Зірка "Голосу країни" Іван Пилипець планує звільнитись з роботи і переїхати в Київ

Зірка «Голосу країни» Іван Пилипець на останній сесії Хустської районної ради озвучив намір про звільнення з посади начальника відділу культури і туризму Хустської РДА та переїзд до Києва.

Зі своїми планами на майбутнє та що саме спонукає його до такого кроку, співак поділився з виданням.

– Ще минулого року, беручи участь в «Голосі країни», у мене виникла думка, що треба перебиратися до столиці, де є більше можливостей займатися музикою, творчістю, де є реальніший шанс втілити в життя давню дитячу мрію – стати всенародним співаком, а у майбутньому, можливо, ще й ректором інституту культури (Сміється). Але все це тільки плани, мрії, і єдиному Богу відомо, що з того вийде. Та я готовий стати учасником цієї історії, щось змінювати в житті, а не плисти за течією. Тому й наважився на такий важливий крок – звільнитися з посади начальника відділу культури і туризму Хустської РДА. Вважаю, кожна людина, чи то держслужбовець, чи політик, повинна розуміти, коли вчасно фінішувати, не залишаючи за собою боргів, незавершених справ. Держава переживає важкий час і наш район – не виняток, на культуру виділяються незначні кошти і при всьому бажанні я просто не можу реалізувати всі плани та задуми. Тому прийняв рішення звільнятися і їхати в Київ, щоб здійснити власну мрію.

– Як дружина сприйняла таке рішення?

– Це наше спільне з дружиною рішення. 25 жовтня Боженько нам подарував двох прекрасних донечок Марічку і Олівію, і ми дуже хочемо нашим дівчаткам дати все найкраще, більше можливостей для всебічного розвитку. Особливо хочу дати їм хорошу освіту, яку, на жаль, не змогли дати мені мої батьки в сільській місцевості: потрібно було з Боронява добиратися до Хуста, втім, що я систематично й робив. Загалом важкі були часи – тотальне безгрошів’я. Але батьки дали мені головне: життя, здоров`я, віру в Бога і в себе. Тож попри те, що в Києві планую розвивати себе як артиста, хочу й донечкам забезпечити хорошу освіту.

– Тобто, на вашу думку, хорошому артисту не місце на периферії?

– Розумієте, важко досягти успіху, не працюючи над собою, не вкладаючи в себе. Хто б що не казав, але столиця дає більше можливостей для вдосконалення. Крім того, робота держслужбовця прив’язує, я мушу обмежувати себе в часі для здійснення творчих планах, оскільки є інші обов’язки. Приміром, вже давно виношую мрію записати концерт із оркестром. Є готовий твір, покладений на ноти фахівцем із Київського інституту ім.Р.Глієра, та я постійно на Закарпатті, в Києві – зрідка, тож завжди не вистачає часу на реалізацію задуманого.

Загалом, творчим людям важко в маленьких містах – нема вільного простору для злету. Найближчим часом планую оформити заяву на звільнення. І це водночас сумно, адже за майже 3 роки на посаді начальника відділу культури і туризму було багато хороших подій, спілкування, жива робота з творчими людьми Хустщини, які заслуговують на шану та повагу.

– На «Голосі країни» ви проявилися не просто як естрадний співак, а колоритний закарпатський виконавець зі своєю народною родзинкою. На мою думку, за це й стали улюбленцем публіки. Чи зберігатимете в столиці таке амплуа?

– Я завжди знав, а на «Голосі» ще раз переконався, що потрібно прославляти свій край, пропагувати наш закарпатський колорит, який ми отримали в спадок від предків. Закарпаття – унікальне, у ньому переплелися і гармонійно співіснують та розвиваються фольклори різних народів: словаків, румунів, русинів, угорців, євреїв, і ми повинні берегти цей скарб. Це те чим я хочу займатися в Києві, щоб і іншим було цікаво пізнавати наш край. У цьому мене підтримують і старші колеги – народні артисти Іван Попович, Степан Гіга, які також хочуть мати свого продовжувача.

– Багато хто вас знає і як колоритного весільного тамаду. Чи продовжуватимете цю справу? Якщо хтось із закарпатських молодят захоче запросити – не відмовите?

–Я завжди готовий робити людей щасливими. Звісно, буду приймати запрошення на проведення весіль, адже створення нової сім`ї – особлива подія. Щодо закарпатських молодят, то безсумнівно зраджувати їм не буду (Сміється). Я вийшов із простого народу, тож рідне завжди залишиться рідним. Воно надихає, тут я черпаю сили та енергію. Знаєте, коли після довгого відрядження повертаюся додому, то, здається, на нашому перевалі і небо голубіше, і сонце яскравіше.

– Спасибі за розмову, хай все задумане вдасться.