Коли зима з весною зустрічається: прикмети, традиції та обряди Стрітення Господнього

Основним лютневим святом українці здавна вважають Стрітення Господнє, яке цього року відзначаємо 15 лютого. В цю пору для молоді у селах закінчувалися вечірні гуляння, бо й у прислів’ї сказано: "Прийшли громниці – прощайте вечорниці!".

На Стрітення люди уважно придивлялися до природних прикмет, хотіли пришвидшити весну, тепло, закликали гарний врожай. Про це свято в народі складено багато приповідок, приказок. Наші предки вірили, що в такий день весна насправді зустрічається із зимою. Якщо цього дня снігом (крупою) сіє, то навесні вчасно будуть дощі. Інша прикмета: якщо відлига – незабаром скресне ріка, розтане лід.

Коли перший грім чули раніше настання весни, то вважали, що він віщує якусь біду. Не випадково Стрітення в народі ще називають "громницями": "Стрітення – Громниці – весни провідниці". Старші люди казали: "Стрітення повертає птиць до гаїв, а орача – до плуга".

Після свята можна вже було починати роботу в садах: прочищати дерева, кущі, обрізати річні молоді пагінці, щоби пізніше, коли почнеться сокорух, прищепити їх. Відгрібали сніг від стовбурів, щоби сонце обігрівало дерево. А на ті ділянки, де снігу було мало, його переміщали, щоб була волога або, навпаки, – прокопували канавки, щоб зайва вода відійшла. Діти майстрували й розвішувати у садках годівнички для пташок. Ґазди в той час приступали до ремонту сільськогосподарських знарядь, очищали від сміття поля під оранку.

У храмах на Стрітення освячувалися свічки, що їх було наділено великою Божою силою, яка лікує, захищає житло, оберігає від хвороб як душу, так і тіло, допомагає дівчатам передбачити свою долю тощо.

Таку свічку берегли вдома і протягом року використовували для різних потреб. А ще свічку, освячену у церкві на Стрітення ("Стрітеніє"), називали громничною, бо запалювали перед образами під час грому.

Але насамперед, після освячення, громничну свічу селяни запалювали перед своїми ворітьми й обходили з нею все подвір’я, вірячи в те, що вона захистить все живе у дворі від поганих очей і невидимих руйнівних сил. Нею також випалювали хрещики (хрести) над вхідними дверима, вікнами і в хаті на геренді (сволоку).

Дівчата-відданиці на такій свічці ворожили, щоб "з полум’я взнати, з якого боку сватача чекати", топили віск і у застиглому в холодній воді скрапуванні пробували розгледіти власну долю.

Коли у сім’ю приходило нещастя або траплявся падіж на худобу, тоді свічкою-громницею знову обкурювали все довкола: хату, стайню, увесь двір. Коли ж хтось із членів родини довго не міг відійти в небуття, йому давали в руки цю свічу, щоб "муки зцілила і душу з грішним тілом розлучила".

Під час сильних злив, буревіїв, щоб вітри не знищили достиглі поля і не спалила їх блискавка, громницю запалювали в хаті. Нею або гранню (жаром) з печі обкурювали запряжених биків, коли йшли на першу оранку, "щоб тепло у борозни лягло і рясними сходами проросло".

Стрітенська свічка в народі обожнювалася, позаяк має неабиякі властивості. Її дбайливо берегли упродовж року і використовували як лікувальний, заспокійливий засіб, а також проти злих духів. Одну і ту ж свічку можна було святити на всі церковні свята, аж до дванадцяти разів, тоді вона стає особливо помічною.