В Ужгороді хлопець у страшенний холод їздить на велосипеді без майки та лише у шортах

Зима. Сонце під час цієї пори року є, скоріше, «аксесуаром», аніж способом уникнути холоду. Тож взимку, рятуючись від морозу, ужгородці стараються одягатись якомога тепліше. Шапка, шарф та тепла куртка – без них не обходиться жодна прогулянка.

Неймовірно дивно, коли йдеш центральними вулицями Ужгорода і бачиш, як хлопець ігнорує не надто сприятливі погодні умови, катаючись на велосипеді у одних шортах.

Напевно, чимало городян звертали увагу на таємничого дивака із думками про те, заради чого він це робить.

Журналіст видання розшукав хлопця і вирішив дізнатись, про його дивацтва.   

«Мене звати Макс Вереш. Мені 16 років. Я – шалений «чувак», який взимку, незалежно від погоди їздить на велосипеді із мінімумом одягу, - розпочинає юнак - Почалось усе із парі, за умовами якого я мав проїхатись центром міста на велосипеді у одних трусах. Люди цікавились тоді, чи я проспорив, чи, може, із психлікарні втік (сміється – авт.)».

Макс каже, що ця витівка переросла у закономірність:

«А потім цей спір переріс у закономірність. То було літо, хотілось їздити без футболки. Далі це перенеслось на кожну пору року і дійшло до зими. Ну що сказати? Жарко мені постійно (сміється – авт.)».

Логічним є питання про те, чи часто хворіє ужгородський дивак:

«Востаннє я хворів 3 роки тому, якраз перед тим, коли почав, так би мовити, загартовуватись. Крім того, що це дивно, це ще й корисно. Хоч якийсь плюс (сміється – авт.). Вдома кажуть, щоб одягався. Більше нічого. Більш-менш нормально ставляться до мого захоплення».

Максим любить, коли перехожі звертають на нього увагу:

«Я люблю увагу. Подобається, коли люди повертають голови, щоб побачити хлопця, який у неймовірний холод катається на велосипеді без майки і у шортах. Я так катаюсь, коли у мене є бажання. А воно є завжди, тобто кожного дня мене можна побачити на велосипеді у місті».

Ужгородець ділиться ще однією пригодою:

«Крім велоспорту, мені ще подобається плавання. Якось плавав у п’ятиградусній воді. Звичайно, потім ледве вийшов звідти, однак враження були прекрасні. Без зайвого одягу незалежно від погоди я уже катаюсь десь півтора року. Серед друзів я також вирізняюсь. Вони катаються одягнутими (сміється – авт.). Мені подобається це робити. Люди можуть говорити, що завгодно – мені все одно».

Про свої прізвиська та любов Макс говорить із захопленням:

«Велосипед – це моя любов. Коли його бачу, лінь зникає і відразу хочеться кататись. Серед друзів у мене є декілька прізвиськ: Супер Макс, Спідді-Макс (speedy – швидкий – авт.). За все своє життя, хоч люблю екстрим, нічого не ламав. Я не вважаю себе дивним. Я – звичайна людина, у якої є свої причуди».

На вулиці -1. Після нашої розмови хлопець знімає майку і починає «гасати» розбитою бруківкою біля Драмтеатру. Робимо декілька кадрів і йдемо. Макс поряд на велосипеді. Хлопець ловить на собі здивовані та водночас усміхнені погляди ужгородців:

«Комусь це до вподоби, комусь – ні. Мене уже по-різному називали. Не завжди приємними словами. Та, думаю, у цілому, ужгородці, дивлячись на мене, отримують більше позитивних емоцій, аніж негативних».

Сказавши це, хлопець на своєму залізному коні почав набирати швидкість і зник серед людей на Петефі.