Після багатомільйонного Каїра Ужгород не перестає вражати, – танцівниця з Донецька

Сценічне ім’я Віти Коваль – Абір. Назвали так танцівницю у Бахрейні, де вона працювала, а означає це ім’я «запашна квітка». Віта – добре відома у світі танцівниця східних танців, а поміж тим також хореограф, суддя професійних танцювальних змагань і викладач. Родом вона з Донецька, але минулого року була змушена покинути Донбас через бойові дії. Будь-яке місто України мало би за честь прийняти у себе на проживання таку відому в світі танцю особистість, але поталанило в цьому саме Ужгороду. Яскрава і усміхнена Віта просто випромінює жіночність і упевненість у собі. В неї навіть зовнішність східна, хоча сама танцівниця каже: з діда-прадіда всі були українцями. «Танцями я захоплювалася від самого дитинства, з семи років. Мені було цікаво працювати в різних стилях, була я і тренером зі спортивної аеробіки, працювала в шоу-балеті. Але одного дня побачила у Донецьку східний танець і зрозуміла, що хочу спробувати так само. Моїм вчителем стала відома танцівниця Наталія Грунічева. Звісно, те, що я займалася танцями, що тіло було до цього готовим, мені неабияк допомогло в освоєнні нового стилю. Але було й багато нюансів, котрі далеко не одразу піддалися». Всього лише через два роки після початку занять вчитель Віти вже довірила їй тренувати у своїй школі «Саміра» танцівниць-початківців. Пізніше, коли Наталія поїхала працювати за контрактом, Віта опікувалася вже всією школою. Потім контракт запропонували вже самій Віті. Вона поїхала до Бахрейну, де танцювала, а у вільний час відпочивала, купалася в Перській затоці, а ще вдосконалювала техніку. Після Бахрейну талановита дівчина вирішила спробувати свої сили в Єгипті. Поїхала до Каїру, де східний танець зародився і досі є дуже популярним, знайшла житло і роботу. Те, що робила Віта у Каїрі серед танцівниць беллідансу вважається вищим пілотажем, адже танцювала вона на вечірках і весіллях для місцевого населення. А в якості музичного супроводу в неї був цілий оркестр з народними музичними інструментами. «Це досить важко, адже потрібно знати музику і вміти співпрацювати з музикантами, підлаштовуватися під них, або «вести» за собою. Для туристів працювати легше, бо вони не розуміються на тонкощах східного танцю. Тоді як місцеві відчувають музику і знають, як потрібно танцювати. Звісно, єгипетські жінки на святах танцюють трохи по-іншому: скромніше, лінивіше, якщо можна так сказати. Але у них це в крові, тому рухи виходять природнішими». Загалом Єгипет став для Віти великим досвідом. Абсолютно неконфліктна дівчина швидко зрозуміла, що тамтешні люди будуть її поважати, лише якщо вона доведе свою принциповість і твердість. Так, одного разу її запросили танцювати на весілля, а коли прийшла, сказали, що можуть заплатити лише половину від домовленого раніше. Віта себе ошукати не дозволила, твердо сказала, що на менше не погодиться і зараз взагалі піде геть. Вона знала, що жодне єгипетське весілля не обходиться без танцівниці, а знайти їй заміну швидко не зможуть, тому зарплатню свою «вибила». Так і довела, що іноді повагу потрібно завойовувати. Між тим Віта розуміла, що танці танцями, але варто вже подумати на тим, аби передати комусь набуті вміння. Їй завжди хотілося заснувати власну школу, учні якої презентували би її, як вчителя. Тож тепер, завоювавши визнання на численних конкурсах і отримавши дуже хорошу практику на батьківщині східного танцю, вона вирішила повернутися назад до України і заснувати власну справу. Супроводжувати дівчину погодився і її чоловік, з котрим, до речі, Віта познайомилася у Каїрі. «Я приїхала у Донецьк навесні минулого року. Тоді там будо відносно спокійно, та вже відчувалося, що найближчим часом в цих умовах буде просто неможливо реалізувати задумані мною проекти. Тож я вирішила виїхати, куди – не мало значення. Покидати Донецьк не було важко. Може, свою роль відіграло те, що протягом останніх років я подорожувала і не була так прив’язана до певного місця. Батьки ж на це не наважилися, вони досі живуть у Донецьку. Приїхати саме до Ужгорода запропонувала подруга. Вона тут була раніше і переконала мене в тому, що це цікаве місто. Я ж у Західній Україні взагалі не була. Подруга з чоловіком приїхала сюди на два тижні раніше за нас. Вони ж нас зустрічали у жовтні, допомагали влаштуватися. Звісно, я подивилися в Інтернеті, хто з танцівниць працює в Ужгороді. Школи у нас тут є, але місця має вистачити усім. Тому я вирішила не гаяти часу і одразу відкрити свою школу. Стала на Театральній, почала роздавати свої візитки. Перші клієнтки відгукнулися одразу, та, звісно, у повну потужність школа ще не працює. Я не поспішаю, розумію, що не все у мене вийде одразу, що для цього знадобляться як мінімум кілька років. Головне, щоб я була корисною для дівчат і жінок. Адже у багатьох наших жінок купа комплексів: одна вважає себе товстою, інша неповороткою. Насправді ж східні танці хороші тим, що ними можуть займатися абсолютно всі, незалежно від віку, ваги чи досвіду». Після багатомільйонного Каїра Ужгород не перестає вражати Віту компактністю й зручністю. Тут їй дуже подобається історична частина міста, любить вона і гуляти з чоловіком набережними. Хоча й інфраструктури великого міста їй іноді не вистачає. Але це дрібниці – переконана танцівниця. Головне, що тут вона знову може розпочати спокійне життя і займатися улюбленою справою – танцювати і навчати цьому інших. Тетяна Літері, ГО «Щасливі іти»