Підписуйтесь на нас у соціальних мережах
  • Facebook 314 000+
    Найбільша новинна спільнота Закарпаття
  • Telegram 16 200+
    Миттєво повідомляємо про найголовніше
  • Instagram 15 200+
    Тримаємо в курсі всіх подій
  • Відразу сповіщаємо важливі новини
  • Viber 13 400+
    Канал головних новин Закарпаття та України
  • YouTube 2000+
    Не лише розповідаємо, але й показуємо
Реклама на PMG.ua
Більше 4 мільйонів читачів на місяць. Найпопулярніше видання Закарпаття!
  • Головна
  • Життя
  • «Перед бойовим виходом ставлю одне питання», — сержант 128 бригади про війну та побратимів

«Перед бойовим виходом ставлю одне питання», — сержант 128 бригади про війну та побратимів

«Перед бойовим виходом ставлю одне питання», — сержант 128 бригади про війну та побратимів

30-річний Роман, сержант гірсько-штурмового взводу, служить у 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді півтора року.

У перші дні повномасштабного російського вторгнення він добровільно пішов у ТЦК, однак через відсутність строкової служби його не взяли в ЗСУ. У квітні 2023-го Роман повторно зголосився добровольцем, так і став бійцем 128 ОГШБр. У своєму підрозділі сержант має позивний Слон, отриманий ще в дитинстві. Дуже любив грати в футбол і коли отримував м’яч, ніхто не міг його зупинити — рвався вперед, як слон, — розповідає пресслужба 128 бригади.

ВІДЕО ДНЯ

— До війни я займався будівництвом у себе вдома на Хмельниччині, моя спеціалізація — внутрішні роботи, — розповідає Роман. — Тут довелося міняти фах. Я потрапив у бригаду якраз перед контрнаступом влітку 23-го, брав участь у штурмах, був командиром відділення. Це були важкі бої, але наша рота взяла смугу шириною 1200 метрів і закріпилася на відвойованих позиціях. Росіяни багаторазово намагалися повернути втрачене. Ми з товаришами тримали дві точки, одна з яких — колишній російський бліндаж. І ворожий танк почав методично «розбирати» їх — вранці, в обід і увечері. Лупане з одної позиції й сховається, потім — з іншої і знову сховається. Вони добре знали локацію…

Читайте також:
Воїн 128 бригади розповів, що найважче на війні
Реклама

Під час одного з таких обстрілів снаряд влучив у протитанкову міну перед бруствером.

— Я лежав і тут вибух із яскравим стовпом полум’я. Двох товаришів вибухова хвиля припечатала до траншейної стінки. Один із них, прийшовши до себе, крикнув: «Слон, де ти?» А далі побачив мої розірвані штани й вимовив: «Все, нема Слона…» Я це чую й відповідаю — та тут я, все нормально… Тільки контузію отримав. Вночі нас поміняли, і коли ми виходили, товариш помітив на моєму капюшоні дві дірки від осколків. Я завжди надягаю капюшон на каску, він із міцної, ковзкої тканини і врятував мене — осколки зрикошетили, а не пробили каску. Тоді мені дуже пощастило. І таких ситуацій було багато…

Реклама

У ході виконання складного бойового завдання Роман обморозив ноги — на позиції довелося залишитися набагато довше, ніж планувалося, а погода різко помінялася.

— Ми мали зачистити захоплену сусіднім підрозділом точку й одразу повернутися, тому взяли тільки найнеобхідніше. А все затягнулося на 5 днів. То була осінь, захоплені позиції виявилися без бліндажів, далі пішов сніг із дощем. Коли ми нарешті вийшли звідти, я потрапив у лікарню. Але мені ще пощастило, бо на сусідніх позиціях так само затрималися хлопці з іншої бригади, і їм на ногах довелося ампутувати обморожені пальці…

Найважчі бойові спогади Роман має з оборони Роботиного. Тоді наші піхотинці витримували постійні російські штурми з підтримкою бронетехніки.

Реклама
«Перед бойовим виходом ставлю одне питання», — сержант 128 бригади про війну та побратимів – 01

— Нас штурмували як профі, так і якісь бомжі чи зеки без бронежилетів і автоматів, з одними гранатами. Ми багатьох тоді брали в полон. Там валялося дуже багато ворожих трупів ще з минулих боїв — тільки кістки й російські кітелі залишилися, ніхто їх не забирав…

Останнім часом до обов’язків Романа додалися заняття з новоприбулими бійцями. Перед відправкою на бойові позиції кожен проходить спеціальне тренування в умовах, наближених до бойових.

— Я зразу бачу, наскільки готова людина. Буває, новачок починає губитися, може, наприклад, не взяти автомат на запобіжник і повернутися дулом на товаришів. З такими треба працювати додатково. Значна частина новобранців розуміє, куди потрапили, з них буде толк. Хоча тренування — одне, а бойові завдання — інше. Перед кожним виходом я питаю свою групу — всі готові? І дивлюся. Буває, боєць каже «готовий», а я бачу, що ні. Тоді кажу — почекай, підеш наступного разу. Мені не потрібні проблеми на «нулю».

Виконання важких і небезпечних бойових завдань зробили Романа холоднокровною й тверезомислячою людиною. До молодих, здорових чоловіків, котрі відпочивають і розважаються в тилу, він ставиться без емоцій.

— Якщо він не хоче воювати, то толку з нього тут не буде. Я особисто таку людину на позицію не візьму, бо на неї не можна покластися в критичній ситуації. Розповім про такий випадок. Один із наших бійців вдало пройшов тренування, але коли вперше потрапив на бойові позиції, то не зміг — не пішло йому. Якийсь час він виконував різні завдання в тилу, був у іншому взводі, потім потрапив до мене. Ми періодично спілкувалися на різні теми, а далі я спитав — ти вже готовий воювати чи ні? «Готовий», — каже. І він зміг, у нього вийшло, навіть став командиром відділення… У кожного з нас є страх, я теж боявся. Але життя людей, за котрих відповідаю, моє власне життя, важливіші за страх… Що для мене найважче? Коли гинуть хлопці. Навіть коли хтось стає «300» й вибуває, теж важко. Маю тут товариша, позивний Бампер, — дуже хороший штурмовик. Під час бойового виходу отримав поранення, після якого не може активно воювати. Він повернувся до нас і займається забезпеченням, за це йому повага. Але на бойові виходи не піде за станом здоров’я. Так випадає одна хороша людина, друга… На їхнє місце приходять нові, і до кожного доводиться шукати свій підхід, усе починати спочатку. Це війна…

Раніше воїн 128 бригади розповів, як за допомогою дронів нищить ворога.

Скопійовано
Наш сайт використовує файли cookie
Для чого це нам потрібно