Харківський закарпатець та його щасливий шлях додому

Кожна зустріч із народним художником України Степаном Шолтесом дарує безліч інформації з мистецького світу. Цього разу знаний маляр заінтригував нас розповіддю про нелегкий шлях у мистецтві і феєричний злет свого молодшого колеги Олександра Федяєва – харківського закарпатця, виставка живопису якого відкрилася у залах обласного художнього музею імені Йосипа Бокшая. Інформація настільки зацікавила, що відразу захотілося познайомитись і з автором, і з його заворожуючою творчістю…

Виставка творів Олександра Федяєва, сформована із 61 полотна, справді вражаюча. Виконані у техніці олійного живопису переважно великоформатні пейзажі та натюрморти, мов живі, так і хочеться доторкнутися до них. Відчувається закоханість автора у природу і вдало поєднана з реаліями навколишнього світу та романтикою емоційного стану людини, – йдеться в газеті "Панорама" в номері від 15 листопада.

За словами мистецтво-знавця Людмили Біксей, творчим кредом Олександра Федяєва є наполеглива працьовитість і щира відданість мистецтву. Реалізм – це не тільки творчий стиль художника, а й стиль його життя.

В Олександра Федяєва закарпатське коріння – він народився у зеніті літа 28 липня 1962 року у колоритному селі Кострино на Великоберезнянщині. Повернувшись із армії, доля звела його в Ужгородському будинку офіцерів з нині заслуженим художником України Василем Поповичем, який у багатьох складних ситуаціях з готовністю підставляв своє дружнє плече, не раз ділили хліб і дах над головою. Разом розписували каплички на Кальварії, у Мукачівському будинку-інтернаті, церкву у Великих Ком’ятах…

Квіти для художника, мов з його полотен, як вияв любові і поваги (фото Оксани Штефаньо)

Та й нинішня виставка Федяєва стала можливою за наполяганням і підтримкою Василя Андрійовича, який бачить у колезі потужний, але далеко ще не реалізований потенціал.

Потім було навчання в Ужгородському училищі декоративно-прикладного мистецтва, яке закінчив у 1988 році. Тут талант Сашка, як ніжно називали його друзі, заграв усіма барвами веселки. Проте його допитлива натура прагнула чогось більшого. Так, Олександр потрапив аж у Харківську державну академію дизайну і мистецтва, де завершив навчання у 2002 році. Оскільки навчався на межі епох, то це згодом стало предметом дружніх жартів, мовляв, учився два століття. Але творче спілкування з такими грандами-фахівцями як А.Константинопільський, Ю.Вінтаєв, В.Ковтун дало свої плоди – Олександр Олександрович Федяєв був залишений викладати в альма-матер. Проте він ніколи не втрачав духовно спорідненого зв’язку з малою батьківщиною. До того як стати членом Харківської організації Національної спілки художників України у 2006 році, він з початку існування входить до об’єднання професійних художників Закарпаття. Ось так Олександр Федяєв, за словами одного з його колег, відомого художника-педагога Василя Вовчка, поєднав у собі Карпати і Слобожанщину, міць академічної школи з колористикою закарпатської живописної традиції. Зберігаючи вірність Ужгороду і Харкову, Олександр Федяєв цілком і повністю присвятив себе служінню прекрасному. Саме мистецтво стало його єдиною сильною любов’ю на все життя.

Усі, хто знає Олександра Федяєва, в один голос підкреслюють його неабияку силу волі, вірність обраній справі, особисту скромність і невибагливість. А ще небажання і невміння працювати ліктями, а лише виключно магічним пензлем, – підкреслює колега і земляк Василь Дуб.

Щоразу подорожуючи із Сходу на Захід України і у зворотньому напрямку, Олександр Федяєв, будучи своїм серед чужих і чужим серед своїх («москалем» серед одних і «бандерівцем» серед інших), часто згадує рядки із колись популярної пісні: «Хорошо, что есть на свете это счастье – путь домой». І безмежно вдячний рідній землі, усім, хто в різні часи і за різних обставин долучився до його непростої долі, що врешті-решт вивела його в люди, допомогла стати знаковим митцем.