У сина мера Мукачева намагаються забрати трикотажну фабрику? (ФОТО)

Справжня детективна історія розгорається у стінах одного із колишніх виробничих монстрів Мукачева. Починаючи з вчорашнього дня на Мукачівську трикотажну фабрику «Ілона» навідуються правоохоронні органи з міцним тилом, кількома озброєними людьми.

Насправді від колишнього «монстра» легкої промисловості Мукачева на сьогоднішній день, окрім назви, не залишилось практично нічого. За інформацією, яка є у розпорядженні нашого ресурсу, швейний «гігант» наразі – це 26 орендарів та близько 5 осіб робочого персоналу. Пов’язують це підприємство з сином колишнього міського голови Мукачева Миколою Роглєвим (до речі ця людина найдовше пропрацювала в кріслі мера міста над Латорицею, з 1979 по 1991 рік). Його син, також Микола, безпосередньо є власником цього напівзбанкрутілого підприємства.

Вчора правоохоронці навідались на підприємство і опечатали приміщення адміністративного корпусу, а сьогодні побували тут вдруге. Ми спробували з’ясувати, чому слід завдячувати такій активності правоохоронних органів. Для цього ми декілька разів безуспішно пробували набрати директора підприємства та наші спроби не увінчалися успіхом. Теж саме стосується і власника підприємства Миколи Роглєва. Спроби роздобути його номер телефону виявились марними.

Наразі важко зрозуміти всю суть речей які відбуваються на ВАТ «Мукачівська трикотажна фабрика «Ілона», але джерела, які обізнані в ситуації, схиляються до двох варіантів. Перший, речі які відбуваються на підприємстві, це процес оголошення банкрутства підприємства. Подейкують, що фабрика знаходиться в кредитах, тож цілком імовірно, що колектори просто намагаються за рахунок кредиту забрати приміщення, яке нині знаходиться у власності підприємства. Але тоді виникає логічне питання: для чого ці «шоу» та озброєні люди, коли на підприємстві лише один охоронець, і то «вахтерша», якій за 50 років. Дивно…

Друга, цілком ймовірна причина такого активності – це спроба захопити «ласий» шмат землі. Хоча саме підприємство вже давно й не випускає ніякого верхнього трикотажу, та місце знаходження не може «не мозолити» очі багатьом. Величезна кількість приміщень хоча і занедбана, але все ж інфраструктура, дозволяє тут, вклавши не великі кошти відновити колишню фабрику верхнього трикотажу. Було б бажання та можливості.

І хоча в цій історії крапку ставити зарано, але цілком зрозуміло, що напередодні виборів подібні історії з'являтимуться все частіше та вражатимуть своїми драматизмом.