Манікюрно-провокативний синдром.Над книжкою студентки-медика Оксани Варги “Провокація”

Якщо ви не розгадуєте загадковість жінки, вона вам цього ніколи не простить. Щоб довше залишатися загадковими, одні жінки воркують, другі дуркують, треті міркують, а четверті провокують. Жінки здатні на все. А деякі навіть на більше. Коли жінці набридає роль жертви, вона сама знаходить собі жертву. Коли жінка не знає, що хоче сама, вона починає провокувати інших. Провокація - це виклик жертві, яка уникає конфлікту.

Колись для цього кидали в обличчя рукавичкою. Зараз кидають чимось твердішим, наприклад книжкою. Оксана Варга провокує з усією силою своєї оголеної... хотів сказати - душі, але вибачайте - спини. Бо збоку видніше. А інколи й зручніше.

Як медику Оксані Варзі відомі різні способи тортур-провокацій. Так, на стор. 10 вона впивається у волосся тільки за те, що він «не хоче ще раз поцілувати її по-венеціанськи».

Як патологоанатом, на стор. 12 вона дозволяє закоханому вибирати найкращі місця на тілі і махати будь-чим, тільки не білим прапором.

Як гігієніст, на стор. 13 вона дихає своїм коханим і видихає отруйний дим. І помічає, що біля їх ліжка навіть вино кисне. Стає зрозумілим, що «не до кінця зачинені двері» не для того, щоб вона скоріше повернулася до нього, а для того, щоб краще провітрилося приміщення.

Як невропатолог, авторка цілком резонно вимагає на стор. 16: «Облиш мої нерви у стані спокою». Як окуліст, наказує: «Вимкни радари, що в моїх очах». Як ЛОР лагідно просить «відчути у горлі дощу насолоди». Як кардіолог, зауважує: «Навколо все сіре, а в серці так сиро». Як санепідеміолог радить: «Витри мене з своєї долоні». Відтак складається враження, що їй не вистачає лише мозолів від недоумка, який «наступає на стомлені п'яти і хоче її добити, дограти». Ось до чого може призвести невинна провокація неадекватного пацієнта.

Втім, лірична героїня на цьому не зупиняється. «Я спровокую гормональні спалахи і безкінечні вибухи непритомності», -обіцяє вона. Тут уже її партнеру потрібна невідкладна допомога. Тим більше, що його примушують «спивати її сльози і постити в неділю». Симптоми дивні ще й тим, що все це відбувається при порожніх чарках.

Анамнез і справді непростий.

Неприборкана хтивість спочатку «перекриває кисень» (стор. 21), далі «жовкнуть очі»

(стор. 22), «розширюються, наче відра, зіниці» (стор. 32), «паралізуються останні барикади свідомості» (стор 25). Жертва починає «ковтати демидрольні слова тексту». Але хімічно-еротичну реакцію вже не зупинити: «в області промежини відчувається напруга атомної електростанції» (не в п'ятницю будь сказано. ..) І все це робиться, зауважте, - «у позі поета, вигнувшись метафорою, в інтер'єрі скрипучих звуків». Та ба, поза поета - не найкраща поза. Але напівжива героїня при цьому ще й «насолоджується своєю втомою». За-хер-Мазох тут відпочиває. Березневі коти на тлі цього - здихлі мачата...

Шановні колеги, маємо непростий випадок. Випадок лірично-клінічний. Треба подякувати видавництву «Ліра» за те, що його виявило і подало на розгляд консиліуму. І даремно Вано Крюгер з Харкова - хоча в Харкові ще й не таке останнім часом робиться... - даремно він намагається при¬спати нашу пильність, називаючи в передмові ці речі «дитячими забавами і кокетливою грою». Гер Крюгер, чи не здається вам, що такі ігри попахують мінімум Освенцімом? Цитую Оксану Варгу: «Прихожу до тебе без ордеру...Ім'ям своїм наб'ю татуювання, примушу плакати і втечу».

Вона спровокує і втече, а ми лишимося, як голі, в тирню «Кактуса»...

І це не смішно, панове провокатори і провоковані. З таких невинних ігор-презентацій у мюнхенських пивних сімдесят років тому розгорілася пожежа на всю Європу. І романтичні поети ставали оберами фон Крюгерами, а їх наївні читачки - Зоями Космодем'янськими. Добкін вам у Харкові суддя, Путін вам у Москві вуйко. А ми живемо в центрі Європи (поки Медведєв не поміняв демаркацію). І не треба нас провокувати. Не треба присипляти наш патріотизм голою попою. Бо ми й так давно вже там.

Мирослав Дочинець