Москаль розповів про російську провокацію, декомунізацію та Санта-Барбару у родині Балог

Закарпаття з’являється у новинах ледь не частіше за усі інші регіони України. Саме у цій області усі вулиці Терешкової отримали нові назви, через підтримку першої жінки-космонавта анексії Криму.

За гучними перейменуваннями стоїть голова області Генадій Москаль. Він за півтора роки вже встиг покерувати Луганською областю, з липня ж минулого року займає посаду голови обласної держаної адміністрації Закарпаття. Журналістам вдалось поспілкуватись із Москалем про перейменування вулиць, сепаратистські настрої у регіоні та захист від російських провокацій.

– У регіоні повним ходом триває декомунізація. Хто займається пошуком, наприклад, нових назв для вулиць?

– Ми її вже закінчили. Ми не маємо можливості, фінансів і ресурсів створювати якісь інститути національної пам’яті. В нас є державний архів. Єдиний в Україні, який не постраждав, бо тут не було військових дій таких, які би призвели до руйнування архівів. У нас лишився австро-угорський архів, чехословацький архів, лишився угорський архів і лишився радянський архів братів, які прийшли зі Сходу нас визволяти. Від кого визволяли до цього часу Закарпаття не знає. Тому ми опирались на архівні дані.

– У адміністрації була створена спеціальна група для цього?

– Займався цілий департамент інформаційної діяльності. Там є управління внутрішньої політики, вони цим займалися. Брали архівні довідки і повертали ті назви, які були за Австро-Угорщини, можливо, десь історичні. Люди зразу почали: Жовтнева – це через місяць жовтень. Ми піднімаємо архіви: рішення бюро райкому партії на честь 50-річчя Жовтневої революції таку-то вулицю перейменувати на Жовтневу у такому-то селі, таке-то село назвати Жовтневим і так далі, і так далі. Є ж архівні документи, що це бюро обкому чи райкому партії приймало такі рішення. Хай вони не розказують казки. Я всім пояснив, моє розпорядження повинно виконуватися на всій території області і обов’язкове до виконання, може бути скасовано президентом України або окружним адміністративним судом. Кому не подобається, до суду і доведіть зворотне. Вчора от прислали пачку під копірку гнівних листів. Ми єдина область, де назвали вулиці іменами всіх загиблих воїнів АТО. Комусь одному не подобається, він пише: поміняйте. Зараз буде сьома хвиля мобілізації, хай перший піде і на своїй шкурі відчує. Як живим вернеться, то отримає подяку, як ні, то його іменем теж назвемо вулицю.

– Чи треба переоформлювати документи? Бо люди на місцях не розуміють.

– Воно автоматично все. Вже людина ніяк не продасть квартиру по вулиці Леніна. Ніякі документи переробляти не треба. Так і в розпорядженні ми пишемо. Нумерація залишається також. А що люди бояться? Цю фобію треба було пережити вже давно. Чому в нас так сталося? Тому що ніхто не хотів це робити. Ні селищні, ні міські ради, потім це одноосібно мали робити голови рад. Потім функції перейшли до нас. Ми вже все закінчили, хіба що десь там є якісь приховані вулиці…

– У селі Минай Ужгородського району Жовтневу площу вашим розпорядженням було перейменовано на площу Енді Воргола. Чому саме на честь американського художника?

– Тому що він українського походження. Ми підняли державну міграційну службу. Людей із схожими прізвищами у нас близько тисячі на Закарпатті. Десь там одна буква інакше пишеться, але транскрипція однакова. Це українське прізвище. Колись Закарпаття було у складі Чехословаччини. Навіть, якщо його родичі із словацьких сіл, то воно все одно було в складі однієї держави. Дуже багато є видатних закарпатців. Перший раз перейменували вулицю на честь Фірцака, якому встановлений пам’ятник у селі Білки. Він більше відомий як Кротон. Найсильніша людина планети ХХ століття. Пам’ятник є, кинулися, а вулиці немає. Чому б не увіковічнити? Я всіх питав, що вам тут зробив Дзержинський? Сюди прийшла радянська влада, коли вже не було серед живих ні Маркса, ні Енгельса, ні Крупської, ні Леніна, нічого абсолютно. Сюди прийшла радянська влада у 1945 році. То чого ви отой мотлох із Москви тягнули сюди?

– Також у Минаї перейменована вулиця Туряниці. Тепер вона має бути названа на честь закарпатського художника Ференца Семана. Там є японське підприємство. Про те, що вулицю перейменовано, вони дізналися тільки вчора від нас. Для них це матиме серйозні наслідки з фінансовими та технічними проблемами.

– Ну то й що? Давайте я від того піду, тут поруч Уж, і втоплюся від того сорому. Всі міські ради отримають розпорядження і хай доводять їх до відома. Може, я ще з кожним мешканцем з мільйон двохсот п’ятдесяти тисяч населення проводитиму індивідуальні консультації? Тут бабці приходили і розказували, що їм треба ледь не до десятого коліна змінювати документи. Не слухайте це все. Є норма закону. Хіба я його писав? Чому, коли закон писався, був опублікований, ніхто не піднімав шуму. Я виконавець закону. Я закони не писав. Якщо я не виконаю ці норми закону, я буду усунутий президентом за невиконання своїх прямих функціональних обов’язків.

– На початку квітня усі центральні ЗМІ рознесли новину про те, що закарпатські депутати вимагають від Києва автономії. Пізніше виявилось, що мова йшла про децентралізацію, а причиною широкого розголосу стала згадка референдуму 91 року про автономію Закарпаття. Ви знали, що це звернення мало бути?

– Ви знаєте, розказати вам чесно? Щоразу сесія приймає і направляє то до Верховної ради, то до Кабміну, то до Адміністрації президента. В мене таке враження, що їх там майже ніхто і не чекає – ми ще ні на одне не отримали відповідь. Того разу було 5 чи 7 звернень. Я не дивився текст, я дивився, що ми вимагаємо. Вимагали надати повноважень у рамках децентралізації. Я тільки за це. Я не дивився, що там був приліплений цей референдум 91 року. Так, він проводився по всій Україні, але тут проводився ще обласний референдум. Я сказав, давайте в цілому проголосуємо… я ж знаю, що толку ніякого з цього нема.

– Ви за децентралізацію?

– Ніяких кроків Київ не зробив у сторону децентралізації, крім ходіння деяких політиків з телеканала на телеканал. Є лише жорстка централізація владою того, що приносить гроші. Ми як перший квартал закінчували, то чесно вам кажу, отак віником по хаті збирали тут по адміністрації, які де копійки лишилися, щоб розрахуватися. Отак зараз сидимо і думаємо, як розрахуватися, щоб люди до Великодня получили гроші і тому подібне. Це що децентралізація, що нас лишили без харчування дітей? У нас люди живуть дуже бідно, ми вимушені були виділяти кошти із районних бюджетів. Є такі діти, які не харчуються повноцінно – сім’ї бідні, роботи нема, особливо у високогірних селах. Ми харчуємо всіх дітей безкоштовно. Це що децентралізація, всіх пільговиків, яких наплодила влада ще радянського союзу і нинішня (в нас кожен другий в області якісь пільги має), скинути на місцеві бюджети? Ми просимо – верніть нам землі. Приходить от сьогодні бізнесмен, каже, мені треба 3 гектари землі для вкладення інвестицій на сотні мільйонів доларів. Я не можу йому забезпечити цю землю, тому що вся земля за межами населених пунктів за Януковича була нагло забрана у області, і вистроєна вертикаль у вигляді Держгеокадастру. Підрозділи їхні на місцях мені не підпорядковуються.

– Головною темою останнього часу на Закарпатті було фінансування ПТУ у Мукачеві. Після того, як держава зобов’язала фінансувати училища з місцевих бюджетів, ви довго не могли вирішити, звідки ж має надходити фінансування – з обласного чи міського бюджету. Дійшло навіть до блокування працівниками ПТУ дороги Київ-Чоп.

– Просто мукачівські мери… міськвиконком відмовився фінансувати, хоча обласна рада фінансує всі ПТУ, які в районних центрах, селищах, селах. Міста обласного підпорядкування – Хуст фінансує, Берегово фінансує, Ужгород фінансує. А вони, маючи найбільші надходження на сьогоднішній день і десятки мільйонів нерозподілених коштів, просто тупо… йде суд. От сьогодні о другій годині їду (ред. – розмова відбувалася 21 квітня 2016 року) на суд. В судовому порядку будемо змушуавати їх. (ред. –у результаті засідання суд зобов’язав виконавчу владу міста Мукачеве фінансувати профтехучилища із власного бюджету).

– Це справа принципу?

– Скоріше всього дурості. Проти кого вони воюють? Хто навчається в ПТУ? Діти-сироти, яким нема за що жити і нема за що платити. Триразове харчування їм належить. Де брати продукти? Ми на Мукачівську міську раду впливу не маємо. Є суд. Хай суд вирішить, а як не вирішить, то хай суд бере на власне утримання.

– Це ніяк не пов’язано з вашим конфліктом із Балогами? Місцеві кажуть, що у вас негласна війна і вам навіть вдалося зменшити вплив родини Балог на регіон. Незважаючи на це, мером Мукачевого все ж став син Віктора Балоги (ред. – керівник Адміністрації Президента за часів президенства Ющенка, нині народний депутат).

– Так а причому тут діти, які навчаються у ПТУ… Це шо вони зі мною боряться? Там багато малозабезпечених дітей, багатодітних сімей. Діти, батьки яких не змогли влаштувати їх в університет, навчаються у ПТУ. Заборгованість велика за електроенергію, за газ, за продукти харчування, стипендія, зарплата і так далі. Я розумію, що є такі міста в Україні, які не мають на це грошей, але вони якраз мають. Мають, але не хочуть. Тато голосував, шановний Віктор Іванович, в парламенті за цей бюджет, мама голосувала у обласній раді за звернення до міськвиконкому розпочати фінансування, а син виконувати не хоче. Ціла Санта-Барбара.

– Я постійно тут чую про те, що про Закарпаття всі забули і 25 років незалежності ніхто не займався цим регіоном. Схожі думки лунали у Криму та Донбасі. Чи не може це бути використаним?

– Чим? Ким використане?

– На своєму сайті ви писали про те, що на Закарпаття мала приїхати комісія для дослідження питання утисків русинів, задля подальшої дискредитації України. Також ви стверджували, що це російська провокація.

– Ну так ми не пустили їх! Вони написали листа, я сказав, що категорично не хочу їх бачити, ніяких зустрічей я з ними проводити не буду і ніхто інший також не збирався із ними проводити зустріч. Так вони і не приїхали.

– Тобто є спроби розхитати регіон?

– Послухайте, якщо є якісь спроби розхитати ситуацію, то, вибачте, нахрєна я тут потрібний? Якби тут було все добре, я б собі далі працював на Луганщині. Де тут хто щось розхитав? Я свою роботу добре знаю.

– Ви приймаєте досить радикальні рішенні щодо Росії. Демонтуєте вивіски, закликали громадян забрати кошти із російських банків, але ж насправді тут люди не мають негативного ставлення до Росії, дуже багато людей там на заробітках. Це або не матиме ніякого результату…

– Як не має результату? Вивіски демонтували.

– Вивіски демонтували, але ж на людей це ніяк не вплинуло.

– Як не впливає? Чому я ставлюсь так до Росії? Тому що я приїхав сюди з Луганська. Я бачив, що без Росії…

– Але ж ви змушуєте місцевих не любити Росію, хіба ні?

Послухайте. Любити чи не любити, то кожна людина має визначатись, а матеріально підтримувати агресора – це зовсім інше. Якщо ти кладеш гроші у російський банк, ти фінансуєш агресора. Фінансування тероризму у нас заборонене. Я не знаю, чому це не вирішується на верхньому рівні. Це стаття кримінального кодексу України. Якщо Верховна рада визнала, що Росія – країна-агресор, обласна рада теж визнала, то, вибачте, як агресор може вільно світитися найбільшими неоновими вогнями у Мукачевому, Ужгороді? І як наші люди мають нести агресору гроші, щоб на ті гроші убивали синів, батьків, родичів їхніх односельчан? Хіба це люди не розуміють? Так ми хочемо людям пояснити, що якщо ви несете гроші в російський банк, значить ви фінансуєте агресора. Якщо вищий законодавчий орган країни Верховна рада визнала, що Росія – країна-агресор, то що ще треба? Що тут ще пояснювати? Думок є багато, а я кажу з точки зору права, з точки зору моралі і з точки зору того, що треба не тільки балакати по телевізору, а робити конкретні дії, що я і роблю.

– Днями, наприклад, з’явилась інформація про те, що китайці планують будувати сміттєпереробний завод. Багато іноземних компаній хочуть зайти на Закарпаття?

– Хочуть. Хочуть. Але, ви знаєте, якщо ми когось заманюємо, то мусимо йому показати цукерку. Отака черга стояла у 2001-2002 році іноземних компаній, тому що працювали нормально два закони про вільну економічну зону в пріоритетні напрями економічного розвитку у Закарпатській області. Потім вони були вихолощені Верховною радою. А потім у комітеті із протидії корупції сказали, що Закарпаття це сепаратисти, їм нічого не треба давати. Ну, послухайте, це рівень наших депутатів. Що я зроблю, якщо народ вибирає депутатів з восьми і десяти класами освіти, які сьогодні, мені здається, більшість становлять у Верховній раді. Яка може з них бути користь? Про що ви говорите?

– Ще одна болісна тема для Закарпаття – це контрабанда. Чи є можливість її подолати?

– А де вона є? Тут уже третій раз заходять. НАБУ (Національне антикорупційне бюро) сидить, десь якісь квартири познімали, всі шукають якоїсь контрабанди. Так зловіть кого-небудь! Тільки в країні, яка складається з не дуже розумного парламенту, ви можете сьогодні завантажити цілий залізничний склад із двадцяти вагонів цигарками, вас митники зупинять, складуть протокол. Так, цигарки конфіскують, але ви знаєте, скільки вам за це дадуть? 680 гривень штрафу. Я вже сотий раз кажу: збільшення органів, які боряться із корупцією, не веде ні до чого. Мають бути ефективні методи. Люди не мають мати готівки. Якщо люди не матимуть готівки, а будуть жити на зарплату, тоді доходи і витрати чиновника будуть співпадати. Закрити офшорні зони треба. Я це говорив ще до цих скандалів з 2007 року. Закрити конвертаційні центри, прикрити контрабанду, криміналізувати її, збільшити кількість підакцизних товарів. От сьогодні цей бурштин. Невже раніше держава цього не бачила? Встановіть, що бурштин – це підакцизний товар. Встановіть якусь відповідальність за це. Кричимо: "Нема грошей, нема грошей, нема грошей". У той же час гроші упливають у офшорні зони, вимиваються з держсектору і з приватного сектору, через конвертаційні центри переводяться в готівку, чим знижується база оподаткування. А що контрабанда? Що з України можна вивезти?

– До речі, ви стежили за темою Панамських офшорів?

– Я не маю часу читати Інтернет і дивитися телебачення. Я українське телебачення не дивлюсь принципово, російське взагалі вимкнене.

– Звідки ви тоді дізнаєтеся новини?

От у мене є керівник департаменту комунікації, хай комунікує зі мною і розказує. Я часу не маю фізично, приходжу як вижатий лимон. На цій роботі кожен день негатив, негатив, негатив. Коли ще ввечері дивишся наші канали, то нема там позитиву, один негатив. Все погано. Чого мені це дивитись? Щоб я своє життя закінчив у психіатричній клініці чи що?