Закарпатські румуни: мій дім – моя Батьківщина

Закарпаття часто асоціюється не лише з угорцями, словаками, ромами, українцями, але і з ще однією громадою, яка відіграє важливу роль у багатонаціональному Закарпатті.

Багато хто напевно бачив розкішні будинки у селах, у яких компактно проживають румуни. Ні, це не Конча Заспа, не Рубльовка чи інший престижний район. Це село Нижня Апша Тячівського району. Саме тут живуть справжні архітектори за покликанням, відчайдушні та працьовиті люди, які віддають себе заради сімейного щастя та блага.

Про розкішне життя закарпатських румун та їх вміння працювати й заробляти, не говорить хіба що лінивий. Та за кожною цеглинкою палаців ховається кропітка праця в Україні чи за кордоном.

Музей у розкішному будинку

Одним із таких працьовитих румун є Іон Ботош, голова Закарпатської обласної спілки "Дачія" та засновник першого в Україні приватного музею румун Закарпаття.

Під час зустрічі він пригадав, що перші гроші йому довелось заробляти важкою, як він зізнався, каторжною працею. "Я працював з 14 років у Краснодарському краї нинішньої Росії по 14-16 годин. Це була каторжна робота, адже я займався прополкою буряка. Ось тут і були мої перші заробітки", – згадав пан Іон.

Музей румун Закарпаття
Музей румун Закарпаття

В одному з його музейних експонатів зберігається машина для очистки насіння. Саме продажею насіння, або "чорного золота" (так його називало місцеве населення) на ринках у Росії займались закарпатські румуни. І інколи навіть за день продавали по 2-3 мішки насіння. А самі заробітчани отримали на цьому перші величезні прибутки.

Саме у своєму домі, який став одним із перших із серії розкішних будинків Нижньої Апші, і створено Музей. "Ідея створення цього музею виникла ще 30 років тому. Практично у 1984 році, після того, як закінчив інститут, я повернувся додому. І тоді купив перший експонат. Музей я зареєстрував, як юридичну особу. І після усіх документальних нюансів у 2014 році був відкритий цей музей – єдиний приватний музей на території Закарпаття, як румунський. Музей вже існує декілька років. І ми раді, що сюди приїжджають люди з різних країн.

Читайте також:  Столичні журналісти розповіли про розкішні палаци закарпатських румунів

Приїжджають з України. Зокрема, були гості з Харкова. Полтави, Вінниці. Приходять сюди і закордонні гості. Приїжджали навіть зі США та Канади. Часто бувають тут і наші земляки. Однак мене бентежить, що школи не цікавляться культурою та історією рідного краю. Чомусь школи проявляють пасивність. Та, у свою чергу, студенти з Вінниці, навпаки, проявили цікавість як до музею, так і до експонатів", – мовив Іон Ботош.

До слова, незабаром у цьому музеї відбудеться історична подія. Так, на його території буде відкритий відновлений найстаріший будинок у Нижній Апші, якому 240 років. На жаль, власник музею не дозволив знімати останні приготування до відкриття, як і сам цей будинок. Але його масштаби, так і сама спадщина карпатської румунської культури, вражають. За його словами, на урочистості прибудуть не лише гості з України, але і Молдови та Румунії.

Для нього, як і для кожного румуна, дім – це не лише плід важкої праці, але й справжня фортеця. І, за словами пана Ботоша, своїми будинками вони показують справжній патріотизм до Батьківщини: "Румуни Закарпаття живуть компактно. Усі знають про те, що вони трудолюбиві. Це завжди так було.

Наш дім – це фортеця, у яку потрібно вкласти душу і матеріальну частину.

Румуни Закарпаття люблять свою область, Батьківщину. Адже жодна сім’я не покинула Закарпаття, незважаючи на важку працю за кордоном".

Саме тому і ці фортеці є, можна так сказати, твердинями локал-патріотизму закарпатських румун. З твердженням погоджується і пані Марія Лаврюк,  керівник колективу  "Апшиця". Вона зауважила,  що нижньоапшанці є природженими архітекторами, а будівництво – це справжнє їхнє хобі.

Маєткам у Нижній Апші дивуються не лише українці, а й гості з-за кордонуМаєткам у Нижній Апші дивуються не лише українці, а й гості з-за кордону

"Це нас показує справді незалежними, адже ми самі працюємо, самі заробляємо. Хоч хтось до цього добре ставиться, а дехто – і зовсім негативно.  Але ця любов до будинків і є особливістю румунів, які живуть на Закарпатті", – мовила Марія Лаврюк.

Твердиня румунської культури на Закарпатті

Нею можна сміло вважати і Нижньоапшанську школу мистецтв, де і викладає пані Марія Лаврюк. Вона вчить своїх вихованців румунським народним танцям та співам.  І цей народний колектив має вже своїх перших випускників. Зараз вже виховується друге покоління колективу. Загалом, тут у школі навчаються 4 групи дітей загальною кількістю близько 100 осіб. Жінка каже,  що якщо раніше охоче виступали одні дівчата, то зараз вже і хлопці цікавляться народним фольклором. Адже раніше кількість хлопців у колективі можна було порахувати на пальцях рук. Наприклад, минулоріч було лише 6-7 хлопців.

Марія Лаврюк і колектив Нижньоапшанської школи мистецтв "Апшиця"
Марія Лаврюк і колектив Нижньоапшанської школи мистецтв

Марія Лаврюк добре пам’ятає,  що і її в дитинстві так само навчали народним пісням і танцям: "Мої бабусі і дідусі вчили мене танцям і співам. Бо вони і в родині,  і на святах,  зокрема,  на весіллях, дотримувались румунських традицій. Також я проходила спеціальні мистецькі курси у Румунії".

Читайте також:  Як заробітчани перетворили невелике село на Закарпатті на елітне котеджне селище

Саме плеканням прадавніх і колоритних румунських традицій колектив "Апшиця" і прославив рідне село на усю Україну та за її межами. "Навіть делегація з Молдови під час виступів була здивована, що тут, на Закарпатті, живуть румуни. Загалом, нас запрошують і у Румунію. Зокрема, ми виступали  у Клужі, у Орадя, в інших великих містах та столиці – Бухаресті. А в Україні виступали у Києві, Львові, Івано-Франківську та, звісно, у рідному Закарпатті".

Загалом, як і пані Марія Лаврюк, так й Іон Ботош, зауважили, що Закарпаття – це край, в якому мирно співіснують люди різних національностей та віросповідань. Так, у Нижній Апші разом живуть і українці, і румуни, а у найближчих населених пунктах (як, наприклад, Солотвино) разом з ними співживуть і угорці. А мирне співіснування різних народів і є яскравим і, водночас, позитивним прикладом взаємоповаги та толерантності. А своїми розкішними будинками закарпатські румуни укотре доводять, що не збираються покидати Закарпаття – свій рідний дім.

Матеріал підготовлено в рамках реалізації грантового конкурсу від ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Швеції та Internews (проект Audience understanding and digital support). Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора.

Фото/Відео: Ганна Штець, Олександр Балаж