Як роми, угорці, словаки та інші нацменшини із Закарпаття на Донбасі воюють за Україну

Представники національних меншин, які не словами, а ціною власного життя готові засвідчити свою любов до України. Про них командир просто і з посмішкою каже "надійні хлопці".

Усі вони – гірські штурмовики, що нині служать в одному з батальйонів 128 бригади. Про кількох бійців унікального підрозділу розповіли журналісти "5 каналу".

Юрій Форкаш – етнічний ром. У війську він уже третій рік. Боронити схід України поїхав з протилежного кінця країни – з прикордонного Берегова, що на Закарпатті.

"Я сам себе називаю українцем, я ж народився в Україні. У нас і мадяри живуть, і цигани живуть… Я пішов і підписав контракт, коли зрозумів, що Україна в біді і комусь треба її боронити. Я вважаю, якщо кожен українець буде боронити країну, то ми будемо всі почуватися добре", – каже боєць.

Найяскравіші спогади з фронту у Юрія – оборона околиць Донецька, де його батальйон тримав позиції неподалік тамтешнього аеропорту. Після війни мріє збудувати власний будинок та стати прикордонником. Каже: з побратимами ладнає добре, а от у мирному житті ромам складніше.

"Вони готові боронити країну, кожен із них. Але просто для них є спеціальні умови, від них відокремлюються, немає своїх органів, ромських. Так було б легше. Дискримінацію на собі відчував неодоноразово", – визнає Юрій.

Серед захисників є угорець Олександр Ур. Від його будинку до Угорщини – лише кілька сотень метрів.

"Я з Закарпатської області. Село угорське повністю. Там не можна знайти 10 людей, які б українською розмовляли. Себе я рахую українцем", – каже військовослужбовець ЗСУ.

До війни Олександр працював будівельником, солдатом став три роки тому. Зі свого чималого села він єдиний, хто поїхав на фронт. Воював у Широкиному, на шахті Бутівка, під Горлівкою. Попри те, що Євросоюз бачив з вікон свого будинку, про закордон, зізнається, ніколи навіть не думав.

"У нас всі закордон їдуть, я з села один на війну пішов. Треба ж комусь йти. Якщо всі поїдуть за кордон, то що далі буде? Патріотизм такий", – зазначає Олександр.

Земляк та побратим Олександра - угорець Роберт Мадяр. У батальйоні він служить гранатометником. Воював під Донецьком та Горлівкою.

Роберт приїхав із Ужгорода. Розмови про непорозуміння між угорцями та українцями на Закарпатті вважає надуманими. Каже: в його батальйоні служать чимало хлопців різних національностей, адже Закарпаття межує з чотирма країнами. Та воює підрозділ як один злагоджений організм.

"Грузини в нас, роми чи цигани, угорці, словак є, я знаю, росіяни, українці. Всі практично однаково воюють. Усі йшли воювати – хто з 14, хто з 16 років", – розповідає військовий.

"Є угорці, є румуни, є азербайджанці також в підрозділі. Я би так сказав – надійні хлопці. Такі хлопці більше більш підбурюють свій колектив, і є такими, компанійськими. Ми є патріотами України і патріотично налаштовані", – тішиться командир батальйону 128-ї гірсько-штурмової бригади ЗСУ Олександр Паламарчук.

Ще одна особливість підрозділу – чи не половина бійців тут воюють з перших місяців війни. І незабаром знову вирушать на передову.