Стиліст про різницю між жителями Ужгорода та Мукачева

На Закарпатті живе чимало людей, які пережили військові події на Донбасі, і для яких Донецький край – не просто звук чи територія, а рідна домівка, спогади та близькі люди. Та на Закарпатті вони почали абсолютно нове життя.

Тут, у нашому краї, досягла свого успіху переселенка з Авдіївки, стиліст Яна Мурзаєва. Вона чи не щодня піднімає настрій багатьом закарпатським жінкам. Привчаючи їх до стилю, до смаку, до любові до себе. Вона працює у двох містах – Ужгороді та Мукачеві. Але попри навантажений графік роботи любить свою справу, без якої не може уявити своє життя. Газета «Панорама» поспілкувалась з нею і дізналась про те, якими є сучасні закарпатські жінки.

– Як ви опинились на Закарпатті і тут залишились? Чому обрали саме наш край?

– Це було абсолютно випадково. Батьки за тиждень до того, як все сталось на Донбасі, приїхали відпочивати в один із санаторіїв Закарпаття. Потім молодша сестра, яка на той час була вагітною, приїхала сюди народжувати донечку. Я, відірвавшись від своїх справ, приїхала до них на два тижні. І ця відпустка змінила моє життя. Але, на відміну від мене, молодша сестра зі своєю донечкою все таки повернулись в Авдіївку. І працює там в поліції.

– Усім відомо, що Авдіївка є гарячою точкою на карті Донбасу. Чи Ви слідкуєте за подіями на малій батьківщині?

– Звісно, що стежу. Зараз я на цю ситуацію почала дивитись з обох боків. З одного боку, я дивлюсь на те, що сталось в Авдіївці, позитивно і, можна так сказати, по-філософськи. Якби я не переїхала сюди, то не стала б тією непересічною особистістю, яка є зараз, і не досягла б таких своїх вершин. Я вважаю, що якби не було цієї напруженої ситуації, яка перевірила багатьох переселенців на міцність, то нічого не було б. Кожен переселенець, переживши страх війни, змінив своє життя на краще. З негативної сторони війна змінила Авдіївку до невпізнаваності. Це місто культурно і економічно залежало від Донецька. Після того, як «лінія зіткнення» розділила ці два міста, Авдіївка перетворилась на сіре, сумне, депресивне містечко, в якому є люди, які живуть, працюють, але через деякі обставини вимушені там залишитись, не маючи ніяких перспектив.

– Чому Ви обрали саме напрямок стиліста-шопера – людини, яка творить новий образ і стиль кожної людини?

– Все почалось з моєї основної професії – візажиста. Навчаючись в університеті, я на 4 році навчання закінчила курси з візажу. І коли у мене вже була переддипломна практика у виші, я пропрацювала чимало років візажистом у Донецьку. У мене був чудовий колектив, керівник, які давали можливість рости і рухатись вперед. Але чому я вирішила займатись стилістикою? Це усе захоплення почалось після участі у багатьох конкурсах. Коли під час конкурсів я робила макіяж, доводилось творити і повний образ людини. Це і макіяж, і зачіска, і одяг, і взуття – усе в комплексі. Я таке часто робила. І це мені дуже подобалось. Але так, як я раніше працювала візажистом, у мене не було часу на те, щоб присвятити себе розвитку у цій сфері. Якщо чесно, взагалі Закарпаття мене надихає. Тут у мене з’явились нові думки і бажання. І я подумала, що можу ще творити і робити, аби максимально себе реалізувати.

– Ви, як професіонал, вивчаєте, як одягаються люди, як вони формують свій образ. Чим, на Вашу думку, особливі українські жінки, дівчата?

– Я би хотіла зауважити, що у цій сфері добре відчувається вплив інтернету і, зокрема, соціальних мереж. І у дівчат є джерела, з яких вони можуть черпати чимало нових ідей. Хочу зазначити, що українські жінки виглядають набагато яскравіше, люблять прикрашати одяг різноманітними блискучими елементами. Вони дуже люблять доглядати за собою, і дуже на це звертають увагу. І, що важливо, це питання їх цікавить. За кордоном жінки значно простіше одягаються. Мені здається, що це наслідок того, що ми жили в іншій системі, в іншому політичному і державному устрої. І тому у нас не було такого вибору. Можливо, у Вас на Закарпатті дещо була краща ситуація через близькість до кордону з Європою і західним світом.

– А які останні тенденції спостерігаються? Як, на вашу думку, одягнені закарпатки?

– Я взагалі люблю спостерігати за усім. Особливо за тим, як кожна перехожа жінка чи дівчина дивиться за собою і одягається. А все це тому, що я аналізую те оточення, той регіон, в якому працюю. За моїми спостереженнями, 60% перехожих потребують роботи спеціаліста, або спілкування з людьми, які мають смак або відчуття стилю. Інша частина – 40% - це дівчата, які ну дуже крутий мають стиль і яких можу оком проводжати. Серед них є навіть такі дівчата, по яким помітно, що вони користуються соціальними мережами «Instagram» чи «Pinterest» і копіюють будь-які новинки чи якийсь вже звичний, трендовий стиль. Насправді, я дуже рада, що саме таке співвідношення серед населення. Адже це не буде цікаво, якщо кожна жінка буде копіювати іншу. Кожна людина, в першу чергу, має бути особистістю.

– Але чим Ви все таки займаєтесь? Бо бачу велику кількість відзнак та дипломів.

– Це, можна так сказати, нагороди з мого минулого життя, коли ще жила на Донбасі. Але це лише частинка, яку можна було повісити сюди, на стіну робочого кабінету. Моя візажно-стилістична справа – це не лише робота, але й хобі, захоплення, справа мого життя. Взагалі, все починається з корекції брів. Адже це, на мою думку, є архітектурою обличчя. Якщо це зроблено – то це вже 60% краси обличчя. Це найпопулярніший процес серед багатьох дівчат. Потім йде макіяж. А опісля починається стилістика: я вивчаю фігуру тієї чи іншої людини, згодом йдемо по магазинах, купуємо певну кількість гардеробу і наповнюємо одяг відповідно до моди. Ще одна частина роботи – це зйомки програм і фотосесії, у яких беру участь як стиліст. Під час зйомок я одягаю, роблю макіяж і т.д. Тобто, допомагаю дівчатам-моделям гарно виглядати в кадрі.

– А які у Вас захоплення? Що полюбляєте?

– Багато читаю в дорозі, займаюсь спортом. І треную свої очі. Я люблю дивитись на все – на людей, на природу, на фотографії, на картинки, взагалі на увесь світ. Ціную кожну миттєвість прекрасного життя.

– Знаю, що Ви працюєте у двох міста – Ужгороді і Мукачеві. Як Ви встигаєте справлятись з роботою у двох містах?

– Є така річ, яка називається тайм-менеджмент – правильне планування часу. День мій починається з того, що веду свою дитину до школи, а потім їду в Ужгород на роботу. І ввечері повертаюсь, і присвячую час рідним. Хоча є і в Мукачеві клієнти. Тому і з ними тут працюю.

– А чи Ви помітили різницю між цими двома містами?

– Так. Мукачівці значно закритіші, ніж ужгородці. Щоб мукачівець відкрив себе, потрібно добре увійти в довіру до цієї людини. Ужгородці відкритіші, проявляють цікавість до новинок, готові активно змінюватись. Сподіваюсь, що і в Мукачеві будуть позитивні тенденції до бажання змін та відкритості. Адже є чимало людей у місті над Латорицею, які формують думку міста, і надихають людей змінюватись і розвиватись.

– Які у Вас плани на майбутнє?

– Мрію, аби на Закарпатті розвивалась кожна сфера. Вірю, що мій творчий куточок стане центром, де працюватимуть грамотні перукарі, майстри своєї справи, завдяки яким клієнти отримуватимуть лише добрі емоції. Адже, за моїми спостереженнями, після того, як людина перевтілюється в новий образ, у неї змінюється ставлення до себе, покращується настрій, з’являється більше життєвої впевненості.

– Дякую за розмову.