Про вибір Великих Лучок почали вже складувати віршики

Результати виборів на Закарпатті для багатьох стали справжньою несподіванкою. Причому не лише у зв’язку зі специфічними методами ведення кампанії її переможцем, а й завдяки кандидатурам, котрі пройшли по конкретних мажоритарних округах. Так, за результатами голосування 31 жовтня, депутатом Мукачівської районної ради став Володимир Паульо (відомий також на прізвисько Чалий).

«Усе визнаю і щиро каюся…»

42-річний Паульо — багаторазовий герой публікацій центральних ЗМІ, у тому числі «Дзеркала тижня». Колишній радник губернатора Івана Різака і президент ужгородського футбольного клубу був безпосередньо причетний до багатьох справ 2004 р., які викликали величезний резонанс не лише в Україні, а й далеко за її межами. Зокрема, він проходив у кримінальній справі про фальсифікацію виборів мера Мукачевого у квітні 2004 р. і докладно розповів слідству, як, на прохання міліцейського начальства, підшукував підставну особу, котра за грошову винагороду взяла на себе викрадення з ратуші виборчих протоколів. Брав участь у побитті й вигнанні студентів-агітаторів В.Ющенка зі Сваляви за тиждень до другого туру президентських виборів 2004 р. Був причетний до справи про так званий «Ужгородський Беслан»: тоді працівники міліції знешкодили на ужгородському стадіоні «Авангард» близько 150 молодиків із битками, кастетами й вогнепальною зброєю, котрі готувалися розганяти демонстрації протесту проти фальсифікації результатів президентських виборів. Завдяки своїй активності Паульо став яскравим символом змички влади й криміналітету, недарма навесні 2006 р. відеокадри затримання «братків» Чалого міліцією нашоукраїнці використали для свого передвиборного рекламного ролика «Не зрадь Майдан!»

Утім, доля, котра судилася ідеалам Майдану, спіткала й справи, у яких проходив Паульо: або вони розсипалися, або ж їх фігуранти отримали суто символічне покарання. Справу про «Ужгородський Беслан» через ігри політиків та непрофесійність міліції закрили за відсутністю складу злочину (про що «ДТ» докладно розповідало у грудні 2006 р.), хоча Паульо за цим епізодом було висунуто близько тридцяти серйозних обвинувачень: тероризм, бандитизм, розбій, збройний опір міліції, замах на вбивство і т.д. Що стосується фальсифікації мукачівських виборів, то слідство дійшло лише до заступника губернатора, всі фальсифікатори отримали умовні строки (втім, на тлі долі інших гучних справ це можна вважати значним досягненням). Персонально Паульо засудили лише за події у Сваляві за вісім днів до другого туру президентських виборів.

Увечері 13 листопада 2004 р. близько сотні молодиків, побивши «для розминки» кількох міліціонерів, увірвалися у знеструмлений готель «Комфорт» і вчинили там побоїще — повибивали двері з рамами, потрощили меблі й сантехніку, після чого жорстоко побили й вигнали на вулицю без верхнього одягу понад сорок студентів із сусідніх областей, які приїхали на Закарпаття агітувати за В.Ющенка. Протримавши агітаторів на холоді, злочинці посадили їх в автобус і вивезли за межі Сваляви.

Паульо затримали в Ужгороді невдовзі після другого туру виборів. Протягом усього слідства він уперто мовчав, і тільки в серпні 2005 р., коли справу передали до суду і стало зрозуміло, що з нього роблять цапа-відбувайла, підсудний заявив: побоїще у Сваляві влаштував під тиском і погрозами губернатора Різака. Справу одразу направили на дорозслідування, а через кілька місяців Паульо звільнили з-під варти під грошову заставу. Суд відбувся в січні 2006 р. Разом із Паульо на лаві підсудних опинилися й троє його спільників, котрі, крім нападу на готель, влаштували ще кілька передвиборних погромів у Мукачевому з вибиванням дверей і побиттям «ворожих» агітаторів. Усіх звинуватили в перешкоджанні здійсненню виборчого права (ст.157 ч.2) та масових заворушеннях (ст.294 ч.1 кримінального кодексу, що, до речі, передбачає від п’яти до восьми років позбавлення волі). Підсудні повністю визнали свою вину й покаялися, тому суд дійшов висновку, що їх можна й не позбавляти волі. У результаті Паульо зі спільниками отримали по п’ять років з іспитовим терміном на три роки. Ще задовго до вироку було зрозуміло, що прокуратура уклала зі злочинцем угоду, оскільки той погодився «здати» губернатора Різака. Однак той факт, що Паульо взагалі не сяде за грати, для всіх, хто стежив за процесом, став великою несподіванкою.

Іспитовий термін сплив у січні 2009 р., судимість було погашено, і в Паульо зникли будь-які перешкоди на шляху до балотування в депутати. В Мукачівську районну раду його висунув… «Єдиний центр», і це не може не вражати. Адже кипуча діяльність Паульо у 2004-му, завдяки якій він прославився на всю Україну, була спрямована персонально проти Віктора Балоги. Пояснити теперішнє зближення «давніх друзів» нормальній людині було б непросто. Це або своєрідна подяка від Балоги за те, що Паульо «здав» прокуратурі його давнього опонента Різака, або, що імовірніше, звичайна безпринципність керівника «ЄЦ», яка проявлялася вже багато разів.

З величезним відривом…

Що спонукає людей обирати депутатами людей із «родзинками» в біографії? Чи не зіграли тут свою роль сумнозвісні передвиборні «стимули» у вигляді 100 — 200 гривень? Щоб розібратися в цьому, довелося поїхати у Великі Лучки, які делегували Паульо в районну раду. Найбільше село Мукачівського району, понад дев’ять тисяч населення. Одразу при в’їзді в око впадають ошатні двоповерхові будинки з іномарками у дворах, — люди тут живуть вочевидь краще, ніж у якомусь населеному пункті високогірного району. Мимоволі думаєш, що 100 — 200 гривень для місцевих селян навряд чи можуть бути великою спокусою. Як розповіли автору в сільраді, майже половина працездатного населення Великих Лучок на заробітках у Києві, Росії, Чехії чи Словаччині, оскільки знайти роботу вдома — нереально. У селі є лише невеликі магазинчики-кафе і свинокомплекс. До речі, Паульо викупив колишній колгоспний завод і відремонтував на ньому покрівлю, а незадовго до виборів споруду хтось підпалив…

На вибори 31 жовтня із 6780 виборців Великих Лучок прийшли тільки 3028 (далися взнаки масові виїзди на заробітки плюс природна пасивність селян), а результати кандидатів у районну раду не можуть не дивувати. Виявляється, Паульо переміг із величезним відривом, отримавши 1582 голоси. Його найближчий конкурент здобув усього 432 голоси, хоча це дуже солідна людина — головний лікар сільської лікарні, котрого, напевно, знають у кожній родині. Цікаво також, що за Паульо, за кандидата від «ЄЦ» в обласну раду, як і за цю партію загалом, у Великих Лучках проголосувала майже однакова кількість селян, що наводить на певні роздуми. Однак коли автор матеріалу запитав у сільраді, чи не ходили по селу незадовго до виборів «цінні папери» з портретами Шевченка або Лесі Українки, відповідь була така: «Нічого не знаємо, не бачили…» Трохи більше вдалося почути в неофіційній розмові в одному з магазинчиків-кафе. На запитання, як сталося, що в селі з величезним відривом переміг Паульо, один із відвідувачів, молодий хлопець, похмуро відповів: «Та так… У нас уже віршики складають про Чалія та його перемогу».

— Які віршики?

— А вам навіщо? — Почувши, що розмовляє з журналістом, хлопець миттєво ретирувався з кафе. Натомість обізвався інший відвідувач, чоловік середнього віку, що сидів за столиком: «Чалі — нормальна людина. У два дитсадки завіз спортивні майданчики, діти не можуть натішитися. А це грошей коштує, і немалих…»

Один із селян, із яким журналіст заговорив на вулиці, розповів, що за півтора-два тижні до виборів по хатах ходили молоді хлопці від Паульо, однак на запитання, чи пропонували вони гроші, відповів ухильно: «Якщо хтось продався за 100 гривень, то така йому й ціна». Після цих «змістовних» відомостей залишилося поспілкуватися з самим Паульо, номер телефону якого вдалося дізнатися в одного з місцевих мешканців. На жаль, конструктивної розмови не вийшло. Почувши, що телефонує журналіст із «ДТ» з приводу виборів у Великих Лучках, районний депутат перейшов на вислови: «у мене немає часу», «що ти херню пишеш?», «ти розумієш, що пишеш?», «проплачена заказуха» і т.д. Пропозиції зустрітися для коментарю, який буде вміщений у публікації, не сприймалися, розмова тривала недовго й закінчилася на підвищених тонах. А після неї журналістові один по одному зателефонували два адвокати Паульо. Один нагадав, що судимості його клієнта погашені, а другий запропонував для зустрічі замість районного депутата… власну персону.

Бурхлива реакція Паульо на дзвінок журналіста хоч і не передбачувана, проте в цілому зрозуміла. «ДТ» неодноразово писало про цього персонажа закарпатського політикуму, а будь-які матеріали некомпліментарного характеру для таких (та й не тільки таких) людей автоматично переходять у розряд «херні» й «проплаченої заказухи». При тому що самому Паульо з’ясувати ці нюанси не становило б жодних труднощів. У 2004 р., на піку його активності, аналогічні претензії, хоча й у більш делікатній формі, журналістові «ДТ» висували як із боку владної тоді СДПУ(о), так і з боку опозиційної «Нашої України». Тепер представники цих двох, колись дзеркально протилежних, сил якимось дивом опинилися в одній компанії, тобто партії, можуть пояснити своєму діячу з Великих Лучок, чи хтось щось замовляв і проплачував. Утім, ми не опускатимемося до рівня таких дискусій із районним депутатом. Дозволимо собі лише дещо нагадати керівникові «ЄЦ». Напевно, для Балоги неважливо, що висунення Паульо «ЄЦ» його колишні однопартійці, котрим дісталося від «братків» у Мукачевому, можуть сприйняти як плювок в обличчя. Чи те, як така кандидатура узгоджується з лозунгами про партійну ідеологію «ЄЦ», «…яка має привнести мораль та відповідальність в українську політику». Хто сьогодні звертає увагу на такі сентименти? Істотніше інше — давній «друг» Балоги Різак отримав судимість завдяки виключно свідченням свого радника. Рятуючи себе, Паульо здав усіх, хто підняв його з низів у «авторитети», — і губернатора, і керівництво міліції, причому виклав усе так, буцімто діяв під тиском і погрозами. Якщо припече, так само здасть і «ЄЦиків». Із потрухами…

Володимир Мартин