Мукачівці розповіли дивовижну історію своєї подорожі околицями міста

Що робити під час канікул в місті, коли на вулиці -15? Сидіти вдома під картатим пледом? А ось і ні! Можна піти прогулятися околицями рідного міста, надівши всі свої зимові речі. Адже шлях з будь якої точки Мукачева до найближчого лісу займе не більше півгодини.

Гори Галіш та Ловачка – невеликі, вкриті садами і лісом пагорби висотою до 300 метрів, що нависають над Росвиговом. Саме на цих горбах  понад два тисячоліття тому знаходилося найбільше кельтське поселення Закарпаття. Мабуть, нині це самі популярні «оглядові» точки, з яких можна помилуватися відмінним видом на Закарпатську низовину аж до кордонів Євросоюзу і панорамою Мукачева. Окрім безмежної рівнини і міста, в зворотну сторону відкриваються види Вулканічних Карпат. Якщо дивитися з заходу на схід це вершини Анталовецька Поляна, Маковиця, Борлійов Діл…

На шляху до Жорнини, що підноситься над Мукачевом майже на півтисячі метрів, проходимо невеличке озеро та занедбані боргази, які служили колись газдам для зберігання вина. Більшість з них перед самим лісом огороджені високим парканом, за яким йде жваве будівництво ще одного туркомплексу. Далі – царство снігу, який товстим шаром вкрив все навколо. Лісом підіймаємося слід у слід. Через півтора кілометри проходимо ділянку, на якій знаходиться найпівнічніша у світі плантація чаю, закладена ще у середині минулого століття.  Кажуть, тут береглись кущі грузинського, кубанського, яванського, індійського та навіть цейлонського сортів чаю. Та глибокий сніг надійно ховає її від людського ока. Боязке зимове сонце, сніг рипить під ногами. Кожен кущик – шматочок чогось чарівного, пульсує під поривами вітру. І звірині «записи» на снігу. Тільки взимку усвідомлюєш, скільки насправді звірини різної мешкає в наших лісах.

Зимова прогулянка має свої плюси і свої мінуси. Найбільший мінус – з-за глибокого снігу постійно мокрі ноги. Сухих шкарпеток вистачає хвилин на 20. Правда вода в кросівках дуже скоро нагрівається до комфортної температури у 36,6°С. І до цього швидко звикаєш.

Найбільша радість – коли знаходиш серед снігу людські сліди, що утворюють ледь помітну, але все ж таки стежку. Урешті-решт вона приведе саме туди, куди треба!

Нагулявшись, надихавшись свіжим морозним повітрям (якого, до речі, в місті вдень з вогнем не знайдеш), злегка втомлені і замерзлі, але не розчаровані, повертаємося додому.

Не менш цікавим є маршрут на Малу гору, що на південній околиці Мукачева. Серед лісу на вершині гори фундатор археологічної науки краю Тиводар Легоцький наприкінці ХІХ століття відкрив перші неолітичні поселення на Закарпатті. Колекція старожитностей Легоцького складала понад тисячу одиниць різноманітних знахідок і тепер зберігається в обласному краєзнавчому музеї, названого його іменем. Поспішить відвідати це місце, адже за рішенням мукачівських депутатів цю гору невдовзі забудують.

Під час походу у Підгоряни на гору Кендерешке учні відвідали "Панораму Фесті". Цей пам’ятник зроблений у вигляді кільця, всередині якого можна побачити зменшену копію картини угорського художника Арпада Фесті "Прибуття угорців". Саме з цього місця 120 років тому Фесті намалював її ескізи. Ця картина є однією з найбільших у світі. Її довжина 120 метрів, а висота 15 метрів! На круговому полотні площею 1800 квадратних метри відображені дві тисячі персонажів. Картина була представлена широкій публіці 13 травня 1894 року і мала шалений успіх, невдовзі панораму відвідав сам імператор Франц Йосиф. За два роки полотно вирушило до Лондона на Всесвітню виставку, де стало однією з головних сенсацій і на батьківщину повернулося тільки через 13 років! Сьогодні картина зберігається у Будапешті в національному історичному музеї «Опустасер». Коли ви її побачите на власні очі, то обов’язково впізнаєте всі гори навколо Мукачева – Ловачку, Замкову гору, Кам’янку, Сорочу… По дорозі від пам’ятнику варто оглянути у Коноплівцях дерев’яну церкву Христа Царя, збудовану у 1901 році. На її дзвіниці збереглися три дзвони, вилиті в 1828, 1868 та 1896 роках.

А околиці заснованого у XIV столітті на Чернечій горі Свято-Миколаївського монастиря, між іншим, можуть стати чудовою трасою для катання на санчатах. Стежкою через вершину можна дістатися до відомої Святої криниці попід Жорниною.

В цілому канікули для вихованців Мукачівського клубу спортивного орієнтування та радіопеленгації «Товариш» проходять весело, корисно, а головне рухливо і спортивно. За неповний місяць пройдені десятки кілометрів. Для нас це є неабияким досвідом і відмінним тренувальним навантаженням!

Загалом, гуляйте більше взимку – відмінний настрій буде забезпечено!