Фокіна сила – "Руслан і Людмила"

Путі людські, як і Господні, не лише несповідимі, а й несподівані. Вирушаючи в далеку чи близьку дорогу, ніколи не знаєш, що день прийдешній нам готує. Інколи не обходиться й без містики…

Напередодні Нового року моїми сусідами по купе поїзда, який мчав нас до Києва, виявилися шестирічна красуня-дівчинка та тьотя Оля, яка її супроводжувала. Ангельське створіння виступило ініціатором нашого знайомства, і ми з Кірою за кілька годин спілкування обговорили безліч тем. Кірочка зі своєю наставницею повертались із Будапешта, де дівчинка була наймолодшою учасницею престижних європейських змагань з художньої гімнастики і везла додому "золото" у своїй віковій категорії. З’ясувавши, що дядя Вася журналіст, Кіра тут же запросила мене на солідний турнір у Києві з художньої гімнастики із промовистою назвою "Імперія юних талантів", де виступатиме вона разом зі своїми старшими сестрами, а організаторами змагань, як з’ясувалося згодом, є її батьки. На моє напівжартівливе прохання дати візитівку, Кіра без особливих церемоній взяла шматок паперу й олівець, де написала свою домашню адресу й назву турніру. Що ж, спробую, якщо випаде нагода, скористатись цим "персональним" запрошенням. Загалом Кіра шокувала мене своїм інтелектом і рівнем вихованості. Та найцікавіше виявилось попереду…

Коли я по-джентельменськи поступився в купе своєю нижньою полицею майбутній зірці художньої гімнастики України, Кіра Юріївна Цікаленко (про що я довідався з Інтернету) попросила в Олі… казку на сон грядущий. Із десятка запропонованих, юна гімнастка чомусь обрала поему Пушкіна "Руслан і Людмила".

Як тільки у айпаду залунав голос оповідача, Кіра наввипередки почала декламувати знайомі багатьом з дитинства безсмертні рядки:

"У лукоморья дуб зелёный,

Златая цепь на дубе том.

И днём, и ночью кот учёный

Всё ходит по цепи кругом…"

І далі за текстом…

Вранці, пообіцявши зустрітись на турнірі "Імперія…", ми попрощалися з незвичайними попутницями.

Зустрівшись того дня з відомим професором-економістом Василем Федосійовичем Столяровим, радником багатьох перших осіб України, шок довелось пережити вдруге. Знаний у світі професор, наймолодшому синові якого у той день виповнилося шість років, дістав із портфеля книгу: Вітольд Фокін "Руслан і Людмила" Переказ поеми О.С.Пушкіна. Чудовий, унікально ілюстрований фоліант із позначкою "16+" цьогоріч видало харківське видавництво "Фоліо" (художник-оформлювач та ілюстратор О.І.Тернавська). За добу – вже друга зустріч із "Русланом і Людмилою"! Ну, як тут не повіриш у містику? Звичайне співпадіння?.. Не думаю! Та й постать  автора неординарна. Написав би це дев’ятнадцятирічний ровесник Пушкіна – поет, не було б ніякої інтриги. Але ж автор – останній голова Ради Міністрів УРСР і перший Прем’єр-міністр незалежної України Вітольд Павлович Фокін, якому всього 83…

Своїми захоплюючими емоційними відгуками про книжку ми поділилися з Василем Федосійовичем, а вже він у телефонному режимі доніс їх до автора. І знову диво – Вітольд Павлович запросив нас у гості.
Сидимо на прем’єрській дачі на березі Дніпра і ведемо неквапливу розмову з відомим політиком, а тепер ще й поетом, який, як виявляється, з самим Пушкіним на короткій нозі.

– Ідея переказати поему Пушкіна українською, а не перекласти її, як дехто трактує, з’явилась у мене спонтанно, –ділиться думками гостинний господар. – Хоча мрія про щось подібне визрівала довго. Якось у розмові зі знайомою журналісткою, та висловила сумнів щодо можливості адекватного повноцінного перекладу на українську безсмертних пушкінських рядків "У лукоморья дуб зелёный…" Ці слова зачепили за живе і вже невдовзі, будучи в гостях, на кухонному столі Вітольд Павлович "вихлюпнув" на папір зачин відомої поеми у власній інтерпретації солов’їною українською мовою:

"Край лукомор’я дуб зелений,

Ланцюг на ньому золотий.

Щодень круг дуба Кіт учений

Ступає, наче вартовий.

Праворуч йде – пісні співає,

Ліворуч – казку муркотить.

Там в хащах лісовик блукає

І мавка на гіллі сидить.

На переплутаних стежинках

Сліди небачених страхіть.

На лапках курячих хатинка

Без вікон, без дверей стоїть".

Прочитавши це, сам Олександр Сергійович, напевно, вигукнув би: "Ай да Фокин, ай да поэт!"

Робота над переказом тривала більше року. І ось ми тримаємо в руках примірник романтичної казки для дорослих, написаної за мотивами найпершої поеми зовсім ще юного О.С.Пушкіна.

Працюючи над переказом, наголошує автор у зверненні до читача, мав на меті привернути увагу громадськості до класичної української мови, нагадати про забуті народні прислів’я та окремі слова, що випали з ужитку. І це йому, на наше глибоке переконання, – вдалося! Адже допомагав авторові у його справді подвижницькій справі сам… Пушкін.

… Коли Фокіни одружилися, дружина, вочевидь з глибоким підтекстом, подарувала чоловікові бронзову фігурку замисленого Пушкіна. Скульптура, мов талісман, супроводжувала Вітольда Павловича у всіх кабінетах на всіх посадах – аж до глави українського уряду – які йому доводилося обіймати. Працюючи над "своїм" "Русланом і Людмилою" у кризові моменти мук творчості український поет звертався до свого російського побратима: "Сашко, допоможи!" І уві сні йому приходили слова і думки, які одразу лягали на папір.

Наприкінці цього року В.П.Фокін у столичному Українському домі презентував своє перше друковане літературне дітище, слух про яке пройде по всій Русі великій. Адже автор показує Київську Русь часів Володимира як могутню східноєвропейську державу, цитадель слов’янського світу, а її громадян – як пращурів сучасних українців. Тріумфальна хода світом української версії "Руслана і Людмили" стартувала.

А нещодавно Вітольду Фокіну телефонував Леонід Кучма і повідомив, що його Фонд готовий закупити весь тираж книги і відправити у всі школи України.

… Вітольд Павлович виявився не тільки неперевершеним оповідачем, а й дуже щедрим і хлібосольним господарем. За що йому велика подяка словами його ж літературного героя:

"Мерсі, горілка підходяща,

Та все-таки сметана краща!"