Підписуйтесь на нас у соціальних мережах
  • Facebook 312 000+
    Найбільша новинна спільнота Закарпаття
  • Telegram 15 900+
    Миттєво повідомляємо про найголовніше
  • Instagram 15 400+
    Тримаємо в курсі всіх подій
  • Відразу сповіщаємо важливі новини
  • Viber 13 800+
    Канал головних новин Закарпаття та України
  • YouTube 2000+
    Не лише розповідаємо, але й показуємо
Реклама на PMG.ua
Більше 4 мільйонів читачів на місяць. Найпопулярніше видання Закарпаття!

Вірний слуга музи Кліо: доценту Миколі Олашину – 60

З нинішнім ювіляром ми познайомились восени 1979 року, коли на засіданні історичного гуртка обговорювалась книга професора Михайла Трояна «Того дня зійшло сонце возз’єднання» про делегатів Першого з’їзду Народних комітетів Закарпатської України. Студент-другокурсник історичного факультету відзначався неабиякою активністю в обговоренні згаданої студії. І, до речі, одержав книгу з автографом автора. Згодом дізнався про нього більше: він староста групи, відслужив армію, займається спортом і фотографією. Відтоді ми підтримуємо зв’язки. Тепер колега зустрів свій ювілей.

Микола Олашин народився 10 жовтня 1957 року у мальовничому гірському селі Нижній Бистрий, що на Хустщині. Він найстарший з-поміж п’ятьох братів і трьох сестер. Батько працював у воєнізованій охороні Теребле-Ріцької ГЕС, а мати займалася вихованням дітей та домашнім господарством. Уродженцями села були відомий письменник Василь Вовчок (1933 – 2002) та його племінник художник Василь Вовчок (1959 р.н.). Змалку його полонила чудова природа, а ще – добрі люди.

У 1965 Микола пішов у перший клас Нижньобистрівської восьмирічної школи. Він вважає, що йому повезло з першою вчителькою – Ганною Іванівною Росохою. Саме вона розпізнала в сільському хлопцеві здібності до навчання. Серед вчителів, яких згадує з великою повагою і вдячністю, треба назвати Ганну Вовчок, Олену Ковач, Миколу Ковача, Ганну Сідак, Надію Росоху. 9-й і 10-й класи вчився у Березівській середній школі, яку закінчив із золотою медаллю.

Микола Олашин вирішив стати істориком ще у шостому класі. Заслуга в цьому вчителя історії Юрія Татача. Правильність вибору закріпили наступні вчителі-історики – Михайло Кенідра, Юрій Росоха, Іван Липчей. У 1975 році десятикласник здобув друге місце на обласній олімпіаді юних істориків.

У серпні 1975 року спроба стати студентом виявилась невдалою, не пройшов за конкурсом. Почав працювати учнем столяра на Хустській меблевій фабриці. Але – недовго. Прийшла повістка і довелося служити строкову службу в Радянській армії (1975 – 1977).

І ось у серпні 1978 збулася заповітна мрія – Микола Олашин став студентом історичного факультету Ужгородського державного університету. Студентські роки запам’ятались як найкращі. Чимало добрих спогадів зберіг про улюблених викладачів – Василя Палька, Олега Мазурка, Якова Штернберга, Михайла Трояна, Василя Ілька, Василя Олага, Івана Мандрика, Івана Повхана та ін. Вони не тільки вчили вихованців вчитися, але й формували у них громадянську позицію. І ось пролетіли п’ять років навчання, треба було починати писати педагогічну біографію свого життя.

Згідно з направленням Закарпатського облвно, молодий спеціаліст потрапив на Хустщину, в Драгівську середню школу. Викладав учням історію та основи держави і права. Педагогічна робота подобалась. Через два роки його призначили організатором позакласної та позашкільної виховної роботи. І з цими обов’язками добре справлявся. Тому завідувач Хустським райвно Томаш Орбан (історик, уродженець Пістрялова) запропонував очолити Стеблівську середню школу.

У липні 1986 року він замінив на посту директора школи Василя Гарастея – делегата Першого з’їзду Народний комітетів Закарпатської України, видатного педагога, організатора шкільної освіти. Швидко вник у коло нових обов’язків. Та й колеги допомагали. Особливо це стосувалося заступників – Василя Лукача і Марії Баняс, голови профкому Наталії Шимон, вчителя історії Дмитра Зеленяка та ін. Вдалося зробити ремонт шкільної їдальні, закупити нові меблі в чотири кабінети, учні вдало виступали на олімпіадах (особливо з математики), культивувався у школі гандбол. Усе було гаразд, але Микола Васильович не полишав надію займатися наукою. Він успішно склав вступні іспити і був зарахований в очну аспірантуру. 2 грудня 1990 року він передав школу своєму заступникові – Василеві Лукачу.

Після захисту дисертації (1994 р.) Микола Васильович почав працювати на історичному факультеті Ужгородського державного (тепер національного) університету, спочатку викладачем, а потім – доцентом. Студентам викладає такі нормативні курси: «Вступ до історії», «Історична географія», «Історична демографія», «Історіографія нової і новітньої історії країн Європи та Америки», «Історична наука в УжНУ», «Методика викладання історії в школі», «Педагогіка вищої школи», а також спецкурси.

Ювіляр глибоко оволодів методикою викладання у вищій школі. Добре знає фактичний матеріал своїх курсів. Враховує вікові особливості студентів. Є викладачем демократичного типу. Поважає студентів. Вихованці, в свою чергу, шанують викладача, діляться з ним своїми радостями і проблемами. І завжди одержують допомогу словом чи ділом.

Микола Олашин відомий і як методист. Свій багатий педагогічний досвід частково оформив у вигляді навчально-методичних публікацій. Серед них: це такі, як: «Демографія» (Ужгород, 2004), «Вступ до історії» (Ужгород, 2014), «Історична географія» (Ужгород, 2014), «Історична демографія» (Ужгород, 2014), «Історіографія нової і новітньої історії країн Європи та Америки» (Ужгород, 2014) та ін. 12 років він керував музейно-архівною практикою студентів третього курсу. Не рахуючись з часом, завжди готовий дати консультацію студентам.
Наукові здобутки ювіляра вражають. Ще навчаючись у виші, окремі його реферати брали участь у всесоюзних конкурсах і займали призові місця. Вступивши до аспірантури (1990 р.), він, під керівництвом професора Василя Ілька, почав досліджувати проблему аграрних відносин на Закарпатті в добу феодалізму в українській та російській історіографіях.

Місцем захисту дисертації був обраний Дніпропетровський державний (тепер національний) університет, де можна було захищати ди-сертації з спеціальності «історіографія, джерелознавство та методи історичного дослідження». І 2 березня 1994 відбувся успішний захист ди-сертації, а її автор – Микола Олашин – одержав науковий ступінь кандидата історичних наук.

Наступна наукова тема, яку досліджує Микола Васильович, це проблема аграрних відносин на західноукраїнських землях (остання чверть XVIII ст. – 1918 р.) у вітчизняній історіографії та публікаціях документів. Історик упорядкував вичерпну бібліографію досліджуваної теми, написав близько двох десятків статей, неодноразово виступав на наукових конференціях.
Третя проблема, яку досліджує ювіляр, – це історія історичного факультету Ужгородського національного університету. Він дослідив життєвий шлях та науково-педагогічну діяльність колег, які працювали на істфаці з 1945 року. Зокрема, він є співавтором книги «Під покровительством музи Кліо» (Ужгород, 2005) та автором двох видань – «Історичний факультет Ужгородського національного університету (1945 – 2007)» (Ужгород, 2007) та «Історичний факультет Ужгородського національного університету: Біобібліографічний довідник» (Ужгород, 2010). Найповнішим є останнє видання. Але ювіляр підготував нове видання у трьох томах. Залишилось знайти спонсорів для оприлюднення цієї благородної справи. Недаремно його називають «Нестором-літописцем» факультету.

А ще Микола Васильович закоханий у біографістику. Зокрема, він писав про українських (Володимир Антонович, Михайло Болдижар, Степан Віднянський, Володимир Гнатюк, Іван Гранчак, Казимір Гурницький, Дмитро Данилюк, Омелян Довганич, Михайло Драгоманов, Володимир Задорожний, Василь Ілько, Іван Крип’якевич, Іван Левицький, Олег Мазурок, Іван Мандрик, Ірина Мельникова, Володимир Охримович. Василь Опіярі, Григорій Павленко, Василь Пальок, Анатолій Сабінін, Томаш Сопко, Павло Федака, Сергій Федака, Олексій Хланта, Василь Худанич, Федір Шевченко, Яків Штернберг, Ілля Шульга), російських (Федір Арістов, Олександр Гільфердінг, Костянтин Грот, Микола Надєждін, Олексій Петров, Ніл Попов, Ізмаїл Срезневський, Євген Тарле, Іван Філевич, Антоній Флоровський, Володимир Францев) та словацьких істориків (Тамара Байцура, Іван Ванат, Міхал Данілак) та ін. Писав він і про закарпатців (Михайло Балудянський, Юрій Гуца-Венелін, Олександр Духнович, Михайло Лучкай…). Усього понад 200 персоналій. Таким чином, ювіляр зберіг пам’ять про науковців для майбутніх поколінь дослідників.

Завершуючи мову про наукові здобутки Миколи Васильовича, зазначимо, що вони базуються на документальній основі, мають вдалу структуру, написані літературною мовою, легко читаються.

Доцент Микола Олашин вирізняється активністю у громадській роботі. Він був академнаставником студентської групи, входив до складу методичної комісії факультету, був членом профкому та вченої ради факультету. До всіх своїх обов’язків ставиться дуже серйозно і відповідально.

Вагомі здобутки ювіляра в значній мірі пояснюються допомогою родини. Батьки робили усе від них залежне, щоб діти училися, знаходили своє «місце під сонцем». Так само взаємно допомагають йому брати і сестри. Дружина, Олександра Михайлівна, філолог за фахом, сприяє чоловікові сповна реалізувати свій творчий потенціал. І, як бачимо, є солідні результати.

Кілька днів тому Микола Олашин зустрів ювілейне 60-річчя з солідними здобутками. Тож ми зичимо іменинникові міцного здоров’я, щастя, благополуччя, подальших успіхів у професійній сфері. Хай Вас підтримують рідні, допомагають колеги, розуміють студенти. З роси і води Вам!