Журналісти показали, як поранені військові зустріли Великдень в Ужгороді

Паски та полуниці пораненим військовим у лікарню привезли волонтери. Військовослужбовець Роман розказує, що великодній настрій у лікарні пораненим створювали не лише смаколиками.

«Діти вірші читали, пісні співали. Тут поряд десь школа, яка підтримує військових. Малюнки малюють. Мені особисто приємно, що приходять люди, що ти потрібен», — розповідає Роман.

Романові 44 роки. У цивільному житті був сантехніком на підприємстві. Мобілізували чоловіка 19 жовтня 2023-го в Дніпропетровській області.

«Для мене було важко пережити перший рік війни. Я з розуму сходив. Не знав що, де і як. Не міг усвідомити саму ситуацію. Я до останнього не міг повірити, хоча чув вибухи і все, не міг усвідомити, що таке страхіття може взагалі бути у наш час», — додає військовий.

Роман отримав поранення 8 березня 2024 року на авдіївському напрямку.

«Ліву ногу ампутували по коліно, праву мають ще скласти як загояться рани. Руку теж мають скласти. Праве око не знаю чи відновиться, чи ні. І пальці повідрізало. Ми зійшли з транспорту і був вибух. Багатьох поранив. Нам пощастило, що транспорт не поїхав, розвернувся, забрав усіх 300-тих і швидко довіз до стабілізаційного пункту», — згадує Роман.

У війську Роман вчився бути стрільцем, згодом опанував спеціальність сапера. Саме в такій ролі 21 січня 2024-го потрапив на фронт.

«До війни мені здавалося, що головне — заробити всі гроші світу. А війна розставила все по своїх місцях. Зараз рідня — це найголовніше. Їхня підтримка і те, що вони є», — каже військовий.

Підтримати брата Сергія і переконатися, що у нього все гаразд, приїхала Олена із Полтави. В Ужгороді жінка на один день.

«Дуже хотіла поспілкуватися із завідуючим відділення. Почути, які поранення, дізнатися деталі, яке буде лікування, які перспективи, що буде далі», — розповідає Олена.

Сергій каже, з рідними спілкується щодня телефоном, проте іноді треба побачити хоча б раз когось із рідних.

Сергія мобілізували у Полтаві у лютому 2023-го. На фронті чоловік був зв’язківцем. Поранення отримав неподалік Куп’янська.

Об’єднує Сергія та Романа не лише спільна лікарняна палата, а й схожі мрії.

«Сподіваюся, що зможу походити нормально», — каже Сергій.

«Нехай з протезом, але пройтися… У візочку себе не хочу бачити, хочу ходити. І додому хочу», — додає Роман.

До речі, воїни 128-ї бригади показали, як відзначали Пасху на фронті.