Здають рештки життєдіяльності інших та шукають "скарби": як виживають найбідніші ужгородці

Суспільство намагається проходити повз безхатченків, ніби їх не існує. Дехто – машинально дає їм гроші, хтось – пригощає хлібиною, однак більшість – квапляться у власних справах. От їм і доводиться знаходити шляхи виживання. Скільки б їх не засуджували, та вони теж живі люди, які мріють про щастя… Та мова піде не тільки про них.

Добро під ногами

Хоч це звучить і доволі грубо, але пригадується відома біблійська мудрість: «Не кидайте перлів перед свинями»… так, тварини коштовності все одно затопчуть. Саме так у нас і зі  сміттям. Папери, пластик, пляшки, залізо… Скільки всього можна знайти у контейнерах для побутових відходів! І не тільки… Часом все це валяється просто під ногами, посеред вулиць.

Однак те, що не помічають  одні, є рятівним колом для інших… Десятки малозабезпечених нині виживають, здаючи рештки життєдіяльності інших.

Сміття – це гроші! Так кажуть німці. І так є насправді, адже в усьому світі існує система роздільних відходів, є переробні підприємства, які будь-який непотріб перетворюють на мільярді прибутки.  Лише у нас чомусь живуть досі радянськими стереотипами. Щоправда, останнім часом в Ужгороді врешті-решт почали з’являтися спеціальні контейнери для різного типу сміття. І це радує. Бо ж сортуючи папір та пластик ми рятуємо і природу.

Однак для окремих людей збирання непотребу є неабияким шансом заробити хоч якісь гроші.

– У місті, особливо після свят, можна знайти багато «скарбів». Скажімо, пляшки валяються всякі. Найчастіше збираю їх уночі. Вранці ж – здаю  у пункт прийому. Я не бомж, але з мінімальної пенсії на все не вистачає. Часто хворію, а ліки дорогі. Та й їсти щось потрібно, – ділиться думками місцевий мешканець Юрій Кріль.

Таким чином, до речі,  підробляють і деякі підлітки, у яких немає кишенькових грошей. Тож часом сміттєві контейнери стають аж надто ласим шматочком…. І за території впливу між шукачами іноді виникають навіть конфлікти.

Копійка до копійки – буде гривня

На одному з ужгородських пунктів прийому макулатури у черзі стоять двоє літніх людей. Кожен з них щось приніс… і розраховує на непогану виручку.

– Макулатуру приймаємо по 2 гривні за кілограм, пляшки – по 30-40 копійок. Не можна сказати, що клієнтів у нас дуже багато,  однак люди приходять. Маємо і постійних візитерів. Приносять, як правило, невеликими порціями, але регулярно. Бувають, правда, й поодинокі клієнти. Не від добра здають,  а щоб вижити, – каже працівниця пункту пані Валентина.

Утім не всі здають легкі речі, хтось надає перевагу важкому металобрухту… але й на ньому багато заробити не вдається, бо знайдені речі, як правило, поганої якості, а за кольорові метали можна поплатитися кримінальною відповідальністю.

– Маю 2,50 із кілограма. Однак більше п’яти кілограмів за один раз рідко коли здаю. Інколи знайомі дають мені холодильники, пральні машини, але ж там і пластмаса… то теж зірвати куш не виходить. Та й габаритні речі непросто транспортувати. Однак маю велосипед, ним і підвожу брухт до пункту прийому, – ділиться думками сивочолий дідусь, що представляється Петром Васильовичем.

Працівники пункту запевняють, що контингент, який навідується до них переважно бідний, перекупників мало,  а чи речі крадені – перевіряти не в їхній компетенції, для цього існують правоохоронні органи.