Простір і час життя
Упродовж неповних трьох років учитель-філолог, а згодом член Національної спілки журналістів України Василь Танчинець видав у ТДВ «Патент» в Ужгороді дві книги – «Осінні акорди» та «Зимовий неспокій», в основному це статті, рецензії і відгуки на різні публіцистичні й навіть наукові видання, написані в останні кілька років, найбільше ж, звичайно, на нові книги, публікації, дослідження істориків, краєзнавців та народознавців.
Немало й рецензій і літературно-критичних статей, які писалися удвох, щоб більш глибоко дослідити життєві явища й проблеми.
… Нова книга Василя Танчинця «Зимовий неспокій», як уже було сказано, містить рецензії, статті, аналізи фольклорних видань, кореспонденції, виступи, зарисовки. Упорядкував їх, підготував чимало текстів і написав широку вступну статтю та інтерв’ю доктор мистецтвознавства, академік Академії наук вищої освіти України, заслужений діяч мистецтв Іван Хланта.
Рецензенти книги – доктори наук: педагогічних – Ю.Д.Руденко, філологічних – О.І.Вертій та історичних – М.В.Олашин. Використано світлину Семена Мельника.
Творчою особистістю, може, Василь Танчинець і не став би, коли б не вир життя, що з дитинства закрутив його у селі Нересниця на Тячівщині, в родині залізничника, серед п’яти дітей, де був старшим. Мати вважалася домогосподаркою. І можна собі уявити, як жилося на одну робітничу платню. Та й роки випали на долю повоєнні, голодні. Важкими пластами лягли вони на дітей, котрі мало що розуміли в бідах. То був подесятиренний удар, але він формував долю, характер, гартував, вчив іти в життя з шматком житнього, а часто – і вівсяного хліба.
Закінчив школу, Ужгородський державний університет. Був шахтарем у Донбасі, солдатом, вчителем у рідних краях, у Мукачеві, куди переїхав з дружиною-вчителькою і двома дітьми, а потім, щоб заплатити за куплене житло – подався на Камчатку – посмакував хліб моряка. Життя повело його і в журналістику, власне, він сам шукав її, щоб відтворити життя, вкоренити його, закарбувати в пам’яті, і не лише своїй, а й людей. Так прийшли у цей світ його глибокі кореспонденції. Запам’яталися «Мій рідний край, мій сад квітучий», «Зустріч через півстоліття», «Віковий ювілей Андрія Карабелеша», «Таки золоті руки в лікарів», рецензія на книгу кандидата ветеринарних наук, викладача аграрного коледжу Андрія Дудаша «Старе Давидково. Сторінки історії, суспільного і духовного життя», десятки інших кореспонденцій, статей, репортажів, надто – рецензії на нові книги академіка Івана Хланти, інших науковців, письменників, журналістів. Встигла з’явитися друком книга «Осінні акорди» – як назбиралося чимало рецензій і відгуків фахівців та читачів на книжку. Та й у самого автора, як мовиться, в творчому портфелі з’явилися нові рецензії, журналістські дослідження. Вирішив видати чергову книгу. Назвав її «Зимовий неспокій». Назва – не для краси: були заметілі в природі, але і в душі здіймалися і продовжують бурувати хвилі невдоволення, гніву: все своє життя люди трудяться до ста потів , щоб вижити, а тим часом наплодилося, як щурів, злодіїв у верхах, зрадників, запроданців, вони купаються у награбованому! Звичайно, їх досягне кара, але ж боляче, і журналісти часом платять життям за долю людей...
Василь Танчинець – педагог за фахом, але дано йому і журналістом бути. Про це кажуть і пишуть доктор мистецтвознавства, академік Академії наук вищої освіти України Іван Хланта, письменники, журналісти, інженери, робітники, власне, люди, які читають і творять. У свою чергу, Василь Васильович пише дослідження «Оберегом народних скарбів став у рідному краї Іван Хланта», чималий ряд рецензій на книжки науковців, часто у творчій співдружності з письменниками, бо книжок в Івана Васильовича – понад сто, і обсяжних, буває і більше півтисячі сторінок, й це – не для моди, а насичених текстів з фольклору, літературознавства, бібліографії, мистецтвознавства, простіше сказати – з духовного і культурного відродження закарпатців, народів України, сусідніх держав. Та ще й створив у рідному селі Копашново на Хустщині літературно-мистецький музей, де зібрав виняткові матеріали з історії, літератури і побуту не лише села, а усього Закарпаття. Писати рецензії на такі книги – це й самому необхідно знати предмет, історію, твори фольклористики, треба читати легенди, навіть казки. Василь Васильович сумлінно і глибоко вникає у ці скарби духовності і культури.
Пише Василь Танчинець відгуки на книжки журналістики Василя Гарагонича, поетів Михайла Шушкевича, Юлії Драгун та багатьох інших, а ось на його книжку «Осінні акорди» у «Зимовому неспокої» вміщено рецензії членів Національної спілки журналістів України Маргарити Меденці, Михайла Бейреша, Василя Шкірі, а також Олексія Вертія, Валерія Степанова, Христини Шкробинець, Михайла Носи, Марії Кополовець... Дослідження, рецензії, відгуки вміщено в обласних, районних, міських та інших виданнях області, найбільше ж, звичайно, у «Панорамі», в яку він багато років пише і в котрій у свій час був літпрацівником.
Книжка ще й з багатьма ілюстраціями різних років життя автора, що додає нових барв до його творчості.