На Закарпаття завітав легендарний футболіст

Колишній півзахисник київського “Динамо” і збірної СРСР, срібний призер першості Європи (1988), володар Кубка Кубків (1986), учасник чемпіонатів світу (1986, 1990), легенда вітчизняного футболу, наш земляк із Фанчикова Василь Рац днями відзначав призерів юнацького турніру з футболу на честь ще одного видатного гравця – члена “золотої команди” Угорщини Єнева Бузанскі.

Нині пан Василь займається бізнесом у Будапешті, де колись виступав і був наставником іменитого клубу “Ференцварош”, є власником фірми “Рац і сини”. Має тренерський PRO-диплом, що дозволяє очолювати команди майже всіх європейських країн.

– Що привело Вас у Берегово?

– У ці дні інтенсивно займаюсь в основному відкриттям футбольної академії в Ужгороді, тому переважно знаходжуся на Закарпатті, хоч мешкаю в Будапешті. Повністю оновив батьківський будинок у Фанчикові, вільний час проводжу саме там. Часто їжджу до Ужгорода через Берегово, отож радо відгукнувся на запрошення місцевих ентузіастів взяти участь у нагородженні призерів престижного юнацького турніру з футболу пам’яті Єнева Бузанскі.

– Чи берете особисто участь у футбольних баталіях?

– Звичайно. Мені вже 55, але регулярно виходжу на поле у складі ветеранів київського “Динамо”. От і кілька тижнів тому грали в Одесі з місцевими ветеранами “Чорноморця”. Разом зі мною за столичну команду виступали такі імениті спортсмени, мої колишні партнери, як Юрій Роменський, Геннадій Литовченко, Юрій Калитвинцев, Анатолій Дем’яненко, Ігор Бєланов, Олексій Михайличенко, Олександр Заваров, Олег Кузнєцов, Володимир Безсонов, інші. Вийшов на заміну також наш земляк Іван Яремчук, який навіть забив один із трьох голів. Основний час зустрічі завершився бойовою нічиєю -3:3. Післяматчеві пенальті краще пробили ми – 4:2. За поєдинком спостерігали 10 тисяч глядачів.

– Чому за збірну ветеранів не грає ще один ваш знаменитий одноклубник Олег Блохін?

– Як знаю, у нього проблеми з хребтом, мабуть далися взнаки серйозні навантаження, тому він і не виходить на газон.

– Свого часу у Вас теж не ладилось із здоров’ям…

– Так, наприкінці грудня 1990 року почав самостійно готувватися до нового сезону, тренувався на стадіоні “Динамо”. Прийняв душ і з мокрою головою простояв на морозі, намагаючись спіймати таксі, близько 30 хвилин. Вдома вночі мені стало погано – не міг поворухнути ані лівою рукою, ані ногою – паралізувало увесь бік. Викликали “швидку”, два тижні пролежав у госпіталі. Увесь цей час мій домашній телефон “обривали” з Ференцвароша. Зрештою, підписав із клубом контракт на два з половиною роки.

Уболівальники чекали від мене яскравої, блискучої гри, але після хвороби я на неї уже був не здатний. Так і ”промучився” півтора року. А потім угорські бізнесмени запропонували допомогти їм з наведенням мостів з Україною. Я погодився й пішов у бізнес. Розірвав контракт і занурився у нову роботу.

– І традиційне – Ваші найближчі плани?

– Сконцентруватись на відкритті футбольної академії в Ужгороді.