Виповнюється роковина пам’яті Михайла Петровича Петричка

20 липня 2012 року виповнюється роковина пам’яті незламного борця за волю України, ветерана національно-визвольних змагань, учасника Карпатської Січі, політв’язня сталінських та фашистських тюрем, довголітнього члена ОУН, кавалера ордена «За заслуги» ІІІ ст. Михайла Петровича Петричка.

М. П. Петричко народився 6 листопада 1924 року у селищі Чинадієво, Мукачівського району. Там, будучи юнаком, вступив до лав молодіжної організації ОУН. Коли організація була викрита угорськими окупантами, Михайло був заарештований та разом з іншими поміщений у карцер Ковнер-Каштиль у Мукачеві, де йому довелося витерпіти чималі тортури. Вдруге Михайло Петричко був заарештований, коли на територію Закарпаття прийшла радянська влада. Відмовившись співпрацювати з нею, та продовжуючи діяльність у підпільній організації, Михайло Петричко був засуджений на смерть. Згодом вирок йому замінили на 25 років таборів. 10 з них він відсидів у концтаборі в Казахстані. Та зламати його не вдалося. І в ув'язненні, і після повернення, він продовжував працювати на українську національну ідею. В 1992 році Михайла Петричка реабілітовано.

У 2009 році за активну громадську позицію та особистий внесок у розбудову незалежної України М. П. Петричка вшановано орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Цю високу державну нагороду йому вручив особисто Президент України під час заходів із відзначення 70-річниці проголошення Карпатської України. Неодноразово був відзначений і районними та обласними подяками та грамотами; медаллю “Ветеран праці”, а також грамотою та ювілейною відзнакою всеукраїнського братства ОУН-УПА з нагоди 60-річчя УПА.

До останніх днів свого життя Михайло Петричко зберігав бадьорість, оптимізм, почуття гумору, вів здоровий спосіб життя, брав активну участь громадсько-політичному житті краю та вірив у краще майбутнє рідної держави. Окрім української та російської мов, добре володів угорською, казахською, англійською та німецькою, які вивчив будучи у концтаборах.

Михайло Петрович був частим гостем міської книгозбірні. З радістю відгукувався на запрошення працівників бібліотеки зустрітися з молоддю, був активним учасником урочистих зібрань з нагоди Дня Соборності та Карпатської України, не забував вітати з святами. Завжди щирий, привітний і відвертий у всьому, він користувався повагою серед усіх, до його думки прислухалися, йому вірили… Спілкування з такою унікальною людиною заряджало позитивною енергією, безмежним оптимізмом і вірою у краще майбутнє.

Остання зустріч з Михайлом Петричком у бібліотеці відбулася 14 березня 2011 року. Михайло Петрович, як завжди, прийшов заздалегідь. Розпитав про наші справи, цікавився, чи поповнюються фонди бібліотеки, яка надходить періодика. Спілкуючись з ним, ми дізналися, що в його планах, написання книги спогадів. Цього дня у читальній залі працювала журналіст Оксана Головчук. Пан Михайло справив на неї надзвичайне враження. Біля години вона записувала з ним розмову на диктофон та домовилась ще раз зустрітися, адже з хвилини на хвилину у залі мав відбутися тематичний вечір з нагоди 72 річниці Карпатської України. Затамувавши подих, учні та студенти міських навчальних закладів слухали спогади колишнього січовика. «Я щиро вірю, що саме Ви, молоді люди, будете тими, хто відродить Україну. На це вам не треба мільйони. На це треба лише сотні тисяч патріотів і чесних людей. Перша умова – це чесність та порядність. Будьте такими, як були юнаки і дівчата нашої Карпатської України. Поставте собі за взірець героїчний чин Карпатських Січовиків, членів ОУН, яких вже немає в живих та завжди пам’ятайте про їхні подвиги…», – закликав молодь Михайло Петрович.

За декілька місяців після цієї зустрічі ми з сумом прийняли звістку про те, що серце щирого патріота перестало битися.

На знак вшанування пам’яті колишнього карпатського січовика, у березні цього року у його рідному селі відкрито та освячено пам’ятник, кошти на встановлення якого збирали з ініціативи молодіжних організацій патріотичного спрямування. На їх заклик відгукнулися представники громадськості не лише із Закарпаття, а й з Києва, Херсона, Харкова, Сум, навіть Торонто і Вашингтона. Загалом до збору грошей долучилося більше двох сотень людей з усієї України та з-за кордону. Виготовляли меморіал близько місяця з граніту, видобутого з житомирського кар’єру. Класичний надмогильний тевтонський хрест символізує мужність, відвагу, волю і незламність духу.

Увіковічнили ветерана національно-визвольних змагань і на вулиці – з січня цього року за ініціативи селищної громади Чинадієва перейменували частину колишньої вул. Духновича на вулицю Петричка. Також Чинадіївська селищна рада звернулася з клопотанням до Мукачівської райради про присвоєння Михайлу Петричку звання «Герой України» посмертно. У свою чергу, районні депутати Мукачівщини, на сесії, яка відбулася 31 травня 2012 р., виступили із зверненням до обласної ради, щоб керівництво області у встановленому порядку внесло подання Президенту України.

Сподіваємося, що в найближчому майбутньому, дане клопотання дасть позитивний результат. Адже така людина, як Михайло Петрович Петричко, є для кожного з нас прикладом мужності, незламної життєвої позиції та відданості рідній державі.

Світла пам'ять про борця за справедливість залишиться в наших серцях назавжди.

Тетяна Туряниця, провідний бібліотекар Мукачівської міської ЦБ ім. О. Духновича