128 Закарпатська бригада розповіла, як вибила ворога з позицій на одному з напрямків

Штурмова група складалася з шістьох піхотинців, четверо з котрих вперше мали близький контакт із ворогом. Усі вони в бою поводилися дуже достойно, — інформує пресслужба 128 бригади.

Про деталі небезпечного бойового завдання розповідає один з учасників штурму, 38-річний солдат Сергій (позивний МТС).

Далі пряма мова:

— Ми мали загальну картину локації, яку готувалися штурмувати, від аеророзвідки. Знали, що позицію утримувала різна кількість піхотинців, однак того дня їх було четверо. Наша група приготувалася до штурму й очікувала на заздалегідь обумовленій точці за кілька сотень метрів від ворога. Зі зброї були автомати, РПГ (ручний протитанковий гранатомет), багато гранат і патронів. Особисто я взяв 15 магазинів плюс патрони розсипом у рюкзаку.

Спочатку по укріпленнях відпрацювала наша арта і FPV-дрони, вони добре розібрали їх. Двоє росіян не витримали й кинулися тікати вздовж посадки, однак їх наздогнали наші FPV-шки. А далі надійшла команда «вперед!», і ми пішли на штурм.

Четверо хлопців рушили попереду, двоє трохи позаду. Дійшовши до позицій, ми розділилися — кілька штурмовиків просувалися траншеями, ще кілька прикривали їх згори. Почалася зачистка траншей — перед кожним поворотом, кожною щілиною чи бліндажем ми відкривали вогонь із автоматів і кидали гранати. Знали, що на позиціях залишилося двоє росіян, однак де саме — було невідомо.

Скоро над нами з’явився російський дрон-бомбер, однак він зробив тільки один скид, і то неприцільний. Ми розуміли, що мусимо швидко виконати роботу, але просувалися обережно. Нарешті після чергового вибуху гранати із одного з укріплень почулося: «Ми сдайомся, нє стрєляйтє!»

Кілька хлопців підійшли туди по траншеї, я був зверху й крикнув, щоб росіяни зняли броню, РПС-ки (ремінно-плечові системи) й виходили з піднятими руками. Спочатку вийшов один, товариші його обшукали й спитали, скільки їх усього. «Двоє» — відповів полонений. Затим вийшов другий. Вони виглядали трохи контуженими, але поводилися більш-менш адекватно.

Ми поставили кілька питань і почули стару історію — що їх примусили піти в армію, що один мав борги, тому не було вибору й таке інше. Хоча швидко з’ясувалося, що обидва контрактники, а не мобілізовані. Полонених забрали наші хлопці, що йшли позаду, щоб закріпитися на відвойованій позиції, після чого ми повернулися.

Уся робота зайняла десь годину. З нашого боку обійшлося без втрат, правда, один боєць підвернув ногу, а одного трохи оглушило вибухом. Усі хлопці поводилися дуже достойно, навіть ті, що йшли на штурм вперше.

Після повернення в підрозділ я подзвонив рідним і сказав, що в мене все добре. А далі помився, привів себе до ладу й ліг спати…

До речі, 128 бригада показала відео, як штурмовики взяли в полон ворожих піхотинців.