Підписуйтесь на нас у соціальних мережах
  • Facebook 308 000+
    Найбільша новинна спільнота Закарпаття
  • Telegram 11 900+
    Миттєво повідомляємо про найголовніше
  • Instagram 16 000+
    Тримаємо в курсі всіх подій
  • Відразу сповіщаємо важливі новини
  • Viber 15 100+
    Канал головних новин Закарпаття та України
  • YouTube 1800+
    Не лише розповідаємо, але й показуємо
Реклама на PMG.ua
Більше 4 мільйонів читачів на місяць. Найпопулярніше видання Закарпаття!
  • Головна
  • Життя
  • Андрій «Бродяга» Ткачук: «Не є чимось героїчним втопитися в Тисі…»

Андрій «Бродяга» Ткачук: «Не є чимось героїчним втопитися в Тисі…»

Андрій «Бродяга» Ткачук: «Не є чимось героїчним втопитися в Тисі…»

Андрій Ткачук відомий як Бродяга. Він давно став легендою спорту. Чемпіон України з трейлу, рекордсмен України з бігу на 24 і 48 годин, бронзовий призер Чемпіонату світу з бігу на 24 години.

Та сьогодні Служба зв’язків з громадськістю Закарпатського ОТЦК та СП поговорила з Бродягою-воїном, який став на захист України в 2014-му і без вагань 24 лютого 2022 року вже був у строю.

ВІДЕО ДНЯ

— Чи можеш пригадати 24 лютого 2024 року?

— Звісно, я з 2021 по 2022 року жив в Києві у свого побратима і ми всі вже розуміли: півроку ж нас усі попереджали — ми дискутували. І я казав: «Закінчиться олімпіада й почнеться». У Швейцарії проходить неофіційний чемпіонат світу з трейлу й мій бал дозоляв взяти участь, мені навіть пропонували, що оплатять й внесок і поїздку, а я відмовився, бо був не впевнений. Також планував участь у забігу в Італії, але сказав собі, що до середини березня не буду проплачувати жодного внеску, бо це безглуздо.

Реклама
Андрій Ткачук
Андрій Ткачук

Морально я був готовий давно. Я не придатний для служби в мирний час і навіть військового квитка не мав, тільки тимчасове посвідчення. В 2014 мене не взяли в армію і тоді я пішов шукати долі у добровольчі формування. У мене ще й зір поганий, та я вивчив рядочок й проскочив тоді. Скажемо так — пощастило. Якби показав свій справжній зір, мене б точно не взяли.

Реклама
Читайте також:
«Під час ворожого обстрілу я втратив ногу. Але повернувся в бригаду й воюю далі…», — воїн 128 бригади

15 лютого прийшов у військкомат питати: що робити, якщо почнеться двіж. Квитка військового нема, але, з іншого боку, як учасник антитерористичної операції, я в оперативному резерві. «Що робити? — питаю, — мобілізуєте мене, чи шукати свою долю як в 14-му самому?» Попросили залишити номер, мовляв, зателефонують. Зателефонували 23-го і сказали прийти 24-го лютого. Питаю: «З речами?». «Ні, — кажуть, — тільки для уточнення даних».

Зранку 24 лютого, десь близько 7-ї, друг подзвонив. Він саме їхав із Німеччини, тож, думаю, точно щось сталося. Він каже: «Полетіли ракети». Стало зрозуміло, що у військкомат треба йти з речами. У той же день о 15-ій поїхали в 128-му бригаду. Відстриг дреди, які носив 5 років, майже зголив бороду. А 1-го березня вже був у Запорізькій області з тими добровольцями, які готові були поїхати на підсилення. І там вже почалися пригоди військові. П’ять ночей просто неба, ноги підморозив, а 6-го вже отримав два поранення — в ліве плече й праве передпліччя. Того дня загинув наш командир батальйону Андрій Літун.

Реклама
Андрій Ткачук відстриг дреди і майже зголив бороду
Андрій Ткачук відстриг дреди і майже зголив бороду

У кінці березня вже повернувся в стрій і почалися вже інші «конкурси». Встиг взяти участь в наступі на Херсонщині в серпні 2022 року. Далі перевівся в 49-й окремий стрілецький батальйон «Карпатська Січ», Олег Куцин, на великий жаль, уже загинув, але встиг виписати мені відношення.

— Знаю, що незважаючи на твої приголомшливі успіхи в спорті, маєш нюанси зі здоров’ям…

— Так, є певні особливості. Після зими 2015 року в Пісках з’явилися поліпи в носі, які заважають дихати, заробив бронхіальну астму. З 15 років у мене рідкісна тахікардія — серце могло розганятися навіть до 278 ударів за хвилину, середній цикл 262. Це — прихований синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта. Я з ним жив 22 роки й не міг діагностувати. Призводило до того, що я не міг бігти і мені потрібно зупинитися й відновитися, тому я ніколи не бігав на короткі дистанції. Навіть марафон ніколи не бігав. А на ультрадовгих дистанціях можна зупинятися й навіть поспати, це дозволено правилами.

Воював до березня 23-го року. Коли вже зрозумів, що вже не можу виконувати функції справно, а робота мого серця все погіршувалася й погіршувалася, напади почастішали. Насправді я думав, що мене вистачить тільки на півроку. За цей час ми або виграємо, або мене вб’ють і проблема вирішиться природнім шляхом.

Та, як то кажуть, «дурням щастить» і мені щастило. Але вже було безглуздо доводити комусь, що я такий як усі. Коли командирам розповідав, то мій бекграунд робив зі мною злий жарт: ніхто не вірив, що у мене такі проблеми. Якось при зміні на позиціях нас нормально так накрили «120-ками» та «82-ками» і єдина була думка: «тільки би нікого не поранило!». Бо сам себе ледве тягну, якщо когось ще тягнути прийдеться, то це буде вже дуже сумно. Зрозумів, що треба використовувати себе вже якось по-іншому, бо підставляєш не тільки себе, а передовсім побратимів.

Далі була операція на серце і потім чисто випадково потрапив на службу в Хустський РТЦК та СП.

Реклама
Військовий Андрій Ткачук
Військовий Андрій Ткачук

— Чому ти пішов у 2014-му? Чому ти пішов в 2022-му?

— Взагалі-то я примкнув до Української народної партії, яка створилася після роз’єднання Народного Руху, ще десь 2002 році. В 16 років в Хусті я випадково потрапив на політичну зустріч і захотів доєднатися, допомагав розносити агітацію. Познайомився з такими легендарними особистостями як Михайло Джанда, який боровся за Незалежність України ще з кінця 1980-х. Це була спільнота еліти Хуста — лікарі, вчителі, а ставилися до мене як до рівного. Патріотичний дух у мене ще з уроків історії почав з’являтися. Вже в 2004-му році брав участь в Помаранчевій революції, потім відповідно в Революції гідності й логічним продовженнями було — захист нашого вибору в антитерористичній операції.

Звичайно, як у багатьох хлопців з Майдану, мав тоді було за плечима тільки 9 пострілів з автомату в 11 класі на полігоні. Але були гарні інструктори, ми здобували досвід…

І 24 лютого абсолютно не стояло питання: варто чи не варто. Як і у сотень тисяч інших українців. Я хоча би був готовий і усвідомлював, що відбувається, чим загрожує, бо багато людей не розуміли, що таке війна. А тут смерть на кожному кроці, тільки випадковості рятують тобі життя. Будь-які навички нівелюються артилерією 152-го калібру. Корисна навичка — копати. Для мене було якось дивно, що люди, які самі прийшли в перші дні, не були до цього готові. Не усвідомлювали, що таке війна.

Люди закінчуються, хтось закінчується фізично, хтось морально. Навіть якщо з виду здоровий, як про ТЦК кажуть: «Он які здорові!», а він тільки з виду здоровий: у одного титанова вставка в хребті, у іншого кілька гриж. Даються взнаки постійні навантаження: БК, бронік, якщо когось поранено — потрібно виносити. Загиблих також потрібно виносити. Холод, сирість. Багато всього, що впливає.

Це ж не ті люди, які воювали в Другу світову, які вижили завдяки природньому добору, коли із 8 дітей виживали 5-6, але найсильніших, коли люди постійно працювали з ранку до вечора в полі й для них звичними були фізичні навантаження. А зараз із офісу — в окоп. Це тільки в фільмах війна інша. А насправді повністю готовим до неї неможливо бути, бо ти працюєш на межі людських можливостей — морально-вольових, фізичних.

Реклама
Андрій «Бродяга» Ткачук
Андрій «Бродяга» Ткачук

— Чому ж тоді варто боротися?

— Дивися, подібну історію ми проживали сто років тому. Події перших визвольних змагань. Тоді ми програли більшовикам, але вони на старті були слабкі в своїй позиції і гралися в українізацію. А зараз лідери російської федерації чітко окреслюють свою мету — знищити нас повністю. Вони боряться з нашими пам’ятниками, з нашими книжками, з нашою історією, з нашою мовою. Не буде вже загравань в українізацію: всі мають бути росіянами, вчити їхню історію, знати їхню літературу та їхніх письменників, і все українське буде знищено. Ми це бачили в Бучі та багатьох інших містах.

Бачимо, що вони в першу чергу змінюють — символи, мову, яка, виявляється, має значення, і для них в першу чергу. Коли говорять «какая разніца», то переходять чомусь саме на російську. Це показує їхнє істинне обличчя — треба знищити все, що має хоч якийсь український дух. Вони зітруть наше минуле, теперішнє і не буде у нас майбутнього. Будемо частиною їхньої імперії.

Це екзистенційна війна для нас і для них. Вони розуміють: якщо програють, то їх чекає крах, сором, занепад економічний і як результат, думаю, розвал федерації на якісь дрібні суб’єкти.

Тому вони вкладатимуть всі ресурси і нам так само треба мобілізуватися. Всім і кожному.

Інколи кажу: «Хлопці, у вас було два роки, щоби підготуватися, встати на облік, пройти лікарську комісію там, де ви хочете. І цю можливість вам дали всі ті, хто зараз на фронті, хто загинув, хто потрапив в полон, хто отримав поранення». Ось нещодавно загинула в 49-му окремому стрілецькому батальйоні медикиня на псевдо Снек — німкеня. Загинула вона за Україну.

Реклама

Воюють багато іноземців — чехи, поляки, французи, американці, еквадорці, перуанці… У них різні стимули були сюди приїхати, але вони гинуть за Україну. Пам’ятаю 27-річночго бразильця, який сказав мені: «У 1500-му році на мою землю прийшли конкістадори завойовувати мою країну. У вашу країну тепер прийшли завойовники і мені близька ця тема. Відчуваю, що мушу бути тут і боротися з цим злом». І в той час деякі українці штурмують західний кордон, форсують річку Тису… Якійсь дисонанс, поганий дисонанс.

Андрій Ткачук
Андрій Ткачук

Виявляється, люди не знають, як відбувається процес мобілізації і подальшого проходження служби. Всі думають (це ж у тіктоці сказали, а значить — правда!), що сьогодні тебе призвали, завтра ти потрапиш в бойовий підрозділ, а післязавтра — під Бахмут чи Авдіївку. А насправді ти маєш обов’язково пройти базову загальну військову підготовку, починаючи від 4 тижнів, а якщо потрапиш за кордон, то це може на кілька місяців затягнутися, потім рекрутери приїдуть і спитають, які у тебе є можливості та скіли. Хто ти? Кухар, медик, водій, зварювальник, айтівець? І відповідно будуть тебе відбирати на ті посади, на яких ти можеш працювати.

Часи, коли всі шли в один окоп незалежно чи ти бізнесмен з мільйонними прибутками, чи офісний планктон, як воювали в перші дні, закінчилися. Тепер треба воювати інтелектом, берегти людей. Армія потребує й фінансистів, і юристів, і інженерів. Скільки безпосередньо воює? Може 30-35 відсотків, всі інші займаються забезпеченням цих людей, тому що їм треба їсти, лікуватися, їздити у відпустки, їм треба з чогось стріляти, на чомусь їздити, десь спати. А люди думають, що всі сто відсотків відправляються на нуль. Це не так. І робота є для кожного.

Ця війна торкнулася багатьох, а торкнеться взагалі кожного. Ви можете бути творцем своєї долі. Знайдіть підрозділ, де можна служити за вашими навичками, отримуйте відношення і мобілізуйтеся у цей підрозділ.

Не є чимось героїчним втопитися в Тисі чи загинути в горах при втечі. Це наша рідна земля. Одна на всіх.

Відео — Служба зв’язків з громадськістю Закарпатського ОТЦК та СП
Реклама

Нагадаємо, на війні загинув закарпатець, якого понад рік вважали зниклим безвісти.

Скопійовано
Наш сайт використовує файли cookie
Для чого це нам потрібно