Спортивне свято вдалося на славу

Наприкінці минулого тижня місто Мукачево (стадіон «Локомотив») у дев’ятнадцятий раз стало центром проведення відкритого традиційного турніру-меморіалу з міні-футболу на Кубок колишнього директора Мукачівського професійно-аграрного ліцею Михайла Данканича (МПАЛ ім. М. Данканича). Команди приїхали з 7 професійно-навчальних закладів області та місцевого кооперативного технікуму торгівлі. Господарі та Мукачівський професійний ліцей виставив по дві команди. Отож організаторам, аби провести змагання на високому організаційному рівні, необхідно було розбити команди аж на три підгрупи.

Не дивлячись на рясний осінній дощ, який час від часу охолоджував гарячий запал учасників на зеленому газоні, турнір вдався на славу. Автор цих рядків на традиційному турнірі пам’яті колишнього керівника МПАЛ М. Данканича побував не менше десяти разів, однак лише один раз довелося вести прямий радіорепортаж безпосередньо на стадіоні без парасольки.

За традицією турнір відкрив в. о. директора ДПТНЗ МПАЛ ім. М.Данканича Юрій Деркач.

Під звуки Гімну України капітани команд підняли Державний прапор.

До мікрофону запрошується колишній директор цього навчального закладу, Заслужений працівник освіти України, голова Воловецької районної державної адміністрації Василь Ковбаско. Він щиро привітав усіх учасників і наголосив на тому, що його попередник – Михайло Данканич – земляк і народився у футбольному селищі Ільниця. Вихідцями з цього населеного пункту є майстер спорту міжнародного класу, срібний призер чемпіонату Європи 1988 року Віктор Пасулька, автор першого голу за збірну Незалежної України (ця історична подія сталася 29 квітня 1992 року на ужгородському стадіоні “Авангард” у товариському матчі між національними України та Угорщини – Авт.) мс України Іван Гецко, а також колишній гравець «Говерли» та «Закарпаття» Іван Улинець, Володимир Савко, Василь Трикур та багато інших.

«Михайло Данканич, – наголосив далі виступаючий, – був напрочуд порядною й елегантною людиною, справжнім академіком і знавцем дитячих душ. Його поважали й любили в колективі, ним пишалися й були горді, що працюють поруч із цією Людиною». Я не помилився, що слово «Людина» написав із великої літери. Бо якщо мова заходить про Михайла Днаканича, то слово «Людина» неодмінно треба писати з великої літери. А про таких людей на Закарпатті ще кажуть: «Він навіть мухи не зобидить»

Наша довідка: Данканич Михайло Михайлович народився 6 листопада 1934 року в селі Ільниця, що на Іршавщині, в селянській родині. Після закінчення навчання в Мукачівському педагогічному училищі працював певний період на освітянській ниві. 15 років працював секретарем Мукачівського райкому партії.

У 1976 році очолив педагогічний колектив Мукачівського професійно-технічного училища №31, де пропрацював 17 років. За час роботи Михайло Михайлович побудував навчально-виробничий корпус, в якому учні опановують різні сільськогосподарські професії. Навчально-виробничий корпус і нині – один із кращих не тільки в Мукачеві, але й області.

За сумлінну роботу М.М.Данканичу було присвоєно звання «Відмінник народної освіти» та «Відмінник професійно-технічної освіти України», він також був удостоєний двох медалей «За доблесну працю».

…Хвилина мовчання. Живі квіти капітани команд відвезли на могилу М.М. Данканича.

До присутніх звернулися з вітальними словами директор Ужгородського вищого професійного училища торгівлі та технологій харчування Віктор Кощак, постійні спонсори цього турніру: директор Мукачівського міськоопторгу Михайло Попович, директор ТзОВ «Ідеал» Олександр Переста та інші. Виступили також гранди закарпатського та українського футболу, колишні капітани київського «Динамо», ЗМС СРСР Василь Турянчик та ужгородської «Верховини» Василь Радик, екс-член збірної України серед ветеранів Олександр Переста, керівник фізичного виховання цього училища,

А потім розпочалося футбольне дійство, де відразу грало чотири команди на двох полях. Уже перші нічиї або мінімальні рахунки говорили про те, що команди підібралися рівні й розгромних результатів не буде.

Перший тур приніс такі результати: команда Мукачівського професійного аграрного ліцею ім. М. Данканича (МПАЛ ім.. Данканича) – команда Ужгородського професійного ліцею (УПЛ)— 1:1 та команда Ужгородського вищого училища торгівлі та технологій харчування (УВПУ ТТХ) – команда вищого професійного училища №3 м. Мукачева (ВПУ №3) – 0:2.

У другому турі учасники турніру спромоглися забити лише один гол. А тим часом дощ став ще ряснішим. Поле потроху почалося перетворюватися на місиво, з якого уже можна було кидати вальки (робити саман – місц.): команда Мукачівського кооперативного торгово-економічного коледжу (МКТЕК) – команда Мукачівського професійного ліцею №7 (МПЛ №7) – 0:1 та «Емануел» (МПЛ №7) – УПЛ – 0:0.

Аналогічна ситуація з голами повторилася і в третьому турі: команда Білківського професійного аграрного ліцею (БПАЛ) – МПЛ №7 – 0:0 та МПАЛ ім.. Данканича-2 – ВПУ №3 – 0:1.

Дощ трохи вщух, і глядачі побачили більше голів: МПАЛ ім. Данканича-2–«Емануел» – 2:0 та УВПУ ТТХ– МПАЛ ім. Данканича-2 – 0:1.

У півфінальних іграх зустрілися кращі футбольні колективи – переможці попереднього етапу в своїх групах і краща друга команда. Нею стали футболісти-господарі – МПАЛ ім. Данканича-2. Жеребкування звело господарів у півфінальному матчі. Із мінімальним результатом 1:0 виграла перша команда МПАЛ ім. Данканича. У другій півфінальній грі рахунок так і не був відкритий. Вирішили пробити по три пенальті. Точніше це зробили футболісти ВПУ №3. Юнаки з МПЛ №7 задовольнилися п’ятим місцем.

А дощ, як кажуть на Закарпатті, почав лити, немов із відра. Вирішено було матч за третє місце не проводити, а визначити переможця за допомогою серії пенальті. Тут знову свою майстерність продемонстрували футболісти ВПУ №3, які й стали бронзовими призерами. Четверте почесне місце у вихованців МПЛ №7.

Фінальний матч між господарями – першою та другою командами МПАЛ ім. Данканича був гідний називатися кубковим. По «зелено-темному» полі було не тільки важко бігати, але й ходити. Бутси у кожного футболіста перетворилися на важкі чоботи, а самі футболісти, образно кажучи, були брудні до вух. І все ж азарт, молодечий запал був притаманний гравцям обох команд, як і їх головному наставнику, керівнику фізичного виховання відомого навчального закладу Олегу Халілову. Єдиний гол у ворота своїх ровесників і однокурсників вдалося провести капітану Івану Делегану.

При нагородженні своїх команд екс-директор МПАЛ ім. Данканича, а нині голова Воловецької райдержадміністрації, генерал-полковник козацького війська Василь Ковбаско заявив: ”12 років поспіль ми володіли головним призом, але торік він відправився до кімнати-музею училища (УВПУ ТТХ), де директором працює мій добрий і хороший колега й друг Віктор Кощак. Цього року, і я дуже радий, головний трофей знову в господарів. Наступного року у нас ювілейний турнір – двадцятий за ліком. Гадаю, що він пройде на високому організаційному рівні, а в фіналі зустрінуться кращі з кращих команд».

Бронзові нагороди команді ВПУ №3 вручили директор ТзОВ «Ідеал», учасник чемпіонату Європи з футболу у складі збірної України, капітан команди ветеранів (45+ років) збірної Закарпаття, чемпіона України-09 Олександр Переста та директор Мукачівського міськоопторгу Михайло Попович, а ось срібні медалі й іншу спортивну атрибутику господарі отримали з рук директора МПАЛ ім. Данканича Юрія Деркача.

І ось наступає хвилююча мить – нагородження переможців. Цю почесну місію доручили виконати найпочеснішому гостю турніру Василю Ковбаску. Там треба було бути!

Підприємець Микола Спіцин вручив футболістам команди-переможниці грошову винагороду.

Спеціаліст обласного управління з ФВіС МОН України, голова асоціації спортивних журналістів Закарпаття, член виконкому НОК України Василь Гаджега усім командам вручив спеціальні призи, а Василю Ковбаску – чудову олімпійську енциклопедію в запитаннях і відповідях, автором якої є уродженка Закарпаття, доктор педагогічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Марія Булатова,

Також було визначено й кращих футболістів за амплуа.

За переможців виступали: Іван Делеган, Михайло Лукеча, Артур Панас, Василь Клованич, Іван Мучичка, Василь Мигович, Іван Шока, Олександр Гербер, Едуард Королович, Микола Фотул, Ярослав Басараб і Степан Тимко.

Василь Гаджега