Комфортний відпочинок у закарпатському селі стає реальністю ?

Багато закарпатських сіл мають багатющу історико-архітектурну спадщину, самобутній побут, самою природою даровані мальовничі ландшафти та лікувально-рекреаційні ресурси. Але не кожне село вміє їх використати для свого розвитку і процвітання. Селяни або не вірять у свою привабливість для туристів, або не вміють чи не можуть її створити. А міський турист боїться їхати в село, де нема елементарних для нього умов проживання. От і виходить замкнуте коло. Доводиться жителям асфальту і бетону самим організовувати для себе сільський туризм. Прикладом такого підходу до справи може слугувати відкриття у грудні минулого року у селі Гукливий Воловецького району мілітарі-садиби "Grun Hof", власником якої є 23-річний киянин у третьому поколінні Євген Сухецький. Здавалося б непримітне село на трасі Воловець-Міжгіря, що розташоване за 6 кілометрів від районного центру. Воно втиснуте семикілометровою гадюкою в долину між Боржавськими полонинами й Бескидським хребтом і налічує 2160 мешканців. Що може привабити сюди туристів? При детальному ознайомленні виявляється тут є чимало різноманітних цікавинок. Насамперед самий готель. Побудований він на залишках військового бункера часів Другої світової війни, що входив до лінії Арпада - оборонної системи, створеної угорськими військами в Східних Карпатах у 1943-1944 роках проти наступаючої Червоної Армії. Завдяки цій обставині "Grun Hof" став єдиною в Україні та країнах СНД мілітарі-садибою, де знаходилася ставка угорської армії. Тут проходив "мукачівський напрямок" лінії Арпада – однієї із шести військових оборонних систем. Укріплення складалися з двох потужних вузлів оборони польового типу на перевалах і шести вузлів довгострокової оборони, котрі "закривали" долину річки Латориця. Загалом збереглися довкола цієї зони залишки: 35 ДЗОТів, 95 ДОТів, 8 ліній протитанкових споруд, 6 протитанкових ровів, 4 розміновані полоси мінних полів та штучні лісові завали. На місці мілітарі-садиби знаходився відкритий оборонний бункер (без стелі) 13-ої піхотної дивізії 1-ої угорської армії, головним завданням якого було контроль за акведуком-перегоном залізничної гілки Мукачево-Лавочне. Угорські солдати, що перебували в ньому, в разі небезпеки, повинні були підірвати залізницю, аби не дати можливість швидкої перевозки боєприпасів противника. На щастя, залізнодорожний міст залишився цілим, на відміну від бункера, який після війни спочатку використовувався місцевим колгоспом як пивниця (попередньо накривши стіни крівлею), а потім верхня частина бункера, з якої проглядався і прострілювався міст, була підірвана і закопана НКВС. Згодом на залишках військової споруди побудували приватний будинок. Може на цьому історія військового об’єкту би і безславно закінчилася, якби за збігом обставин про нього не довідався молодий киянин, якого доля закинула на Закарпаття по роду діяльності і не звела з відомими у краї розробником туристичних маршрутів, завідувачем кафедри туризму УжНУ Федором Шандором та керівником Регіонального туристично-інформаційного центру Закарпаття Олександром Ковалем. Переглядаючи в Інтернеті за кухлем пива фотографій 1940-х років, хлопці натрапили на світлину, на якій красувався акведук, бункер і солдати. Майбутній власник садиби впізнав цю місцину. А закарпатці допомогли ідеями. Ось так і постав "Grun Hof" (українською Грюн Гоф), що в перекладі з німецької означає зелене подвір’я, зелений будинок. У ЗМІ та Інтернеті ви ще можете знайти і назву "Грін Гоф", але це вже "труднощі" перекладу. Із появою садиби з’явився і ще один пропагандист закарпатського киянин Євген Сухецький. Тепер він своїм відвідувачам розповідає про історію краю, пов’язану з Другою світовою війною, та показує місцеві принади теперішнього часу. Оскільки садиба побудована на залишках бункера, то тут панує стиль – мілітарі. Кожен номер готелю розповідає про історію певної військової оборонної лінії: 6 - закарпатських, 2 – європейських і один номер присвячений Міклошу Хорті, регенту Королівства Угорщина (1920—1944 р.р.), контр-адміралу австро-угорського флоту (1918). Всі світлини і таблички в номерах і в коридорах є оригінальними, безпосередньо з цих ліній. Але однією історією тут не обмежуються. Увагу привертає і кухня, в основному угорська і чеська з деякими варіантами місцевої. Тут можна скуштувати млинці з чорницями, суп з білих грибів, яфинівку (горілку настояну на чорницях), живе нефільтроване пиво Міжгірської пивоварні (найкраще у Закарпатті, як стверджує власник, і про яке в Ужгороді навіть і не чули), відомі у краї сири Селиської сироварні, закарпатські вина, пікниці, шовдирі та копчене сало. Та наситити шлунок - це не основне завдання готелю. Наголос робиться на активному відпочинку - це квадрацикли, параплани, екскурсійні тури по "місцям бойової слави" (Верхня Грабівниця з величезним бункером довжиною 2 км, Уклин, Колочава, Синевір, Ясіня, район Усть-Чорної), рибалка, походи в гори, велосипедні маршрути, зимою – лижі (до найближчих спусків в Подобовці 6 км., Пилипці - 12 км, Ізках - 8, Міжгір’ї – 27). За вісім місяців свого існування готель, на стінах ресторації якого можна залишати свої побажання, відвідало чимало угорців, чехів, німців, поляків та росіян. А от більшість закарпатці про нього нічого не чули. Можливо тому, що прагнемо чужого раю, забуваючи про свій власний під боком? "Основна проблема Воловецького району в тому, що про нього ніхто нічого не знає" - з сумом констатує ресторатор. І це гірка правда. Знають лише одиниці, що цікавляться певними питаннями. Взяти хоча б Гукливий. В парапланерному спорті село відоме як 1 із 3 центрів парапланеризму в Україні. Декілька років підряд тут проходили міжнародні змагання "Кубок Карпат". Поціновувачі сакрального мистецтва знають це село завдяки надзвичайно красивій дерев’яній церкві з дзвіницею і старовинному рукописному документу, відомому під назвою "Гукливський літопис". Унікальна церква побудована в XVIII столітті в "лемківському" стилі і освячена на честь святого Духа. Вона є найстарішою сакральною спорудою в Воловецькому районі. Та скоро її може і не стати – дерев’яні сходинки вже протрухлявіли і завалилися. Той, хто знається на цілющих травах, приїздить сюди влітку, щоб заготовити помічну у багатьох недугах чорницю (яфину). Село розташоване в серці Боржавської полонини у підніжжя гори Великий Верх, на полонині якої росте одне з найбільших "чорничних полів" в Україні. А ще у горах, за 6 км від села знаходиться святе джерело, що лікує зір. Паломництво до нього почалося ще з середини ХІХ ст. А що ви знаєте про це село, давня назва якого Zugo в перекладі з єврейської означає кричати? А про власне чи сусіднє село, селище, місто? Так і хочеться кричати про "чорне" незнання власного краю і дякувати тим, хто прагне це невігластво виправити. Оксана Чужа