицьких озерах у Хорватії чи у національних парках Норвегії, подібного бачити не доводилось.

Пошкоджений місток біля озера

 

 Коли ми запитали погонича коней, які тут надають послуги туристам катанням верхи, чи можна сфотографуватись на фоні його тварин, той, не кліпнувши оком, заявив – 10 гривень! Пригадується фотографування у Таїланді з крокодилами, у Єгипті з верблюдами, в Індії зі слонами – і ніхто за це грошей не просив! Але коні не винні! Лиш би бацила крохоборства не передалась ведмедям, які квартирують по сусідству і разом із левеням Арні поки що із задоволенням позують туристам.

На виїзді з озера нам так і не вдалося з’ясувати, чи ми, бува, не ювілейні відвідувачі Синевира і що в обіцяних подарунках від НПП. Проте свій головний подарунок ми все ж отримали – гарний настрій і бажання приїжджати сюди знову, щоб послухати шепіт Шипота, зазирнути в очі морському оку. Отож, до нових зустрічей, ведмежий кут!

Джерело: PMG.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
PMG.ua