Політика   • 15 липня 2018 року, 21:321687 ФОТО

Олексій Фазекош: Закарпаття - то перлина України, яка ще набуде ознак стратегічного регіону держави

Олексій Фазекош: Закарпаття - то перлина України, яка ще набуде ознак стратегічного регіону держави

Літо 2018 видалося значно гарячішим, аніж, скажімо, минуле. І йдеться не про температуру повітря й не про якісь атмосферні чи інші природні явища. Гарячим літо стало тому, що Україна готується до виборів, причому і президентських, які мають відбутися 31 березня, і парламентських, котрі заплановані на 27 жовтня 2019 року. І хоча до призначених дат, здавалося б, іще доволі багато часу, але насправді передвиборча боротьба вже почалася, причому активно. Соціологічні служби постійно відслідковують рейтинги, а партії дедалі активніше включаються в політичні процеси. Тим часом політологи впевнені, що головна інтрига ще попереду, бо далеко не всі учасники зовсім близьких перегонів уже заявили про свої наміри. Цікаво, що соціологічні опитування, які проводяться в Україні останнім часом, враховують доволі обмежене число політичних партій, що, так би мовити, зараз найбільше «на слуху», але майже завжди оминають ті політичні сили, котрі, на перший погляд, уже залишили політичний Олімп. Саме до таких політичних сил належать і соціалісти, які раніше були об’єднані в Соціалістичну партію під керівництвом Олександра Мороза. Але на сьогодні табір соціалістів перестав бути єдиним і представлений принаймні декількома політичними силами, які мають намір взяти участь у парламентських виборах. По-перше, це Соціалістична партія Олександра Мороза, яка майже розгубила свій електорат. По-друге, це Соціалістична партія України, яку очолив скандальний Ілля Кива. І, нарешті, третя політична сила, яка відносить себе до соціалістичного табору, — це політична партія «Соціалісти», українська лівоцентристська політична партія ідеологічного типу, яку очолює колишній Міністр закордонних справ Леонід Кожара. Отож виборцям доведеться бути дуже уважними, щоб не сплутати політичні сили з такими схожими назвами й не помилитися, віддаючи свій голос.

Сьогодні ми розмовляємо з відомим на Закарпатті політиком, юристом і Головою Ради адвокатів Закарпатської області, головою правління Мукачівської асоціації адвокатів, головою правління Мукачівської міськрайонної спілки підприємців Закарпатської області Олексієм Фазекошем.

— Пане Олексію, Ви якось сказали: «Я глибоко переконаний, що нам вдасться побудувати на Закарпатті партію лівоцентристської спрямованості організацію, яка матиме істотний вплив на всі соціально-політичні процеси, що відбуваються на Закарпатті!». На чому ґрунтується Ваша переконаність?

— Річ у тім, що сьогодні Україна орієнтується на європейський розвиток і на європейські цінності, і, оскільки політична партія «Соціалісти» цілковито підтримує гасло європейських соціалістів «Ринкова економіка – так; ринкове суспільство – ні!», то ми виступаємо за справжню, а не за спотворену ринкову економіку, але проти того, щоб суспільство підпорядковувалося ринку. Ми хочемо створити державу, яка стане справді соціальною, забезпечуватиме умови для створення справедливого суспільства й для подолання бідності та нерівності, яка підтримуватиме малозабезпечені верстви населення, тобто пенсіонерів, інвалідів, багатодітних матерів. У тій моделі держави, яку ми пропонуємо, головною має стати стратегія людського розвитку в ім’я гідного життя для всіх громадян. Я думаю, що це саме те, чого очікують сьогодні люди, бо їм саме цього не вистачає. І саме тому я вірю, що люди таки підуть за нами.

— Але ж ваша партія ще доволі молода. Чи це не завадить братися до серйозної боротьби? Адже вам доведеться змагатися з політичними старожилами…

— Справді, нашу партію Міністерство юстиції України зареєструвало тільки 28 січня 2015 року, тобто на час виборів до Верховної Ради нам не буде ще й п’яти років. Але сподіваюся і навіть вірю, що нам це не завадить. Адже успіх політичної сили залежить не від її віку, а від справді добре продуманої політичної програми й від відповідальності перед виборцями. Можу сказати, що вже на початок 2018 року політична партія «Соціалісти» налічувала 25 регіональних організацій, тобто 24 обласних і Київську міську. Звісно, кількість членів партії ще не таке велике, як нам би хотілося, але ж усі наші осередки працюють, і партійців стає щораз більше, не кажучи вже про прихильників. А щодо боротьби із політичними, як Ви кажете, старожилами, то подивіться на сьогоднішню Раду. Довіра до «Народного фронту», який виграв минулі парламентські вибори, впала мало не до нуля — принаймні, у жодному рейтингу цієї політсили вже немає. Невміле керівництво, неправильна позиція, зневага до народних потреб — ось вам і результат. Те саме можна сказати й про БПП, який об’єднав і партію Петра Порошенка «Солідарність», і партію «Удар», і приєднав до себе інших депутатів. Непослідовність, загравання з олігархатом, недотримання своїх обіцянок — і які рейтинги має цей блок сьогодні? Різні опитування демонструють зовсім непереконливі результати — від чотирьох до восьми відсотків. То хіба це показники провідної політичної сили в країні? А, наприклад, про «Свободу» часто навіть не згадують — за результатами багатьох соціологічних опитувань, вона або не перетинає прохідний бар’єр, або ледь тримається на межі. Тож хочу сказати, що сьогодні, коли до виборів залишається мало не півтора роки, робити якісь передбачення ще дійсно рано. 

Гідне життя для кожного українця — це для нас не просто гасло, це та мета, до якої ми наполегливо рухаємося.

Тим більше, що нашу партію «Соціалістів» тепер очолює досвідчений політик, колишній Міністр закордонних справ України й народний депутат України V-VІІ скликань Леонід Кожара. Регіональні ж організації теж не сидять, склавши руки, тож, сподіваюсь, що необхідне представництво в українському парламенті ми матимемо. Тим більше, коли йдеться про виборчий процес на Закарпатті, яке завжди було частиною Європи й тяжіє до європейських цінностей і до європейського шляху розвитку. Я просто впевнений, що лівоцентристська організація матиме на Закарпатті успіх і зможе позитивно впливати на соціально-політичні процеси нашого краю. Гідне життя для кожного українця — це для нас не просто гасло, це та мета, до якої ми наполегливо рухаємося.

— Пане Олексію, дозвольте поставити доволі дражливе останнім часом запитання. Якою Ви бачите мовну політику України? Адже сьогодні це питання набуло особливої гостроти, причому саме через угорську національну меншину на Закарпатті.

— Це питання має тільки одну відповідь, яка цілком логічна і зрозуміла. Державна мова в Україні має бути тільки одна, і це українська мова. Але політична партія «Соціалісти» твердо переконана, що і українська мова, і всі мови, якими розмовляють громадяни України, мають вільно розвиватися й вільно використовуватися. Сумнозвісний Закон про освіту не був як слід опрацьований, і тому викликав певні проблеми. Боронь Боже, на Закарпатті ніхто й ніколи не відмовляється від української мови. Але ж треба враховувати й особливості регіону. Як на мене, то не можна сліпо робити все і всюди однаковим — всюди має бути свій шлях. Але результат завжди має бути тільки один — вільне володіння державною мовою нарівні з мовою рідною, якою б вона не була, і, бажано, ще хоча б однією іноземною. Світ має бути відкритим для України, і знання мов цьому тільки сприятиме. Отож, українська державна, і це поза сумнівом, вільний розвиток рідних мов, чи то угорської, чи то польської, вивчення іноземних мов — такою має бути справжня державна політика. Хочу сказати, що Україна стала рідною для людей багатьох національностей, і ми не маємо права ростити манкуртів, які забувають про своє коріння. Наша партія приділятиме велику увагу вільному розвитку кожної мови, бо ми не маємо права звужувати світ для своїх дітей і онуків.

– Майже усі знайомі та колеги позиціонують вас як справжнього і відданого патріота Закарпаття. Разом з тим любов до рідного краю іноді може використатись політтехнологами для розв’язання глобальних конфліктів. І йдеться не лише про важкі часи на Сході України, де місцевими настроями сепаратизму вдало скористалася Росія. Схожі проблеми існують і у шотландців, і у каталонців… Ваша позиція?

– Я дійсно, є син свого міста, і люблю свій рідний край. І вважаю, що Закарпаття - то перлина України, яка ще набуде ознак стратегічного регіону держави. Разом з тим, я є відданим патріотом України, а тому вважаю, що не слід плутати місцевий патріотизм з регіональним сепаратизмом. Це з одного боку, бо очевидно, що в період війни Україна має бути сильною унітарною державою. Тим більше, що у будь-який період свого розвитку кожна держава потребує відданих їй громадян, для яких патріотизм є особистою моральною потребою. Як правило, ця чеснота не успадковується генетично, вона формується внаслідок виховання. Патріотизм – це той чинник, який об’єднує населення країни в одну націю, він є запорукою стабільності й розвитку самої держави. А з іншого боку, якби не спаплюжила одна політична сила слово «регіони», ми маємо чітко усвідомлювати, що формула «сильні регіони – це запорука сильної держави» діє тільки за однієї умови. Коли усі працюють на для розвитку власної громади, але з прицілом на національну ідею. Або інакше: сильні самоврядні регіони здобувають економічну безпеку для держави, а всеукраїнський центр забезпечує політичну стабільність та національну безпеку.

А ще з приводу патріотизму хочу нагадати вам одну політичну байку. У сумному 98-му році, коли стало здаватися, що в Україні національна ідея дійсно не спрацювала і українськими президентами довіку будуть шанувальники Кобзона, проходили парламентські вибори. Було ясно, що Рух так і не став "Солідарністю" і, скоріш за все, на виборах пролетить. Слово "піар" тоді було іншомовним, а виборні технології примітивними. Аж тут до рухівців непомітно приєднався директор підприємства, що випускає культовий продукт – пиво "Оболонь". Олександр Слободян з’явився на агітаційному буклеті Руху із невибагливою фразою: "Пити пиво "Оболонь" – це патріотично". Ніхто ніколи не зможе виміряти, який процент це додало НРУ, але до легіону твердих прихильників національної демократії з вдячності чи просто по приколу приєдналися тисячі студентів та інтелігентів. Так чи інакше, команда Чорновола (зрозуміло, В’ячеслава, все ж таки він один), з яким я дуже добре товаришував, тоді знову потрапила у парламент і, зрештою, продовжила існування суверенної держави. От така сила - патріотизм. Наскільки вже дозволено грати на струнах патріотизму під час виборів? Мабуть, не слід цим зловживати. Але достеменно знаю, що керувати країною мають право тільки патріоти.

— Пане Олексію, йдучи у велику політику, Ви залишаєтеся головою Ради адвокатів Закарпатської області, головою правління Мукачівської асоціації адвокатів і головою правління Мукачівської міськрайонної спілки підприємців. Як така різноманітна діяльність узгоджується в житті однієї людини?

— Звісно, вільного часу залишається не дуже багато або й узагалі не залишається. Але адвокат — це не тільки професія, це ще й певна життєва позиція. І, якщо хочете, позиція державницька, оскільки саме наявність чи відсутність ефективного захисту прав людини визначає статус держави у світовому співтоваристві. Сьогодні в Україні багато уваги приділяється судовій системі, створенню ефективних антикорупційних органів. Але ж справжнє правосуддя, якому безумовно довірятимуть у всьому світі, це ще і якісна адвокатура. Ми говоримо про безумовну потребу у встановленні справедливості, але ж особливе місце тут належить системі адвокатури, бо саме від професійності, досвідченості й майстерності адвоката залежить результат будь-якого судового процесу. Зараз в українському судочинстві посилюються процесуальні права адвоката і вводиться принцип змагальності, відповідно, система адвокатури в Україні має зазнати неабияких змін. Суть цих змін — докорінне реформування системи адвокатури як правозахисного інституту, наближення адвокатської діяльності до європейських правових стандартів. Відтак мають змінитися бачення ролі адвоката в суспільстві та й сама роль захисника. Отож перед усіма органами адвокатського самоврядування постають нові завдання. Але тільки так ми зможемо вийти на європейський рівень судочинства, що є неодмінною умовою формування справді правової і соціально орієнтованої держави, до якої ми прагнемо.

Разом з тим я має зазначити ще про дещо. Однією з моїх улюблених книг у дитинстві був цикл романів Олександра Дюма про мушкетерів. Саме з тих пір я дотримуюсь крилатого гасла про те, що «Один за всіх, всіх за одного!». Вважаю, що сьогодні воно як ніколи актуальне для нашої адвокатури. Тим більше, що розвиток адвокатської спільноти – це теж своєрідна політика. Тепер вже однозначно, що створення єдиної професійної організації адвокатів у 2012 році себе виправдало. Адвокатура на сьогодні має ефективну модель адвокатського самоврядування, її органи, в тому числі центральні, є сильними та ефективними. Але! Не будучи конспірологом, видно, що зараз адвокатуру все ще хочуть так би мовити «зламати через коліно». Чи пов’язане це явище з наступними виборами? Може так, а може й ні. Але є очевидним той факт, що запропонований ще у минулому році у владних коридорах проект закону, що регламентує адвокатську діяльність в першому його варіанті і поспішне його намагання проштовхнути без врахування думки широкого загалу адвокатів та останні події, пов’язані з обшуками адвокатів, очевидно, є складовою одного процесу, наслідком якого повинно було стати ТОТАЛЬНЕ ПОСЛАБЛЕННЯ СИСТЕМИ АДВОКАТУРИ. Адже сильна адвокатура, яка є справді незалежним правозахисним інститутом, є складовою будь-якої правової держави і демократичного суспільства, а Україні до справді правової держави і демократії ой-ой як далеко. Підсумовуючи, можу зазначити, що ось тільки-но, 14 липня, під час наради адвокатів в Мукачеві, на якій був присутній й Голова ВКДКА Олександр Дроздов, ми з адвокатами краю все вищеназване обговорили. В результаті прийшли до висновку, що настав час об’єднуватись. Настав час сильної адвокатури. Це наш Рубікон. Слід забути всі спірні моменти, і тоді ні НАБУ, ні Генеральна прокуратура, ні Служба безпеки, ні МВС не порушуватимуть наші права, ТОМУ ЩО ЗНАТИМУТЬ, ЩО АДВОКАТИ СТАЛИ СИЛЬНІ ЯК НІКОЛИ І МОЖУТЬ, ПО-ПРОСТУ КАЖУЧИ, ДАТИ ПО ЗУБАМ ВСІМ, ХТО ПОРУШУЄ ЗАКОННІ ПРАВА АДВОКАТІВ!

— І все ж таки наостанку повернімося до програми партії «Соціалісти». Яке завдання партія і Ви особисто вважаєте найголовнішим?

— Це складне запитання, оскільки як можна назвати головними, скажімо, освіту, чи охорону здоров’я, чи відновлення промислового потенціалу, чи необхідність націоналізації об’єктів, які були приватизовані з порушенням чинного законодавства, і об’єктів, які не можуть перебувати в приватній власності, бо це шкодить національним інтересам України. Чи, скажімо, повернення на рідну землю мільйонів заробітчан, які кленовими листочками розлетілися світами… Але все це неможливо, якщо в країні не буде працювати закон і не буде подолана корупція, яка вже охопила не тільки економіку й політику, але й суспільне життя. Отож і виходить що завдання номер один на сьогоднішньому етапі — рішуча й безкомпромісна боротьба з корупцією, бо без цього все інше втрачає сенс. Якщо ми хочемо жити у європейській державі, яка буде зручною для кожного українця, то найперше маємо здолати корупцію. І саме це є нашим найголовнішим завданням.

Джерело: Зрада
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів