"Дуже подобається! Краще, ніж в Луганську. Тут люди надзвичайно гостинні, відкриті", – нігерійка про Закарпаття

Крістіна Пертроу Джонес із Нігерії в Ужгороді живе всього рік, але почувається тут вже як вдома. 22-річна дівчина мріє стати лікаркою і для отримання диплому їй залишилося  вже зовсім небагато. Правда, шлях до реалізації мети був нелегким… Однак Крістіна погодилася розповісти про  випробування, які довелося подолати та про те, як вона наразі почувається в Закарпатті. Спілкується студентка російською, оскільки опанувала її ще перед тим, як їхати вчитись до нашої держави, проте українську розуміє також.

– Крістіно, де ви вчилися раніше і як потрапили до Ужгорода?

– В Україні я вже шість років. Раніше вчилася в Луганську, але там зараз війна, тож довелося змінити учбовий заклад.

– Чи хтось із однокурсників теж переїхав до Закарпаття?

– Звичайно. Нас більше сорока.

– І як Вам Закарпаття?

– Дуже подобається! Краще, ніж в Луганську! Тут люди надзвичайно гостинні, відкриті. Загалом край багатонаціональний, до представників інших народностей ставляться тепло і дружньо.

– А як було в Луганську?

– Страшно! Терористи стріляли коли і де їм заманеться, могли вбити кого завгодно. Приміром, вранці встаю, а під вікном – труп. На вулицях часто можна було побачити поранених. Кров – там взагалі норма. Ми, як майбутні лікарі, до цього ставимось нормально, але для більшості людей – це справді постійний шоковий стан.

– Чи подобається Ужгород?

– У місто я закохалася з першого погляду і не жалкую, що після Луганська обрала не столицю. Тут дивовижна природа, багато архітектурних пам’яток, посеред міста тече річка. Це так романтично! А ще вночі підсвічені ілюмінацією мости видаються такими казковими! Луганськ – велике промислове місто, але воно сіре. Там немає таких яскравих колоритних «родзинок», як тут. Дуже подобається замок, скульптури, архітектура.

– А Вас прийняли в як УжНУ?

– Чудово! Тут кілька сотень студентів із інших держав. Є з Індії, республіки Бангладеш, Зімбабве, Камеруну, Гани, Кенії, Єгипту, із Мальдів… Навіть не знаю всіх країн. Усі дружні, як одна родина. Більшість із нас, іноземців, раніше вчилися у ВУЗах теперішніх самопроголошених ЛНР та ДНР. До того ж рівень викладання хороший, викладачі хороші, до всього ставляться з порозумінням. Нас зразу прийняли за своїх.

– Ви така життєрадісна і весела, а чи  маєте друзів серед українських студентів?

– Безумовно. Між іншим, багато. Знайти подруг вдалося швидко. Я – людина комунікабельна, люблю спілкування. Але ж ця риса лікарю неабияк потрібна. Можливо, навіть моя пристрасть до того, щоб поговорити, вислухати інших і стала поштовхом до того, що професійну стежку обрала саме у сфері медицини. Закарпатці взагалі мені подобають ся своїм терпінням і  толерантністю.

– Після закінчення вишу і проходження інтернатури чи плануєте повернутися додому?

– Поки що не вирішила. Не знаю, що буде потім. Можливо, залишуся.

– Чому ви вибрали для навчання саме Україну?

– У нас здобути вищу освіту дуже дорого. Тут же ціни помірні. Я завжди мріяла стати лікарем, та вдома це зробити з фінансової точки зору непосильно, оскільки в моєї родини таких коштів немає. До того ж в Нігерії час від часу відбуваються університетські страйки. Викладачі виходять на вулиці з різними гаслами, відстоюють власні права, вимагають підвищення зарплат. Такі акції можуть тривати протягом шести місяців, тому якість освіти паде, а терміни навчання розтягуються в часі, наприклад – замість шести років – до семи. Мені ж хотілося мати не тільки диплом, але й добрі знання.   Та у країнах ЄС навчання теж дуже дороге. Наприклад, у  Польщі для нас вартість складає до 15 тисяч євро на рік. Я знала, що Україна наближена до Європи, тому ще в школі вирішила, що вчитимуся саме тут, адже український документ про закінчення вищої учбової установи  має більшу цінність, ніж нігерійський.

– Чи важко було змінити обстановку, місто, країну?

– Так. Психологічно нелегко. Але вдача людини така, що поволі звикає до всього. Тут усе інакше. Інші цінності, інша культура, інші погляди на життя… Проте адаптувалася, навчилася бути частою того світу, у якому живу. Мені цікаво пізнавати щось невідоме. Приїзд сюди відкрив для мене цілковито нове життя з безліччю можливостей. Саме тут я отримала переваги, яких не було вдома і яких досі позбавлені мої співвітчизники. Скажімо, ціни за користування Інтернетом в Закарпатті дуже смішні, порівняно з нігерійськими. Безліміт у моїй державі коштує приблизно 400 доларів на місяць. Крім того, тут маю необмежений доступ до будь-якої літератури, до навчальних матеріалів, книгарень і бібліотек. До речі, навіть гуртожитки в Україні зовсім інакші. У кімнаті проживають всього кілька хлопців чи дівчат, а в Нігерії – до 20-40 осіб одночасно. Вчитись у таких умовах непросто і засвоювати  матеріал можуть далеко не всі. Тож… усе в житті пізнається у порівнянні.

– В Україні кажуть, що студентські роки – найкращі в житті людини. А чим Ви займаєтесь у від лекцій вільний час?

– Способів добре повести дозвілля безліч. Але кожному своє. У нас діє цілий осередок нігерійської молоді, де багато хто співає, танцює, або просто обмінюємося думками. Я люблю читати. Поглиблюю знання із медицини. Багато ночей проводжу з книжками в руках. А деколи просто з дівчатами вирушаємо мандрувати містом. Дуже подобаються прогулянки набережними. І ще… тут особлива енергетика. Я справді почуваюся щасливою.

– Спасибі за розмову, успіхів у здобутті професії і вдалої самореалізації в житті!