Нарис Сина – про батька

Не часто бачимо книги розповідей про батьків. Здебільшого – це спогади, або подається у хронологічному порядку біографія з деякими коментарями. А ось Іван Чуса – мукачівець, педагог за фахом, узявся за нелегку, але вдячну справу – написав обсяжну книжку – художньо-публіцистичний нарис про свого батька, лісоруба, Героя соціалістичної праці Івана Васильовича Чусу, переможця у всесвітніх змаганнях лісорубів у Монреалі (Канада, 1967), просто – трудівника, звичайну, щиру людину.

Кожного, хто хоче написати книгу чи звичайні спогади про батьків, можна зрозуміти: прагне увіковічнити когось із свого роду, а на фоні розповіді – сказати добре слово про всіх(і про себе – теж). Є такі елементи і в книзі Івана Чуси, але вони, передусім, художньо-публіцистичні деталі, необхідні, як зв'язуючі складові розповіді.

Головна мета автора – показати людину праці, одного із синів трудівничих закарпатців. І це, скажу наперед, він зробив багатогранно, невимушено, бо виріс, сформувався у родині трудівника.

Цілком виправдано, що автор починає книгу з коренів роду, тобто – вдається до реальної у цьому аспекті хронології. Але не сухої, офіційної, а життєвої, часом переплетеної з важким трудом та ідеологією, без якої в часи демагогії не можна було обійтися. Закарпатці – люди мудрі, а Іван Чуса зміцнював свою мудрість й закам'янілими на руках мозолями, і не раз казав, що половину треба вивіювати з кожної жмені збіжжя, щоб було чисте зерно. Батько-Чуса казав так, застосовуючи свою мудрість щодо життя, а син-Чуса (Іван) – щодо написання книги, в якій героєм є не один батько, а всі його побратими герої, в розумінні – чесні люди праці, праведні, християни, люблячі батьки, поважані в родинах, шановані в громаді.

Я не стану казати про глибокий зміст, вплетені в розповіді історичні аспекти (роблю це свідомо), щоб не переказувати змісту, своєрідного літопису життя звичайної людини), може, досить буде й назв розділів книги: «Дитинство», «Становлення», «З думкою про людину праці», «Згадки тогодення», «У борні зі стихією» та інших. Без пафосу оповідається про людей, хоча тут би і застосувати пафос, правда, в буттєвому розумінні слова, бо ніщо, навіть держава, не існували би без них. Той пафос був не «дутим», не віртуальним, а життєвим, що йшов од серця й душі, щиро, у випромінюванні честі й совісті саме простих людей.

Книга Івана Чуси – багато ілюстрована, в ній використано фотознімки з сивої і близької давнин, доповнена й кольоровими ілюстраціями, які засвідчують авторську розповідь про Героя праці Івана Васильовича Чусу, котрий був водночас і громадським діячем, дипломатом, людинолюбом, не шкодував свого життя ні для родини, ні для людей.

Андрій Дудаш