Андрій Слохіняк: "Не треба забувати про війну, бо якщо війна не закінчиться у нас, то війна почнеться глобальна"

Фронт – у військовій справі – територія, на якій ведуться бойові дії, але під час війни фронт є не лише у військовій справі.

Інформаційний фронт – основний для журналістів, менш запеклий ніж військовий, але не менш важливий.

Росія постійно обстрілює Україну ракетами та фейками, але ми гідно тримаємо удар і в повітрі, і на інформаційному полі бою.

І неабияких зусиль потрібно докласти, щоб донести правду та спростувати фейки всередині країни, а ще більше зусиль доводиться докласти, щоб зробити це за межами країни.

PMG.ua поспілкувалося з Андрієм Слохіняком – українським журналістом, який вже три роки працює в Угорщині. Про завдання журналістів, відносини між українцями та угорцями, мітинги та акції в Угорщині, протидію пропаганді та розвінчування міфів – читайте в нашому інтерв’ю.

"Я просто заходжу в інтернет і бачу новину: "Путін почав війну"

– Скоро буде майже рік від початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, але кожен українець певно на все життя запам’ятає як пройшов перший день війни. Як і коли ти дізнався про те, що 24-го лютого росія почала повномасштабну війну проти України? Як пройшов цей день у тебе?

– Я передчував, що буде цей день. Не знаю звідки. Але я дуже рано прокинувся, десь о 5:30. Це був мій вихідний. Я ніколи не забуду той ранок. Тоді неочікувано для себе прокинувся о такій порі, і одразу чомусь вирішив почитати новини. А там пишуть: "Путін почав війну". З одного боку, ніби я це передчував, але з іншого, це був шок. Ну як же в XXI столітті, коли людство досягає прогресу в сферах технологій, науки, медицини, можна починати війну, оголошувати агресію проти сусідньої країни. Це було відчуття страху за рідних. Я у перші хвилини після того як дізнався, одразу подзвонив дядькові, який живе в Києві, і він мені сказав, що він їде за місто. Далі я просто дивився без перестанку новини. Здавалось би, мав бути інший день: мав би відпочивати або займатися якимось справами.

Потім я не забуду, як запитував у наших активістів, чи буде мітинг біля російського посольства в Угорщині. І біля дипломатичної установи країни-агресора відбулись два мітинги. О 16 годині відбувся мітинг українців Угорщини, а о 19 годині був величезний мітинг, який організовувала угорська опозиція. І він був одночасно як і акцією на підтримку України, так і передвиборчою акцією, адже тоді починалася передвиборча кампанія.

Я не забуду лише одне – це колосальну підтримку в перший день війни. Коли з вуст в усіх лунали головні слова: краще мир, ніж війна.

Андрій після першого мітингу біля російського посольства 24-го лютого

"Треба давати знати людям, які тут живуть, що війна не закінчилась, вона триває і вона вже впливає на ваше життя"

– Як змінилося твоє життя після 24-го лютого?

– В мене змінилося ставлення до багатьох речей.

Річ перша – завжди фільтрувати те, що ти говориш. Я навчився сприймати людей і слухати лише людей, тому що в них такі ж руки, ноги, очі як у мене. Сприймати без ярликів, без стереотипів, без огляду на расове чи етнічне походження.

Другий момент – Новий рік я зустрічав на роботі, і це було моє особисте рішення, адже не було бажання щось святкувати. Бо поки вибухають салюти, в Україні люди сидять без світла, а наші найкращі хлопці воюють зараз на передовій.

По-третє, моє світобачення змінилося в тому плані, що я став активніше допомагати людям. Для мене відлуння війни було десь на другий тиждень, коли я зустрів біженців, і коли лунали шумні звуки, вони лякались, а маленька дитина плакала. Для мене це було вже перше відлуння війни. Я до того не розумів, що то таке, коли люди лякаються звуків вибухів, салютів чи подібного шуму. Таке я колись бачив лише у афганців.

У мене бажання щось святкувати з’явиться тільки тоді, коли буде перемога. Як людина, яка раніше любила подорожувати, я перестав мандрувати і почну знову тільки тоді, коли закінчиться війна. Немає бажання зараз зробити навіть щось для себе хороше, поки такі хлопці як я на фронті. Але головне завдання — це говорити про війну, не давати європейцям забувати про те, що у цей час росія коїть страшні злочини проти людяності.

"Ми  плануємо і далі чимало акцій, не зупинятися для того, щоб показувати, що Україна захищає не тільки себе, але й цілу Європу"

– В Угорщині, так само як і в багатьох інших європейських країнах, проходять акції на підтримку України. Ти є безпосереднім учасником багатьох акцій у Будапешті. Можеш більше розповісти про заходи, які проходять в столиці Угорщини?

Тут були різні акції. Перша акція була, ніколи не забуду, 24-го лютого о 16 годині біля російського посольства. Зазвичай найбільше акцій, які проходили, відбувалися біля дипломатичного представництва країни-агресора. Ініціативна  молодь, яка тут є, а також різні українські організації так само організовують акції.

Зараз ми вирішили трохи по-іншому втілювати свою діяльність. Якщо раніше це були більше мітинги, акції протесту, то зараз це більше заходи для того, щоб не давати забувати угорцям, що війна триває, і хто цю війну почав, хто є агресором. Тепер це фотовиставки, різні благодійні акції.

"Величезна повага до тих угорців, які навіть приходять і допомагають нам робити ці акції"

– Багато угорців беруть участь в акціях на підтримку України?

– Є такі угорці, які постійно приходять. Є такі, які допомагають нам в організації. І це, як на мене, величезний подвиг, тому що коли людина з іншої країни сприймає біду сусідньої країни як свою, то за це щира подяка їм. Величезна повага до тих угорців, які приходять і допомагають нам робити ці акції.

Андрій на найбільшій акції в Будапешті на площі Ференца Деяка 30-го квітня

– Які заходи тобі найбільше запам’ятались? І яка акція була найболючішою, найемоційнішою для тебе?

– Акція у перший день війни назавжди закарбувалась у моїй пам’яті. Тоді, попри біль, була віра в те, що Україна втримається.

Друга акція — напевно, чи не найбільша, коли зібралось біля 800-900 осіб на площі Мучеників (Vertanuk ter), що неподалік угорського парламенту. Тоді така кількість людей зібралась по одній простій причині — неподалік на площі Свободи відбулась маргінальна проросійська акція, яка зібрала ледве 100 осіб.

І третя акція, яку я точно не забуду, це захід у Міжнародний день захисту дітей на початку червня. Тоді ми ставили свічки з надписом "kids" (з англ. діти), ніби посил до надпису "ДІТИ"  біля приміщення драмтеатру в Маріуполі. Тоді в багатьох людей з’явились сльози, і ці сльози я ніколи не забуду. Адже діти не мають помирати внаслідок військових дій.

І ще одна акція, на яку варто звернути увагу. На жаль, я на ній не був, але прочитав інформацію, що була фотовиставка біля Рибальського бастіону. Це відоме місце, яке обожнюють відвідувати туристи. І саме тут відбулась фотовиставка, присвячена подіям в Україні. Чимало людей переглядали фотографії про війну. Один угорець навіть підійшов, і пригощав вином, щоб зігрітися, бо це було взимку, у грудні. 

Ми  плануємо і далі чимало акцій, не зупинятися, щоб показувати, що Україна захищає не тільки себе, а захищає цілу Європу. Зараз відбуваються такі історичні події, про які тут потрібно знати, не забувати і говорити. Адже будь-яка підтримка важлива.

– Знаю, що ти також займаєшся волонтерською діяльністю. Розкажи трохи про цей напрямок роботи.

– Українці Угорщини активно підтримують як українських біженців, так і наших військових на фронті. Ще з перших днів повномасштабного вторгнення у Будапешті функціонують благодійні фонди. Саме тут першу допомогу отримували ті, хто тікав від війни. Це були харчі, одяг, ліки, гігієнічні засоби і так далі. Також допомагали знайти житло у перші дні війни. Хотів би зауважити, що і чимало угорців та представників інших національностей також приходили, як то кажуть, не з пустими руками.

До речі, у кінці року до Дня святого Миколая проводили акції для українських дітей. Святий Миколай приходив до діток, зустрічав їх біля гарної фотозони і приносив подарунки. Це дуже важливо – у такий складний час дарувати дітям відчуття свята.

Також ми активно збираємо кошти на підтримку наших військових. Так, ми купуємо зарядні станції "Ecoflow", генератори, тепловізори, рації, рюкзаки та одяг для реабілітації.

Також ми підтримуємо наших військових, які лікуються і оговтуються у лікарнях та шпиталях.

"Головне завдання журналістів зараз, в цей момент – чинити  спротив тим фейкам, які кидає російська пропаганда, чинити спротив і розвіювати міфи про Україну, говорити про Україну те, про що раніше не говорили"

– Після 24-го лютого українські журналісти зіштовхнулися з новими проблемами. Як медійникам працюється на інформаційному фронті зараз?

– Як на мене головний виклик – це спротив антиукраїнській пропаганді, спротив тій кількості фейків, яку ми бачимо всюди. Спротив тим маніпуляціям, які, на жаль, є цинічними, неприємними.

Друге завдання – це підтримка на інформаційному фронті. Робити все для того, щоб пропаганда не працювала по обидві сторони кордону і не розсварювала людей, тому що в країні вже склався стереотип, що угорці – це вороги, люди, які ненавидять Україну і хочуть анексувати Закарпаття, як тільки буде нагода. В угорців склався стереотип серед деяких груп людей, що українці пригноблюють угорців Закарпаття, а також російськомовне населення і через це сталася війна. Ми маємо розуміти, що угорське суспільство дуже розділене. Велика частина угорського суспільства підтримує Україну, попри ті новини, які ми чуємо. Надає гуманітарну допомогу, надає житло біженцям і так далі.

Головне завдання журналістів зараз, в цей момент – чинити  спротив тим фейкам, які кидає російська пропаганда, і розвіювати міфи про Україну, говорити про Україну те, про що раніше не говорили, руйнувати негативні стереотипи про Україну, руйнувати міфи про стосунки між Україною та Польщею, Словаччиною, Угорщиною.

У журналістів є свій фронт і всередині країни (спротив російській пропаганді), і назовні, щоб давати більше приводів показувати: а) Україна захищає зараз і себе, і Європу; б) Україна переможе, тому їй треба допомагати; в) Україна – це країна перспектив і з нею потрібно буде співпрацювати. Це дуже важливо, особливо на медійному фронті. Зараз я це бачу.

Андрій з угорським журналістом видання HVG Ондрашом Фьольдешом

Я дуже радий як угорські журналісти таких рейтингових видань як Telex, як HVG, приїжджають в Україну, знімають відео, які набирають сотні тисяч переглядів на YouTube, спілкуються з різними лідерами громадської думки в Угорщині, в Україні, які розказують про те, що насправді відбувається.

Тільки зараз, під час війни, весь світ відкрив для себе Україну. Адже раніше чимало іноземців вважали, що Україна це десь там біля росії і вони про нас нічого не знали. Зараз уже Україна на слуху, в тренді. І тому потрібно не збавляти обертів, а говорити, говорити й не зупинятись. Від кожного громадянина України залежить, щоб ми самі ж руйнували стереотипи про себе як всередині країни, так і за кордоном, нашими діями, вчинками, солідарністю, підтримкою один одного, і ми цим можемо дати   нове дихання європейському суспільству.

Єдина проблема в тому, що дуже багато є неприємних речей. Вибачте за суб’єктивну думку, але мені дуже не сподобалося і багатьом угорцям також, коли по всій країні було дуже багато плакатів із зображенням бомби, яка падає на Угорщину, з надписом "санкції". Це цинічно, коли малюють бомби, а вони ж падають зараз на українські міста і села.

Нам також потрібно розвіювати всі негативні стереотипи про Україну і спростовувати фейки. Згадайте кількість таких неприємних ситуацій, які проходили на Закарпатті, і які використовувала російська пропаганда, щоб розсварити українців і угорців. Велика проблема в тому, щоб ми навчились говорити один з одним, бо коли є багато негативної пропаганди, яка ділить людей, це дуже недобре.

Ця війна дала мені ще й таку вакцину, що не треба в ЗМІ займатися мовою ворожнечі.

– Російська пропаганда в Угорщині – якою вона є?

– Російська пропаганда працює через різні інтернет-спільноти, які активні, зокрема, у Фейсбуці, і описують  Україну, як державу, яка почала війну проти російськомовного населення, яка утискає права нацменшин, що в Україні 9 років править "нацистський режим". Сумно те, що є частина людей, яка вірить цій пропаганді.

"Тут величезна підтримка від різних угорців. Спілкування з українцями дає їм можливість розвіяти міфи і вони розвіюються"

– Дивлячись на теперішню ситуацію, на твою думку, наскільки ефективно українським журналістам вдається боротися з російською пропагандою в Угорщині?

– Нам вдається хоча б цими акціями, фотовиставками, які організовує наша українська молодь Угорщини, давати можливість угорцям і закордонним гостям цієї країни дізнатися про те, що насправді відбувається в Україні. Знаю, що українські телеканали також транслюють в угорських кабельних мережах.

Як на мене, робота по поширенню інформації куди ефективніша, коли ти спілкуєшся безпосередньо з людьми, або знімаєш сюжети з місця подій. Тоді у людей не виникає сумнівів у тому, що відбувається. Зазначу, що тут величезна підтримка від угорців різного віку і соціального статусу. Спілкування з українцями дає їм можливість розвіяти міфи  і вони розвіюються.

Андрій біля стінопису у центрі Будапешта, присвяченому Україні

"Я ніколи б не ставив знак рівності між російською і угорською пропагандою"

Відверто кажучи, стосунки України та Угорщини не найкращі. Заяви деяких очільників Угорщини свідчать про їх позицію. І в цьому контексті слід говорити про угорську інформаційну політику щодо України.

На відміну від російської пропаганди, де утискають вільні ЗМІ, тут немає такого. Тут опозиційні ЗМІ працюють, питання тільки в поширенні, коли з кожної праски говорять про те, що санкції – це зло.

Тут є дуже багато аспектів внутрішньополітичних і мені про це дуже тяжко і боляче говорити, тому що, з одного боку, ми бачимо скільки Угорщина надає гуманітарної підтримки не лише для Закарпаття, але і для деокупованих територій, як, наприклад, Херсонщина чи місто Буча на Київщині. Але з іншого боку, самі політики створюють приводи для такого, я б сказав, однобокого ставлення під час війни. Адже, на жаль, чимало українців сприймають країни через призму обраної влади, яка їх представляє.

Я ніколи б не ставив знак рівності між російською і угорською інформаційною політикою, тому що в росії ти не почуєш якогось слова "за" Україну, ти не почуєш слова "проти" російської урядової політики. А тут це можна почути, тут можна почути різні думки. Мене тішить те, що навіть в Угорщині почали дивитися на війну через призму угорців, які служать в українській армії. Попри те, що ми бачимо заяви деяких угорських політиків, які спрямовані в першу чергу не на зовнішнього споживача, а на внутрішнього, з іншого боку ми бачимо, що чимало угорських ЗМІ розповідають про закарпатських угорців на передовій і їх героїзм вони подають як зразок.

Яскравий приклад: в новорічну ніч після гімну Угорщини на каналі "RTL", який є одним з найрейтинговіших телеканалів в Угорщині, виходить розповідь про Віктора Трошкі – доцента Ужгородського університету, який зараз у лавах ЗСУ. Або те, що професор УжНУ Федір Шандор став лауреатом премії "Людина року" в Угорщині, а його фотографія з проведення пари в окопі облетіла увесь світ, а у сусідній країні він став, як на мене, інтелектуальним символом спротиву закарпатських угорців у боротьбі з російським агресором.

– Багато твоїх знайомих, друзів на передовій?

– Є достатньо людей з якими я спілкуюся, які зараз там і я їм безмежно вдячний за їхній героїзм, за їхній подвиг, за їхню відвагу.

Головний висновок з цієї війни для мене – солідарність, об’єднання навколо спільної мети. І найголовніше для журналістів – після війни не допускати мову ворожнечі, і не повторювати ярлики ворожої пропаганди. Я особисто цим не займаюсь і не хочу займатися цими всіма ярликами, головне робити все для того, щоб був конструктив, як в міждержавних відносинах, так і у відносинах між людьми. Якщо ми будемо шукати конструктив, то все буде добре…

Головне триматися цієї лінії, триматися, вірити в наше військо, яке здобуде перемогу і поверне Україну до кордонів 1991-го року, триматися, щоб Україна навіть попри компроміси захищала свої інтереси.

– Що далі? Що далі, на твою думку, потрібно робити українським журналістам для нашої перемоги?

– Українським журналістам, як на мене, найголовніше активніше говорити про війну, активніше говорити про те, чому варто підтримувати країну зараз, і чому саме Україна захищає не лише себе, а й Європу.

Важливо, що це вже війна не тільки українців, тому що багато тих же угорців, словаків служать в Збройних Силах України і про їх подвиг потрібно так само говорити. І говорити про те, що з Україною варто співпрацювати, тому що за Україною майбутнє. 

Національна спілка журналістів України ініціювала серію публікацій під гаслом "Журналісти важливі!", аби розповісти широкій аудиторії про цінність роботи журналістів, ризики та виклики, з якими стикаються працівники ЗМІ, висвітлюючи правду та разом із усім українським народом воюючи за свободу і незалежність нашої країни. Цей матеріал підготовлений в рамках ініціативи НСЖУ.